Ухвала суду № 49991506, 06.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2015 року м. Київ К/9991/69325/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Зайцев М.П., Маринчак Н.Є.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю прокурора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 по справі № 2а-1570/4706/2011

за позовом Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби,

за участі Прокуратури Одеської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2011 року Підприємством до суду заявлений позов до Державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2011 № 0000381630 та № 0000391630, якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 16 622 294,00 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 23 519 944,00 грн. та фінансових (штрафних) санкцій - 17 639 958 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги Підприємства задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Прокуратура Одеської області підтримала вимоги касаційної скарги Державної податкової інспекції шляхом подання заяви про приєднання до касаційної скарги.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за вересень - грудень 2010 року, за підсумками якої складено акт від 12.04.2011 № 136/16-3/22447150/26 та встановлено порушення позивачем пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми податкового кредиту на суму 16 622 294,00 грн. та заниження суми ПДВ на 23 519 944,00 грн.

У ході зазначеної перевірки посадові особи контролюючого органу, з урахуванням актів перевірок контрагентів позивача (Виробничого підприємства "Панком Мет" у вигляді ТОВ та ТОВ "Укрнадраресурси") дійшли висновку про безтоварність та нікчемність укладених угод позивача з Виробничого підприємства "Панком Мет" у вигляді ТОВ, оскільки постачальники останнього (2-га, 3-тя ланки) не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби), що свідчить про фактично проведені транзитні фінансові потоки, які спрямовані лише на отримання податкової вигоди, та про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже укладені угоди на постачання металобрухту між позивачем та Виробничим підприємством "Панком Мет" у вигляді ТОВ є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту. Крім того, постачальник позивача ТОВ "Укрнадраресурси", як і контрагенти 2-гої та послідуючих ланок, не подають звітність до контролюючого органу (звітність не визнана як податкова), що було виявлено шляхом автоматизованого співставлення за допомогою "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" та що, на думку Державної податкової інспекції, виключає право позивача на формування податкового кредиту по господарським відносинам з ТОВ "Укргнадраресурси".

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальність виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами, подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (реалізація виготовленої продукції іншим суб'єктам господарювання), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів (договори, додаткова угода, видаткові та податкові накладні, акти приймання металів, паспорти на транспортні засоби, протоколи радіаційного контролю транспортного засобу та вантажу), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ та мали відповідні ліцензії на проведення певного виду діяльності.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом Виробничого підприємства "Панком Мет" у вигляді ТОВ, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності як у контрагента так і його постачальників, не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від факту подання контрагентами позивача податкової звітності до контролюючого органу чи від сплати ними сум податку до бюджету. Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі ж якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню чи по сплаті податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 по справі № 2а-1570/4706/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак