Ухвала суду № 49997345, 28.08.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1267/14 Головуючий у І інстанції Мостовий Р.П.Провадження № 22-ц/780/4891/15 Доповідач у 2 інстанції Коцюрба О. П.Категорія 26 28.08.2015

УХВАЛА

Іменем України

28 серпня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Коцюрби О.П.,

Суддів - Журби С.О., Волохова Л.А.,

При секретарі - Говорун В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду. пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області із позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача по справі, на його користь 6 441 710, 00 грн. не повернутої суми боргу та три відсотки річних, а також судовий збір. В добровільному порядку врегулювати спір мирним шляхом позивачу не вдалось.

04 жовтня 2013 року ОСОБА_3 в якості часткового погашення заборгованості за Договором позики отримав від ОСОБА_2 164 400, 00 грн., що еквівалентна 20 000, 00 доларів США.

Станом на 12 лютого 2014 року неповернута ОСОБА_2 сума позики за вказаним Договором становить 703 430,00 доларів США, що еквівалентна 6 014 326, 50 грн., згідно курсу НБУ 8,55/1 долар США, що підтверджується витягом із сайту НБУ по курсу валют, станом на 12 лютого 2014 року.

За правилами ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому за невиконання зобов'язань за Договором три проценти річних від простроченою суми боргу за Договором в розмірі 365 892, 84 грн.

Пунктом 3.2 Договору передбачено пеню в розмірі 0,1 % в день від загальної суми позики, але в цілому - не більше 1% від загальної суми позики, яка складає 61 491,55 грн.

Виходячи із наведеного, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за Договором, як вказує позивач, складає 6 441710,89 грн.

Незважаючи на вимоги виконати зобов'язання, до теперішнього часу відповідач борг не повернув, тому він вимушений звернутися до суду з даним позовом, який просив задовольнити.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив, скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року, ухвалити по справі нове рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог, так як вважає, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року ухвалене з порушенням вимог чинного законодавства, суд першої інстанції не в повному обсязі з»ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно дослідив докази у справі, не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільного спору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 липня 2011 року позивач передав, а відповідач отримав у нього 723 430, 00 доларів США, що є еквівалентом 5 765 737, 00 грн., які зобов'язався повернути до 30 грудня 2011 року., що підтверджується договором позики та розпискою.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконав.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачу за невиконання зобов'язань за Договором, три проценти річних від простроченою суми боргу за Договором в розмірі 365 892, 84 грн.

Пунктом 3.2 Договору передбачено пеню в розмірі 0,1 % в день від загальної суми позики, але в цілому - не більше 1% від загальної суми позики, яка складає 61 491, 55 грн.

Виходячи із наведеного, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за Договором, складає 6 441710,89 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що Договору позики № 01-04/09 від 27 липня 2011 року не укладав, грошові кошти у сумі 723 430,00 доларів США від ОСОБА_3 не отримував, свого підпису на Договорі позики № 01-04/09 від 27 липня 2011 року не ставив, а розписку від 27 травня 2011 року не складав.

Наведені твердження відповідача не відповідають обставинам справи та спростовуються доказами, які є в справі.

Як вбачається з заяви ОСОБА_2 від 31 березня 2015 року про відстрочення виконання оскаржуваного рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року по даній справі, та заяви про відмову від позову від 31 березня 2015 року на адресу Дарницького районного суду м. Києва, ОСОБА_2 вказав на те, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року він визнає в повному обсязі та бажає його виконати в добровільному порядку, що він дійсно укладав Договір позики від 27 липня 2011 року з ОСОБА_3, дійсно отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі еквівалентному 723 423, 00 доларів США, про що власноручно склав та підписав розписку від 27 липня 2011 року, зазначив, що підпис, який відображений на Договорі позики № 01-04/09 від 27 липня 2011 року, який укладено між ним та ОСОБА_3, а також підпис, що відображений на розписці від 27 липня 2011 року виконані особисто ним в добровільному порядку та належать йому, Договір позики № 01-04/09 від 27 липня 2011 року та розписка від 27 липня 2011 року відображають фактичний зміст його правовідносин та дійсні обставини справи.

Справжність підписів ОСОБА_2 на вказаних заявах від 31 березня 2015 року нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В.

Наведені обставини справи у своїй сукупності є свідченням невідповідності обставин викладених в апеляційній скарзі фактичним обставинам справи.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 ст. 58 ЦПК України покладає на сторін обов'язок обґрунтування належності конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

В ч. 3 ст. 58 ЦПК України вказано, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В матеріалах цивільної справи знаходиться висновок спеціаліста № 217/1 від 01 липня 2015 року Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби Безпеки України, який надано представником відповідача, в якому вказано, що підписи, які послужили оригіналами для відповідних зображень підписів від імені ОСОБА_2 в копіях розписки від імені ОСОБА_2 від 27 липня 2011 року, Договору займу № 01-04/09 від 27 липня 2011 року, заяви про надання для ознайомлення справи від 01 грудня 2014 року, розписки про повідомлення про судовий розгляд, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Вказаний Висновок колегія суддів вважає, що він не є доказом, в розумінні ст. 57 ЦПК України - є неналежним, так як не містить в собі предмета доказування, не є допустимим, оскільки обставини справи щодо виконання підпису на документах не можуть підтверджуватись наданими відповідачем засобом доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України) так як Висновок складено спеціалістом в рамках розслідування кримінального провадження,

згідно ст. ст. 69, 71 КПК України спеціаліст та експерт є різними учасниками кримінального провадження, мають різний процесуально-правовий статус та наділені різними процесуальними функціями, за змістом вказаних норм КПК України, саме експерт наділений повноваженнями досліджувати об'єкти та надавати щодо них висновки, клопотання представника відповідача при розгляді цивільної справи про призначення почеркознавчої експертизи в судовому засіданні не заявлялось, на відміну від спеціаліста, експерт несе відповідальність, встановлену законом за завідомо неправдивий висновок (ст. 70 КПК України).

У відповідності до ст. 54 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Водночас, особою, яка досліджує матеріальні об'єкти, є саме експерт (ст. 53 ЦПК України).

Отже, спеціаліст у цивільному судочинстві не має процесуальних повноважень досліджувати матеріальні об'єкти (договір, розписку), а тому, колегія суддів вважає, що Висновок, який складений спеціалістом, не є доказом.

В п. 1.1 Розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 закріплено, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів, надаються оригінали документів.

В п. 3.5 Розділу III Інструкції вказано, що коли об»єкт дослідження не може бути представлений, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями, крім об'єктів почеркознавчих досліджень.

Отже, копії документів не можуть бути об'єктами дослідження.

На аркуші 1 Висновку вказано, що для проведення почеркознавчого дослідження надано копію розписки від 27 липня 2011 року та копію Договору займу № 01-04/09 від 27 липня 2011 року.

Так як Висновок складено щодо неналежних об'єктів дослідження, тому, колегія суддів вважає, що такий Висновок не має правового значення.

Колегія суддів не приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_5 так як вони спростовуються вищевказаними доказами.

За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив по справі законне рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Так як Обухівський районний суд Київської області розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно відхилити, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: