Ухвала суду № 49990483, 02.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3630/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

02 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Загороднюка А.Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Зарицької Т.В.,

представника позивача - Кукуть О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

10.10.2014 року позивач - приватне акціонерне товариство "Вінницяпобутхім" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

31.08.2015 року на адресу Вінницького апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшла заява з клопотанням відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.

Згідно з п. 15 Положення Про Державну фіскальну службу України, затвердженого Постановою КМ України від 21.05.2014 року Державна фіскальна служба України є юридичною особою.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 КАС України законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України).

Таким чином, законодавством не обмежено коло осіб, які можуть здійснювати представництво ДФС в суді одним представником та надано право органу на власний розсуд здійснювати добір особи, що може здіснювати представництво.

Отже, зайнятість одного представника органу не свідчить про неможливість участі в судовому процесі всього органу.

Крім цього, відповідачем не надано суду доказів зайнятості його представника в іншому судовому процесі.

З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи необгрунтованим.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПрАТ "Вінницяпобутхім" як юридична особа зареєстроване 22.12.1999 року реєстраційною службою Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, ідентифікаційний коди 30684913.

Головними державними ревізорами-інспекторами відділу валютного та митного аудиту управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів у Вінницькій області Завальнюком А.А. та Тимковим М.Г. на підставі плану-графіка документальних планових виїзних перевірок ГУ Міндоходів у Вінницькій області на І квартал 2014 року, відповідно до ст.ст. 336, 345, 346 Митного кодексу України та згідно з наказами ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 12.03.2014 року № 95 та від 07.05.2014 року № 160, було проведено документальну планову виїзну перевірку стану дотримання ПрАТ "Вінницяпобутхім" вимог законодавства України з питань державної митної справи, в тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 9/2-32-22-06/30684913 від 13.06.2014 року, яким встановлено порушення вимог пункту 5 частини 10, пункту 2 частини 11 статті 58, пункту 1 частини 1 статті 279 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI. Зокрема, перевіркою встановлено випадки недекларування у повному обсязі витрат на транспортування товарів, ввезених на адресу ПрАТ "Вінницяпобутхім" автомобільним транспортом на умовах поставки FCA протягом 2012 року по 208 МД та протягом 2013 року по 369 МД, що підтверджується актами прийняття-передачі наданих послуг, рахунками на оплату та платіжними документами. Таким чином, за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року підприємством не задекларовано витрати на транспортування оцінюваних товарів у загальному розмірі 435 410,95 грн., в тому числі ввізне мито в сумі 2659,02 грн. та податок на додану вартість в сумі 432 751,93 грн.

08.07.2014 року на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 000026/2206 та № 000027/2206, якими ПрАТ "Вінницяпобутхім" визначено грошові зобов'язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання" в сумі 3323,78 грн., в тому числі за основним платежем - 2659,02 грн. та за штрафними санкціями - 664,76 грн., та за платежем "податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання" в сумі 540 939,91 грн., в тому числі за основним платежем - 432 751,93 грн. та за штрафними санкціями - 108 187,98 грн.

На думку позивача вище вказаний акт перевірки та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення є необгрунтованими та порушують його законні права та охоронювані інтереси, що стало причиною звернення до суду.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Податкового кодексу України, Митного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Перевіркою достовірності декларування митної вартості товарів, імпортованих позивачем на умовах FCA в період з 01.05.2012 року по 31.12.2013 року встановлено порушення вимог пункту 5 частини 10, пункту 2 частини 11 статті 58, пункту 1 частини 1 статті 279 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI внаслідок недекларування в повному обсязі витрат на транспортування оцінюваних товарів.

За період з 01.05.2012 року по 31.12.2013 року в цілому, на думку відповідача, підприємством не задекларовано витрати на транспортування оцінюваних товарів у загальному розмірі 435 410,95 грн., в тому числі ввізне мито в сумі 2659,02 грн. та податок на додану вартість в сумі 432 751,93 грн.

Аналізуючи дані правовідносини суд звертає увагу на те, що митна вартість товарів, які імпортувалися товариством на митну територію України автомобільним транспортом на умовах поставки FCA заявлялася (декларувалася) шляхом подання ДМВ, в яких зазначалися транспортні витрати, що підлягають включенню до ціни товару. Для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, товариством надавались довідки про транспортні витрати перевізників (експедиторів), що здійснили перевезення, в яких із ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділені витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну території України.

Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначені митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Водночас пунктом 2 частини 11 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що до митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.

Таким чином, законодавець передбачив особливий порядок визначення митної вартості товарів у випадку можливості окремого виділення витрат на транспортування цих товарів після їх ввезення на митну територію України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 32 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що підлягають обчисленню.

Згідно із ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У свою чергу пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та або податкових зобов'язані, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з матеріалами справи, під час проведення митного оформлення товарів, імпортованих ПрАТ "Вінницяпобутхім" на умовах FCA в період з 01.05.2012 року по 31.12.2013 року, митному органу були надані документи, які підтверджують вартість перевезення товару до місця ввезення на митну територію України, зокрема:

- транспортні (перевізні) документи (міжнародні товарно-транспортні накладні) із зазначенням маршруту перевезення від місця за межами України до пункту призначення на території України;

- документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, зокрема довідки про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України, видані перевізниками;

- договори та рахунки-фактури на послуги перевезення, документи про сплату послуг перевезення, якщо на момент митного оформлення розрахунки з перевізником були здійснені.

При цьому, під час судового розгляду відповідачем не було наведено заперечень щодо наявності та правильності оформлення вищевказаних документів.

Аналізуючи вище викладені норми, суд робить висновок про те, що законодавець не передбачив конкретного способу виокремлення із загальної ціни товару витрат перевізника на транспортування такого товару після ввезення на митну територію України, та конкретного виду документа, який повинен оформлятись для підтвердження цих витрат.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо порушення позивачем вимог розділу ІІІ "Правила заповнення граф ДМВ декларантом або уповноваженою ним особою" Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення", оскільки вони мають рекомендаційний характер та орієнтовно визначають, що до документів які містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

При цьому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що визначальними умовами для не включення цих витрат до митної вартості оцінюваних товарів є документальне підтвердження витрат та можливість їх обчислення.

Аналогічного висновку також дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 28.04.2015 року у справі № К/800/68074/14.

При цьому суд зауважує, що у випадку визначення митної вартості згідно з п. 5 ч. 10 ст. 58, п. 2 ч. 11 ст. 58 Митного кодексу України перевізник зобов'язаний пред'явити митному органу документ, який підтверджує виокремлення із загальної ціни товару витрати на транспортування такого товару після ввезення на митну територію України.

Водночас акт виконаних робіт (наданих послуг), який фіксує факт здійснення господарської операції з перевезення вантажів, складається між сторонами договору за результатами господарської операції (виконання робіт, надання послуг) та прийняття таких робіт (послуг) замовником.

Разом із тим, на момент ввезення імпортованого позивачем товару на митну територію України акт виконаних робіт (наданих послуг) був відсутній, оскільки господарська операція (перевезення товару) ще до кінця не відбулась, товар не був переданий та прийнятий у місці призначення, як це передбачено умови договору (м. Вінниця, вул. Фрунзе, 4).

Таким чином, помилковими є посилання відповідача на те, що саме акт виконаних робіт (наданих послуг) є тим єдиним первинним документом, який підтверджує виокремлення із загальної ціни товару витрати на транспортування такого товару після ввезення на митну територію України.

Як вбачається зі змісту довідок, наданих перевізниками товару - контрагентами позивача, такі довідки містять інформацію щодо адресата довідки (відповідний митний орган), вартості перевезення до місця ввезення на митну територію України, маршруту перевезення, транспортного засобу, який виконує перевезення, дати складання довідки, підпису особи, яка має право на вчинення юридичної дії від імені підприємства-автоперевізника, та печатки такого підприємства.

Крім того, у вищевказаних довідках ціна за надання транспортних послуг до митного кордону України виділена, що дозволяє обчислити вартість перевезення товару від пункту навантаження, що знаходиться за межами території України, до митного кордону України та після цього.

Таким чином, довідки про транспортні витрати відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинними бухгалтерськими документами, які дають можливість ідентифікувати та виокремити витрати на транспортування товару як до митного кордону України, так і до пункту призначення, розташованого на території України.

Крім цього, слід зауважити, що при касаційному перегляді Вищим адмінстративним судом України ухвалою від 28.04.2015 року звернуто увагу на те, що судами попередніх інстацій безпідставно не враховано всіх первинних документів, що підтверджують вартість транспортних послуг, які за формою та змістом відповідають вимогам закону та рекомедовано звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували дані про визначення витрат, включених до митної вартості, витрат на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України та витрат на транспортування після ввезення, дослідити можливість виділення таких витрат з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, а також документальне підтвердження витрат та можливість їх обчислення.

Так, судом першої інстанції на реалізацію наданих ухвалою від 28.04.2015 року рекомендацій та усунення виявлених судом касаційної інстанції недоліків було досліджено та надано правову оцінку ряду первинних документів та в оскаржуваному рішенні надано детальний опис частині первинних документів, а саме: МД № 401090000/2012/008867 від 01.06.2012 року, якою встановлено, що вартість транспортних витрат до митного кордону України складає 9 000 грн., яка включена до ціни оцінюваного товару, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0001969 від 01.06.2012 року, податкової накладної № 3 від 01.06.2012 року, оформлених на підставі договору на організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом № 14/2-1 від 14.02.2012 року, укладеного між ПрАТ "Вінницяпобутхім" (Замовник) та ДП "Самтранс ТОВ "Агросвітло Плюс" (Перевізник), згідно якого вартість транспортно-експедиційних послуг перевезення автотранспортним засобом № АВ1545ВК7АВ8828ХХ за маршрутом м. Санкт-Петербург (Росія) - м. Вінниця (Україна) складає 13 000 грн., платіжне доручення № 003298 від 16.06.2012 року, МД № 401090000/2012/010657 від 27.06.2012 року, якою встановлено, що вартість транспортних витрат до митного кордону України складає 8 500 грн., яка включена до ціни оцінюваного товару, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № КА-0000063 від 27.06.2012 року на підставі договору № 0802 від 08.02.2012 року, укладеного між ПрАТ "Вінницяпобутхім" та ФОП ОСОБА_5, згідно якого вартість транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу автотранспортним засобом № НОМЕР_1/НОМЕР_2 за маршрутом м. Санкт-Петербург (Росія) - м. Вінниця (Україна) складає 14 000 грн. без виділення із цієї ціни витрат на транспортування до місця ввезення на митну територію України та витрат після ввезення на митну територію України. Крім цього, під час судового розгляду судом першої інстанції було досліджено ряд інших документів, про що свідчать матеріали справи.

Таким чином, судом першої інстанції досліджено ряд первинних документів та надоно їм правову оцінку, на основі чого вибудовано доказову аргументацію оскаржуваного рішення. Під час судового розгляду відовідачем не було спростовано належності та відповідності чинниму законодавству вище вказаних первинних документів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не врахував відомості, зазначені у довідках перевізника про транспортні витрати..

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що ПрАТ "Вінницяпобутхім" правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства не включало до митної вартості оцінюваних товарів витрати на їх транспортування після ввезення на митну територію України, оскільки такі витрати документально підтверджені та піддаються обчисленню, в зв'язку з чим позовні вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції.

Апелянтом не надано достатніх доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 вересня 2015 року.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Загороднюк А.Г.

Полотнянко Ю.П.