Ухвала суду № 49976370, 11.02.2015, Волинський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

про внесення до Конституційного Суду України

подання щодо конституційності закону

11 лютого 2015 року Справа № 803/2408/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

суддів Валюха В.М., Плахтій Н.Б.,

при секретарі судового засідання Ткачук І.І..,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Забожчук О.В., Яшана О.Р.,

представника третьої особи Мельник О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області, третя особа на стороні відповідача Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області (далі - УМВС України у Житомирській області), третя особа на стороні відповідача Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування наказів МВС України від 27.10.2014 року №2239 о/с "По особовому складу", УМВС України у Житомирській області від 04.11.2014 року №350 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з посади, поновлення на посаді першого заступника начальника УМВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом МВС України від 27.10.2014 року №2239 о/с "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_5, першого заступника начальника УМВС України в Житомирській області - начальника слідчого управління, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про очищення влади" та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. На підставі вказаного наказу УМВС України у Житомирській області видало наказ від 04.11.2014 року № 355 о/с "По особовому складу" з формулюванням щодо звільнення позивача, що є аналогічним формулюванні у наказі МВС України від 27.10.2014 року № 2239 о/с.

Позивач вважає накази МВС України від 27.10.2014 року № 2239 о/с "По особовому складу", УМВС України у Житомирській області від 04.11.2014 року №355 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил такими, що не відповідають чинному законодавству України. Зокрема, при звільненні позивача не були враховані приписи статей 3, 8, 9, 21, 22, 24, 38, 55, 56, 58, 64 Конституції України, порушені вимоги статті 40 Кодексу законів про працю України (звільнення відбулося під час перебування на лікарняному), а також не були враховані положення ряду міжнародних договорів, зокрема статей 14, 17, 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заборони державі займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Крім того, були також порушені вимоги Закону України "Про очищення влади", оскільки перевірка із складанням висновку, передбаченого статтею 5 вказаного Закону, відносно позивача не проводилася.

Позивач просить визнати незаконними та скасувати накази МВС України від 27.10.2014 року № 2239 о/с "По особовому складу", УМВС України у Житомирській області від 04.11.2014 року №355 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з посади, поновити на службі в органах внутрішніх справ України на посаді першого заступника начальника УМВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов'язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".

В поданих до суду письмових заперечення МВС України від 06.01.2015 року №12/6-35 (а.с.68-72) та Міністерства юстиції України від 26.12.2014 року №09-8/5058 (а.с.60-65) відповідач та третя особа адміністративний позов не визнали та просять відмовити у його задоволенні з тих підстав, що звільнення позивача відбулося з дотриманням процедури, визначеної Законом України "Про очищення влади".

У зв'язку з виникненням в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України поставлено на розгляд питання щодо звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності вимогам частин другої, третьої статті 22, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої, другої статті 64 Конституції України) положень Закону України "Про очищення влади» (частин першої, третьої статті 1, частин першої, другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади»).

В судовому засіданні представник позивача просив про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади".

Представники відповідачів щодо звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" покликаються на розсуд суду.

Представник третьої особи щодо звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" заперечила.

Суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що наказом МВС України від 27.10.2014 року №2239 о/с "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_5, першого заступника начальника УМВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.15). На підставі вказаного наказу УМВС України у Житомирській області видало наказ від 04.11.2014 року №355 о/с "По особовому складу" з формулюванням щодо звільнення позивача, що є аналогічним формулюванні у наказі МВС України від 27.10.2014 року №2239 о/с (а.с.16).

Як слідує із письмових заперечень відповідача, довідки (а. с. 77), з січня 2013 року по лютий 2014 року ОСОБА_5 перебував на посаді першого заступника начальника УМВС України в Волинській області - начальника слідчого управління. Сукупний період перебування на вказаній посаді станом на 22.02.2014 року становив 1 рік 1 місяць.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

В Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", внесені відомості про позивача, як особу щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Підтримуючи необхідність ужиття заходів щодо очищення влади з метою побудови плюралістичної демократії, що ґрунтується на принципах верховенства права, поваги до прав людини й основних свобод і громадянського суспільства, суд вважає, що окремі положення Закону України "Про очищення влади" не відповідають вимогам частин другої, третьої статті 22, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої, другої статті 64 Конституції України.

Згідно з частинами 2 , 3 статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, авідповідно до частини 1 статті 62 Основного Закону, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У відповідності до статті 64 Основного Закону, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Враховуючи, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, у кожній окремій справі має бути доведена провина особи та провина особи не може бути презумована на основі простої приналежності до категорії службових посад.

На необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується і в документах органів Ради Європи. Так, у резолюції №1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", прийнятій у 1996 році Парламентською асамблеєю Ради Європи вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократії та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка буде доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право оскарження до суду (пункти 12, 13).

Установлені згаданою Резолюцією №1096 підходи до проведення люстрації знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справах: рішення від 14 лютого 2006 року в справі " Турек проти Словаччини", рішення від 24 квітня 2007 року в справі " Матиєк проти Польщі", рішення від 17 липня 2007 року в справі "Бобик проти Польщі", рішення від 15 січня 2008 року в справі "Любох проти Польщі".

Так, у рішенні " Любох проти Польщі" ЄСПЛ наголошує, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, які піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Необхідність доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 14 - 15 грудня 2012 року №CDL - AD (2012) 028 щодо "Закону про люстрацію" колишньої югославської республіки Македонія (пункт 7).

Таким чином, установлений пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" для керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України, які обіймали сукупно не менше одного року зазначені посади в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, заборони протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для звільнення цих осіб із займаних ними в органах державної влади посад суперечить принципу індивідуального підходу при виникненні юридичної відповідальності, передбаченого частиною другою статті 61 Конституції України.

Згідно із частиною п'ятою статті 9 КАС України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 01.11.1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки у суду при розгляді цієї справи виникли сумніви щодо відповідності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, тому суд приходить до висновку про необхідність звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності зазначеного Закону.

Керуючись частиною п'ятою статті 9, частинами третьою і сьомою статті 160, статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності вимогам частин другої, третьої статті 22, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої, другої статті 64 Конституції України) положень Закону України "Про очищення влади" (частин першої, третьої статті 1, частин першої, другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади").

Ухвала не може бути оскаржена.

Ухвала в повному обсязі буде складена 16 лютого 2015 року.

Головуючий - суддя В.Д. Ковальчук

Судді В.М. Валюх

Н.Б. Плахтій