Постанова № 49988303, 01.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 вересня 2015 року письмове провадження № 826/8589/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Віст Груп Лімітед» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Віст Груп Лімітед» (надалі - позивач або ТОВ «Віст Груп Лімітед») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2014 року № 0006722208.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Віст Груп Лімітед» не порушувало вимог пунктів 198.1., 198.2., 198.3, 198.6. статті 198, пунктів 201.1., 201.4, 201.6. статті 201 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ «Лоранік».

Представник відповідача подав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких він наголошував на законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав неможливості підтвердити факт здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Лоранік», що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту по таким взаємовідносинам, з огляду на що, просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

За правилами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також, неприбуття у судове засідання 06.08.2015 року представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.09.2011 року по 31.09.2014 року та податку на прибуток за період з 01.09.2011 року по 31.12.2013 року при взаємовідносинах з ТОВ «Лоранік», за результатами якої складено акт від 31.10.2014 року № 36/26-58-22-08-11/38050901 (надалі - акт перевірки), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пунктів 198.1., 198.2., 198.3, 198.6. статті 198, пунктів 201.1., 201.4, 201.6. статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість за період з 01.09.2011 року по 31.09.2014 року у розмірі 5 379 677,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, а саме по періодам: березень 2012 року на загальну суму 2 468 171,00 грн.; квітень 2012 року на загальну суму 2 408 635,00 грн.; травень 2012 року на суму 502 871,00 грн.

Як вбачається із змісту акту перевірки, наведені висновки обґрунтовані з боку відповідача наступним.

За даними ІС «Податковий блок» «Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту» позивачем задекларовано податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентом - ТОВ «Лоранік» за перевіряємий період на загальну суму 5 379 677,00 грн.

Зазначені взаємовідносини ґрунтувалися на договорі поставки від 01.02.2012 року № 01/02, укладеному між позивачем в особі директора Кокотіна В.В. (покупець) та ТОВ «Лоранік» в особі директора Павленко І.В. (постачальник), за умовами якого, постачальник зобов'язувався поставити покупцю товар, в асортименті та у термін, вказані в заявках на товар, силами постачальника на склад покупця.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, ТОВ «Лоранік» виписані на адресу позивача первинні документи: рахунки, акти прийому-передачі товару, видаткові накладні та податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість 5 379 677,37 грн.

При цьому, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01.08.2014 року у справі № 758/8991/14-к слідчому СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Величку В.В. надано тимчасовий доступ до оригіналів документі, які перебувають у володінні позивача та стосуються фінансово-господарських відносин з ТОВ «Лоранік» за період з 01.01.2011 рок по 31.12.2013 року з можливістю їх вилучення, а саме: договорів, додатків до договорів, рахунків, накладних, податкових накладних, актів прийому-передачі виконаних робіт (послуг), актів звірок, специфікацій, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, довіреностей, зведених регістрів бухгалтерського обліку по бухгалтерським рахункам та інших бухгалтерських документів, які підтверджують відображення в бухгалтерському та податковому обліках операцій, що стосуються фінансово-господарських взаємовідносин з зазначеним товариством, векселів, актів прийому-передачі з додатками, листів, доручень, кошторисної документації, актів про вартість робіт, документів, довідки про наявність дебіторської (кредиторської) заборгованості.

На підставі зазначеної ухвали суду, згідно протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 18.08.2014 року, ст. о/у ОУ ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у позивача були вилучені ориганали документів, що стосуються фінансово-господарських відносин з ТОВ «Лоранік», зокрема, договір від 01.02.2014 року № 01/02, договір про відступлення права вимоги від 05.06.2012 року, платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні.

В той же час, в ході перевірки, відповідачем встановлена відсутність первинних документів щодо транспортування, відвантаження та отримання (довіреності) товару від ТОВ «Лоранік» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, також по наданим документам неможливо від слідкувати подальшу реалізацію позивачем товару, придбаного у ТОВ «Лоранік».

Крім того, як вбачається зі змісту акту перевірки, перевірка позивача проводилась на підставі постанови прокурора прокуратури Подільського району м. Києва юриста 3-го класу Боршуляка О.І. про призначення документальної позапланової виїзної перевірки від 04.09.2014 року в рамках кримінального провадження № 32013110100000288 від 17.09.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 212, частини 1 статті 205 КК України, зі змісту якої вбачається, що невстановлені слідством особи, з метою прикриття незаконної діяльності зареєстрували суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), у тому числі, ТОВ «Лоранік», які мають ознаки фіктивності та використовувалися для безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ підприємствами реального сектору економіки, у тому числі, ТОВ «Віст Груп Лімітед», тобто за ознаками складу злочину, передбаченого частини 1 статті 205 КК України.

Під час досудового розслідування допитаний в якості свідка Павленко І.В. засновник та директор ТОВ «Лоранік», який показав, що зареєстрував на своє ім'я вказане товариство на прохання невстановлених слідством осіб без мети займатись підприємницькою діяльністю; жодних документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності ТОВ «Лоранік» (договорів, податкових накладних, товарно-транспортних накладних тощо) він не складав та не підписував.

Також, досудовим слідством встановлено відсутність у ТОВ «Лоранік» трудових ресурсів, виробничого обладнання, устаткування, транспортних засобів, складських приміщень, тощо, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності, та те що господарські взаємовідносини носять характер «фіктивності», створені без мети настання правових наслідків.

Таким чином, фінансово-господарські операції по взаємовідносинам з ТОВ «Лоранік» мають «фіктивний» характер і спрямовані на отримання податкової вигоди шляхом безпідставного завишення валових витрат та незаконного формування податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про неможливість підтвердити факт здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Лоранік», що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту по таким взаємовідносинам.

Не погоджуючись висновками відповідача, зафіксованими в акті перевірки, позивач у порядку пункту 86.7. статті 86 Кодексу, подавав заперечення до акту перевірки.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими актом перевірки, відповідачем було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 року № 0006722208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 5 379 677,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 344 919,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач в адміністративному порядку (стаття 56 Податкового кодексу України) оскаржував його до Головного управління ДФС у м. Києві та Держаної фіскальної служби України, за результатом чого, скарги позивача були залишені без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін.

Відповідно до пункту 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до адміністративного суду про його скасування.

Дослідивши та надавши оцінку, за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (надалі - Кодекс).

Згідно підпунктів 21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 Кодексу, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту та підстави його виникнення закріплено статтею 198 Кодексу.

За правилами підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

Виходячи з наведених норм Кодексу, відсутня законодавчо закріплена залежність права на формування платником податків податкового кредиту від реалізації придбаного товару /послуги.

При цьому, пунктом 198.6. статті 198 Кодексу визначено, що до податкового кредиту не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10. статті 201 Кодексу).

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування податкового кредиту підприємства.

Між тим, наявність податкових накладних та інших первинних документів є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операцій, за результатами яких платник податків формує податковий кредит.

В ході судового розгляду даної справи, відповідачем не були подані суду належні докази або ґрунтовні доводи відносно переліку невідповідностей первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Лоранік» вимогам чинного законодавства, навпаки, не заперечувалась їх наявність, а також факт повного безготівкового розрахунку між сторонами.

При цьому, суд критично сприймає доводи відповідача щодо відсутності у позивача первинних документів щодо транспортування та відвантаження товару від ТОВ «Лоранік», оскільки, як вказує сам відповідач в тексті акту перевірки, згідно умов договору поставки від 01.02.2012 року № 01/02, поставка товару здійснюється силами постачальника - ТОВ «Лоранік», а не позивача.

Аналогічно, суд критично сприймає доводи відповідача щодо відсутності у позивача документів (довіреностей) на отримання товару від ТОВ «Лоранік» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, оскільки жодних доказів витребовування у позивача відповідних документів, з огляду на проведення відносно позивача невиїзної перевірки, відповідачем суду не надано, а акт перевірки таких відомостей не містить.

Крім того, посилання відповідача на матеріали кримінального провадження № 32013110100000288 від 17.09.2013 року не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, саме вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Натомість відповідачем не надано суду доказів винесення судом обвинувального вироку в зазначеному кримінальному провадженні.

Таким чином, з огляду на наведене в сукупності, у суду відсутні підставі для виникнення сумніву у реальності спірних господарських операцій та, відповідно, праві позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Лоранік».

Окрім наведеного, суд також не залишає поза увагою, що за правилами статті 16, пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 44.1. статті 44, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року № К/800/9087/13).

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 20.11.2014 року № 0006722208 та, відповідно, про необхідність його скасування.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віст Груп Лімітед» задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 20.11.2014 року № 0006722208.

Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віст Груп Лімітед» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій