Постанова № 49978830, 31.08.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2015 року № 813/2899/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костецького Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Приймака С.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лесько Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (надалі - ГУ ДФС у Львівській області), просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у Львівській області, яка виразилась у не включенні до вислуги років для призначення пенсії у календарному обчисленні стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року;

- зобов'язати ГУ ДФС у Львівській області зарахувати до вислуги років для призначення пенсії у календарному обчисленні стаж роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року;

- зобов'язати ГУ ДФС у Львівській області здійснити нарахування та виплату надбавки за вислугу років починаючи з 25.06.2012 року, із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року;

- зобов'язати ГУ ДФС у Львівській області здійснити перерахунок та виплату відпускних, лікарняних, премій, починаючи з 25.06.2012 року, із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 18.11.99 року він працює в органах податкової міліції (наказ ДПА у Львівській області від 19.09.99 року № 308-о(а.с.12)). Остання займана посада: оперуповноважений групи оперативного забезпечення примусового стягнення заборгованості до бюджету відділу податкової міліції ДПІ у Радехівському районі. До дня прийняття на службу в органи податкової міліції працював на посадах державного службовця, зокрема: з 05.01.1993 року - на посаді державного податкового інспектора відділу оподаткування громадян, майна та землі, ресурсних і неподаткових платежів Державної податкової інспекції по Радехівському районі, з 02.08.1993 року - на посаді старшого державного податкового інспектора цього ж відділу, з 01.10.1993 року - на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту фізичних осіб ДПІ по Радехівському районі, з 03.01.1997 року - на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу справляння податків та документальних перевірок фізичних осіб (01.04.1998 р. перейменований на відділ оподаткування фізичних осіб) Державної податкової адміністрації у Радехівському районі (з 23.03.1998 року перейменована на Державну податкову інспекцію у Радехівському районі), з якої 17.11.1999 р. був звільнений у зв'язку з переводом у відділ податкової міліції. 15.05.2015 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою про зарахування йому до вислуги років для призначення пенсії час роботи на посадах державного службовця в органах державної влади. Відповідачем відмовлено позивачу у зарахування стажу роботи на посадах державного службовця у зв'язку з тим, що на даний час центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання державної фінансової політики не затверджений перелік посад в органах державної податкової служби України, при призначенні на які може бути зарахований попередній стаж роботи в інших державних органах. Вважає таку відмову протиправною.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав наведених в письмовому запереченні (а.с.57-59), додатково зазначила, що згідно п. «и», ч.1 ст.17 (види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії) Закону України від 09.04.92 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» із наступними змінами і доповненнями (Закон № 2262), особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначених у пунктах «б»-«д» ст. 12 даного Закону, які мають право на пенсію за Законом України № 2262, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики. Проте, на день звернення з позовом до суду у позивача відсутні визначений вищезазначеним законом вік (45 років) і вислуга років. Дата народження позивача - 17.12.1970 р. Позивач, станом на день подання позову до суду, не набув права на пенсію на умовах, визначених Законом №2262 і продовжує працювати, у зв'язку з чим відсутні підстави для зарахування стажу для призначення пенсії по вислузі років. Окрім зазначеного, враховуючи вимоги п. «и», ч.1 ст.17 (Види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії) Закону №2262, до вислуги років для призначення пенсії враховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи, зокрема податкової міліції, згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно центральним органом виконавчої влади. Відповідач зазначає, що станом на сьогодні, такий Перелік посад не затверджений центральним органом виконавчої влади. Вважає, що відсутні правові підстави і для здійснення нарахування ОСОБА_3 надбавки за вислугу років, починаючи з 25.06.2012 року із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах ДПС з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року, а також для перерахунку та виплату позивачу відпускних, лікарняних, премій, починаючи з 25.06.2012 року із врахуванням в вислузі років стажу роботи в органах ДПС з 05.01.1993 року по 19.11.1999 року. З урахуванням вказаного, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 ст.2 КАС України можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує спір на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Судом встановлено, що з 18.11.1999року ОСОБА_3 працює в органах податкової міліції (наказ ДПА у Львівській області від 19.09.99 року № 308-о(а.с.12)). Остання займана посада: оперуповноважений групи оперативного забезпечення примусового стягнення заборгованості до бюджету відділу податкової міліції ДПІ у Радехівському районі.

Відповідно до записів у трудовій книжці, судом встановлено перебування позивача за період з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року, зокрема: з 05.01.1993 року - на посаді державного податкового інспектора відділу оподаткування громадян, майна та землі, ресурсних і неподаткових платежів Державної податкової інспекції по Радехівському районі, з 02.08.1993 року - на посаді старшого державного податкового інспектора цього ж відділу, з 01.10.1993 року - на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту фізичних осіб ДПІ по Радехівському районі, з 03.01.1997 року - на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу справляння податків та документальних перевірок фізичних осіб (01.04.1998 р. перейменований на відділ оподаткування фізичних осіб) Державної податкової адміністрації у Радехівському районі (з 23.03.1998 року перейменована на Державну податкову інспекцію у Радехівському районі), з якої 17.11.1999 р. був звільнений у зв'язку з переводом у відділ податкової міліції (а.с.6-11).

15.05.2015 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою про зарахування йому до вислуги років для призначення пенсії час роботи на посадах державного службовця в органах державної влади(а.с.13-15).

22.05.2015 року листом №2678/10/13-01-04-01-37 позивач отримав відповідь відповідача, котрою йому було відмовлено в зарахуванні стажу роботи в органах ОДПС до вислуги років для призначення пенсії, оскільки станом на момент розгляду заяви позивача перелік посад центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання державної фінансової політики не затверджений(а.с.16-17).

Так, за змістом ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну службу»).

Згідно абзаців 1-3 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "»Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року № 503-р до категорії посад державних службовців були включені посади працівників ДПА, які не мають спеціальних звань.

Таким чином, посадові особи податкових органів є державними службовцями і відповідно до цього мають право на призначення пенсії на умовах, передбачених ст. 37 Закону України «Про державну службу». Зазначеним законом не встановлено вичерпного переліку посад, які відносяться до посад державних службовців та яким призначається пенсія на умовах цієї статті.

Вищевикладена правова позиція узгоджується із судовою практикою Вищого адміністративного суду України (ухвала від 18.03.2014 року у справі № К/9991/78414/12).

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначає згідно преамбули Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до п. «и» ст. 17 цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики.

Відповідач по справі не заперечує, що час роботи позивача на займаних посадах відноситься до часу роботи в державних органах, проте відповідач відмову мотивує тим, що перелік посад центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання державної фінансової політики не затверджений, що в свою чергу унеможливлює зарахування позивачеві до вислуги років для призначення пенсії стаж роботи в органах державної податкової служби, проте суд з даною позицією не погоджується та зазначає наступне.

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.06.04р., п.184 у справі «Броньовський проти Польщі» заява № 31443/96, зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII, передбачено для осіб начальницького складу податкової міліції гарантії формування вислуги років, необхідної для призначення та нарахування пенсії. Реалізація зазначеної гарантії не повинна залежати від невиконання державними органами покладених на них обов'язків, зокрема, щодо створення та затвердження списку посад.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на встановлену державою гарантію для осіб начальницького складу податкової міліції як складової їхнього правового статусу, будуються на принципі юридичної визначеності.

Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про відсутність затвердженого переліку посад, як на підставу відмови позивачеві у зарахуванні до вислуги років для призначення пенсії часу попередньої роботи в державних органах - державних податкових інспекціях, що є наслідком визнання судом протиправної бездіяльності відповідача щодо не зарахування позивачу до вислуги років для призначення пенсії стажу роботи в державних органах, а також є наслідком зобов'язання судом відповідача зарахувати позивачу до вислуги років для призначення пенсії стаж роботи в органах Державної податкової служби.

Враховуючи те, що вислуга років впливає на виплату надбавки, нарахування відпускних, лікарняних та премій, цілком правомірними та такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги позивача про нарахування та виплату йому надбавки за вислугу років з 25.06.20123 року, із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року та проведення перерахунку та виплати відпускних, лікарняних, премій з 25.06.20123 року, із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 року по 17.11.1999 року.

Суд відхиляє посилання відповідача щодо недосягнення позивачем пенсійного віку як на підставу заперечень проти позову, як необґрунтовані, оскільки предметом даного позову є визнання протиправною відмови в зарахуванні позивачу стажу в податкових органах до вислуги років для призначення пенсії, тобто відмовляючи позивачу в такому зарахуванні відповідач позбавив позивача можливості скористатися правом на зарахування стажу, що дає право виходу на пенсію за вислугою років, але аж ніяк дана відмова не стосувалась саме виходу позивача на пенсію.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн (пункт 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ " від 06.03.2008 року № 2).

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач не довів правомірності своєї поведінки з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відтак, з наведених вище підстав та з урахуванням наданих частиною другою статті 162 КАС України суду повноважень, адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідності до статті 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 73,08 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити повністю .

2.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, яка виразилась у не включенні до вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_3, у календарному обчисленні стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 р. по 17.11.1999 р.

3.Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області зарахувати ОСОБА_3 до вислуги років для призначення пенсії у календарному обчисленні стаж роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 р. по 17.11.1999 р.

4.Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 надбавки за вислугу років, починаючи з 25.06.2012 р., із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 р. по 17.11.1999 р.

5.Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області здійснити ОСОБА_3 перерахунок та виплату відпускних, лікарняних, премій, починаючи з 25.06.1012 р., із врахуванням у вислузі років стажу роботи в органах Державної податкової служби з 05.01.1993 р. по 17.11.1999 р.

6. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 73,08 грн (сімдесят три гривні вісім копійок).

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повий текст постанови виготовлено 04 вересня 2015 року.

Суддя Костецький Н.В.