Ухвала суду № 49980515, 07.09.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

Справа № 817/2190/1507 вересня 2015 року м. РівнеСуддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., розглянувши позовну заяву

ОСОБА_1 доДержавної виконавчої служби України, відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Володимирецької селищної ради про визнання незаконною бездіяльності та стягнення шкоди, в с т а н о в и в :

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної виконавчої служби України, Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Володимирецької селищної ради про:

- визнання бездіяльності відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року (справа Кононова та інші проти України заява №11770/03 та 89 інших заяв, до числа яких увійшла і заява позивача, в частині, що стосується позивача, невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011року щодо придбання та надання житла. яке залишається невиконаним, невжиття позитивних дій, незабезпечення принципів недискримінації, саботажу - незаконною та протиправною;

- стягнення на користь позивача кошти у сумі 54 390-10 доларів США(1200389-50грн.), які виплатити заявнику, членам його сім'ї чи спадкоємцям, конвертувавши їх у національну валюту за курсом НБУ на день здійснення платежу. А зі впливом трьохмісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нарахувати простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

- стягнення з відповідачів солідарно моральну шкоду у розмірі 300 000грн., які виплатити протягом трьох місяців з моменту набрання рішення законної сили відповідно до ст. 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" та застосувати штрафні санкції у разі порушення строку відповідно до практики Європейського суду.

Ухвалою суду від 05.08.2015 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позову до 30.08.2015 року (з урахуванням ухвали суду від 07.09.2015 року про виправлення описки).

Даною ухвалою судом ухвалено позивачу уточнити позовні вимоги у пунктах 2, 3 прохальної частини наданого адміністративного позову оскільки, як вбачається із доданого до позовної заяви рішення у адміністративній справі №817/1893/14, відповідні позовні вимоги вже становили предмет розгляду у вказаній справі.

14.08.2015 року позивач подав через відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) уточнення до адміністративного позову (вх. №14017/15), у яких зазначив, що поданий позов відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, а ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху від 05.08.2015 року вважає надумано формалістичною, що є зволіканням у розгляді позовних вимог по суті. Позивач зазначив, що дійсно Постановою від 27.11.2014 року у адміністративній справі №817/1893/14 було визнано протиправною бездіяльність відповідачів, однак до часу звернення позивача до суду - 03.08.2015 року бездіяльність відповідачів триває, а тому позивач вважає за необхідне визнати бездіяльність відповідачів за період з 28.11.2014 року (наступний день після прийняття постанови про бездіяльність у адміністративній справі №817/1893/14) по день прийняття рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви зясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що позивач просить суд визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року (справа Кононова проти України, заява №11770/03 та 89 інших заяв) в частині зобовязання держави Україна, в особі відповідача, виконати рішення національних судів ухвалених на його користь щодо усунення порушеного права на житло, які залишаються невиконаними. Крім того позивач просить суд стягнути з відповідачів, на його користь шкоду (збитки), спричинені такою бездіяльністю відповідачів, дискримінацією, саботажем, не усунення порушеного цивільного права на житло як і не надання змоги реалізувати таке право, а також моральну шкоду, що виражається, за твердженнями позивача, у триваючій дискримінації, депресії, душевних стражданнях, незручностях як у роботі так і в особистому житті, втраті особистого та робочого часу, приниження честі та гідності, а також ділової репутації як щодо позивача так і щодо членів його сімї в цілому.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що Рішенням Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року (справ Кононова та інші проти України Заява №11770/03 та 89 інших заяв, до числа яких увійшла і заява позивача) було зобовязано державу Україна виконати рішення національних судів ухвалених на його користь, що залишились невиконаними та стягнуто справедливу сатисфакцію.

Вказане Рішення Європейського суду в частині, що стосується виконання рішення національних судів, ухвалених на його користь на усунення порушеного права не було виконаним, відтак позивач звернувся з позовом до суду про оскарження бездіяльності субєктів владних повноважень та стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок такої бездіяльності.

Так, як зазначив позивач в позовній заяві та вбачається з доказів наданих до позову, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 року по справі 817/1893/14 визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини №11770/03, виданого 06.06.2013 року (ВП №38662180), в частині забезпечення виконання рішень Національних судів ухвалених на користь ОСОБА_1, які залишаються невиконаними. В частині стягнення розміру шкоди (збитків), які позивач просив стягнути із відповідачів на відновлення порушеного права на житло в сумі 509 260,00 грн. відмовлено.

Однак, враховуючи те, що рішення Національних судів залишаються невиконаними, позивач знову звернувся до суду про визнання протиправною триваючої бездіяльності та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

При цьому, у поданому суду уточненні до адміністративного позову (вх. №14017/15 від 14.08.2015 року) в частині позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди (збитків, компенсації) позивач зазначив про відмінність підстав заявленої до стягнення матеріальної шкоди у сумі 54 390-10 доларів США(1200389-50грн.), які позивач визначив як бездіяльність відповідачів, дискримінація, саботаж, не усунення порушеного права; від підстав стягнення такої шкоди за позовом у справі №817/1893/14, які позивач означив - шкода (збитки), які він змушений понести для відновлення свого порушеного права на житло, а саме витрати на будівництво житла в розмірі 509 260,00 грн. Однак, суд зазначає, що при обрахуванні (визначенні розміру) заявленої до стягнення з відповідачів шкоди позивач спирається саме на нормативну грошову оцінку житла у селищі Володимирець, де прагне отримати житло, що спричинено тією ж таки бездіяльністю відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини, що означає тотожність підстав та причин виникнення визначеної позивачем за обома позовами шкоди, як бездіяльність відповідачів щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини, що унеможливлює реалізацію позивачем його цивільного права на житло, закріпленого та гарантованого Конституцією України.

Дослідивши позов та матеріали до нього, при вирішенні питання відкриття провадження у справі суд керувався наступним.

Відповідно до частини пятої статті 124 Конституції України та частини третьої статті 129 Конституції України, судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України, а обовязковість рішень суду визнано однією з основних засад судочинства.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Принцип обовязковості судових рішень також стосується судів. У частині встановлення обставин обовязковими для судів є преюдиційні рішення.

Так, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, суд зазначає, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обовязковими також для осіб, які не брали участі у справі, оскільки вони мають ураховувати рішення суду, співвідносити з ним свою поведінку.

Відповідно до частини третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судових рішень веде до несення відповідальності, встановленої законом.

Отже, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, яку встановлено Законом України «Про виконавче провадження» (штраф за невиконання боржником фізичною чи юридичною особою рішення, що зобовязує боржника виконати певні дії), адміністративної відповідальності відповідно до КУпАП (штраф за залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів щодо усунення зазначених у них порушень закону, а так само за несвоєчасну відповідь на окрему ухвалу суду), кримінальної відповідальності відповідно до Кримінального кодексу України (штраф, обмеження волі, позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Таки вимоги закону, щодо обовязковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають ОСОБА_2 Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права.

Відтак, в рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 року на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у звязку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невідємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.

Разом з тим, для надання можливості судового захисту порушеного права (інтересу) позивача у межах процесуального порядку, передбаченого правилами адміністративного судочинства, суд зазначає, що вирішення процесуальних питань, повязаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах, визначено у розділі V Кодексу адміністративного судочинства України. А саме, статтею 267 передбачено процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Так, в частині девятій статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених субєктом владних повноважень відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Аналізуючи викладене, суд вважає намагання позивача розмежувати оспорювану бездіяльність відповідачів-субєктів владних повноважень до певної календарної дати та після неї, про що йдеться у поданих суду уточненнях до адміністративного позову (вх. №14017/15 від 14.08.2015 року) є помилковим, оскільки наразі має місце єдиний факт бездіяльність відповідачів, що виразилась у тривалому невиконанні рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року (справа Кононова та інші проти України заява №11770/03 та 89 інших заяв, до числа яких увійшла і заява позивача), що на момент звернення до суду з даним позовом вже отримала правову оцінку та визнана протиправною за постановою суду у адміністративній справі №817/1893/14 від 27.11.2014 року, що набрала законної сили 29.01.2015 року, та є не що іншим як намаганням позивача до повторного судового розгляду тих же вимог до тих же сторін і з тих же підстав.

Але, при цьому суд звертає увагу, що безкінечне визнання протиправною бездіяльності відповідачів не вирішує питання порушеного права позивача та не захищає його від продовження такої бездіяльності та не захищає його прав. Законодавством України чітко встановлено обовязковість виконання рішень судів, підстави для звернення позивача з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду та передбачено відповідальність фізичних та юридичних осіб за невиконання рішення суду.

Тобто, при обранні вірного способу захисту своїх прав головним питанням позивача є те, аби суд задовільнив прохання, але завданням суду є те, аби в разі його задоволення досягти мети захисту права позивача.

В Україні державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зважаючи на це, суд не може брати на себе повноваження виконавчої або законодавчої гілки влади. В силу Конституції всі органи державної влади діють у межах повноважень та в спосіб, які передбачені законами. Це означає, що суд, приймаючи рішення, може вчиняти лише такі приписи, які передбачені законом.

Спосіб захисту, застосований у судовому рішенні повинен призводити до поновлення права особи. Правосуддя завжди має відновлювальний характер. Судове рішення має поновлювати право особи до такого стану, яким воно було до моменту вчинення правопорушення, та усувати негативні наслідки. Якщо це зробити неможливо (бо негативні наслідки вже настали), слід вирішувати питання про компенсацію шкоди, завдану особі.

Таким чином, позивач не позбавлений права звернутися до Рівненського окружного адміністративного суду з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду у відповідності до вимог статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, позивач не позбавлений права для звернення до відповідних правоохоронних органів з повідомленням про встановлений вже судом факт протиправної бездіяльності відповідачів та вирішення питання щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно моральної шкоди у розмірі 300 000 грн., то такі не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства відповідно до пункту першого частини першої статі 109 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас, особа може реалізувати своє право на судовий захист у порядку та спосіб, що окреслюється процесуальним законом та ним визначається, що означає дотримання процедури, встановленої процесуальним законом, як учасникам адміністративного процесу так і судом.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України визначає дії судді після одержання позовної заяви: суддя зясовує, зокрема, чи немає підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом (пункт шостий частини першої статті 107 Кодексу).

У відповідності до положень частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо, зокрема, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду; ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі; ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; ухвала про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала винесена до відкриття провадження в адміністративній справі) (пункт другий).

Але, бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року (справа Кононова та інші проти України заява №11770/03 та 89 інших заяв, до числа яких увійшла і заява позивача) вже була предметом розгляду у справі №817/1893/14, правомірність якої становило предмет доказування у справі (оскільки за правилами адміністративного судочинства у адміністративних справах по протиправність дій, бездіяльності та рішень субєктів владних повноважень обовязок доказування правомірності покладається саме на субєкта владних повноважень).

Відповідним обставинам надано юридичної оцінки винесеним судовим рішенням по суті, а порядок визнання протиправною бездіяльності, вчиненої відповідачами на виконання такої постанови та підтверджених такою постановою передбачено статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи уподовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обовязкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

За таких обставин адміністративний позов про оскарження бездіяльності відповідачів як і стягнення заявленої шкоди, спричиненою такою бездіяльністю, не підлягає повторному розгляду.

Разом з тим, для надання можливості судового захисту порушеного права (інтересу) позивача у межах процесуального порядку, передбаченого правилами адміністративного судочинства, суд зазначає, що вирішення процесуальних питань, повязаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах, визначено у розділі V Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, частиною девятою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідну заяву може бути подано до суду протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду. Та, разом з тим, статтею 102 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено поновлення та продовження процесуальних строків, що у кожному випадку вирішує суд на підставі повідомлених заявником причин ґрунтовності підстав пропуску певного процесуального строку.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно моральної шкоди у розмірі 300 000 грн., то такі не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства відповідно до пункту першого частини першої статі 109 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Таким чином, позивач не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами про відшкодування шкоди як моральної, так і матеріальної, у порядку цивільного судочинства до місцевого загального суду.

Таким чином, керуючись статтями 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України, відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Володимирецької селищної ради про визнання незаконною бездіяльності та стягнення шкоди.

2. Повторне звернення з тією самою позовною заявою до Рівненського окружного адміністративного суду не допускається.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу невідкладно.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом пяти днів з дня її проголошення, а в разі постановлення ухвали у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, - протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Кравчук Т.О.