Постанова № 49973996, 07.09.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2015 р.Справа № 916/3170/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сидоренка М.В.

суддів Аленіна О.Ю., Жекова В.І.

при секретарі судового засідання Чеголя Є.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Радянський О.Ю.

від Одеської міської ради - Чернова Г.А.

від Одеської обласної ради - Чіфарлічева С.М.

від виконавчого комітету Одеської міської ради - Чернова Г.А.

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Тарановський Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015 р.

у справі № 916/3170/14

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради;

до відповідачів:

1) Одеської міської ради;

2) Виконавчого комітету Одеської міської ради;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2015 р. (головуючий суддя Щавинська Ю.М., судді: Рога Н.В., Панченко О.Л.) позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (далі також - Прокуратура) до Одеської міської ради (далі також - ОМР, Відповідач-1, Скаржник) та виконавчого комітету Одеської міської ради (далі також - Виконком, Відповідач-2) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі також - Департамент, Третя особа) задоволено:

-визнано недійсним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 р. № 410 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" в частині включення за № 10 до затвердженого пунктом 1 переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, та пункту 4 в частині доручення КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси право власності на ці приміщення та антресолі;

- визнано недійсним свідоцтво про право власності від 06.09.2010 року серії САЕ № 068436, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9 кв. м, основною площею 733,4 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15;

- визнано недійсним пункт 1 рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 року № 4212-VІ "Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині включення до цього переліку за № 5 нежитлового приміщення третього поверху площею 49,2 кв. м, що складає 44/1000 нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502 по вул. Ланжеронівській, 15 у м. Одесі;

- визнано право власності на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9 кв. м, основною площею 733,4 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради.

Вказане рішення прийнято на підставі висновків місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Одеська міська рада звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, відмовивши у задоволення позову. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті вказаного рішення суд порушив та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, а також неповно з'ясував обставини справи. Так, зокрема, Скаржник зазначає про відсутність належних доказів, що засвідчують обставину виникнення у обласної ради права комунальної власності на нерухому пам'ятку архітектури місцевого значення.

Одеська обласна рада надала суду апеляційної інстанції відзив на вищезгадану апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а вказану апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 07.09.2015 р. представники Скаржника, Виконкому та Департаменту просили задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволення позову, представники Прокуратури та Позивача просили залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Також у даному судовому засіданні представник Скаржника заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, - Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, оскільки як встановлено місцевим господарським судом, зазначене приміщення загальною площею 1130,9 кв. м використовується для розміщення названої інспекції, що підтверджується наявним в матеріалах справи договором оренди нежитлового приміщення № 249/2 від 02.03.1999 р. з додатковими погодженнями, який (договір) діє з 02.03.1999 р. по 02.03.2025 р. Судовою колегією відхилено це клопотання як необґрунтоване, оскільки предмет спору у даній справі безпосередньо не стосується прав та обов'язків вищевказаної інспекції.

Заслухавши пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини та матеріали справи, в тому числі наявні у них докази, відповідність викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а, згідно положень ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2010 р. № 410 було вирішено затвердити перелік об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, за № 10 якого вказано й приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15.

На виконання вказаного рішення 06.09.2010 р. Виконкомом Одеської міськради на зазначені приміщення було видано свідоцтво на право власності САЕ № 068436, яким посвідчено належність вищезазначеного об'єкта територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на праві комунальної власності.

17.12.2013 р. Одеською міською радою було прийнято рішення № 4212-VІ "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", згідно пп. 5 п. 1 якого вирішено внести до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, нежитлове приміщення третього поверху площею 49,2 кв. м, що складає 44/1000 нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, по вул. Ланжеронівська, 15, шляхом викупу орендарем за грошові кошти.

Посилаючись на те, що вказані дії є порушенням волі територіальної громади області щодо розпорядження вищевказаним майном, та враховуючи рішення № 449-ХХІ "Про заходи для охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області", прокурор звернувся до місцевого господарського суду з відповідним позовом про визнання недійсними в частині вказаних рішень та свідоцтва, а також просив визнати за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради право власності на нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9 кв. м, основною площею 733,4 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15, оскільки дії ОМР щодо видачі свідоцтва про розпорядження цим майном свідчать про невизнання права власності територіальних громад області в особі Одеської обласної ради.

Як вбачаться з матеріалів справи, згідно закону Української РСР „Про охорону і використання пам'яток історії та культури", виконавчим комітетом Одеської обласної Ради народних депутатів 15.08.1985 р. прийнято рішення № 480 „Про затвердження додаткового списку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території в місті Одесі", на підставі якого спірній будівлі було надано статус пам'ятки архітектури місцевого значення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 „Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність областей, міст Києва і Севастополя та зазначено, що подальше розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами за участі виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

У відповідності до вказаної постанови Одеською обласною Радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.1991 р. № 266-XXI „Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області", яким затверджено Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеси.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджується матеріалами справи, нерухомі пам'ятки історії і культури як окремі об'єкти права власності та об'єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування не передавалися.

Рішенням Одеської обласної Ради від 12.05.1993 р. № 449-XXII „Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які перебували у державній власності, прийняті у комунальну власність Одеської обласної Ради. Дане рішення на даний час є чинним.

Рішенням Одеської обласної ради від 24.04.2003 р. №154-XXIV „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад області станом на 01.04.2003 р., до якого увійшла, зокрема, й спірна будівля.

Рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006 р. № 73-V „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада. Пункт 8 вказаного Переліку „об'єкти культурної спадщини" діє в редакції п. 11 рішення обласної ради від 24.04.2003 № 154. Так, відповідно до пп. 11.1.159 вказаного рішення до цього Переліку включено спірний об'єкт культурної спадщини.

Питання законності рішення обласної ради від 22.09.2006 р. № 73- V розглядалось судами трьох інстанцій у справі № 22/401-06-11665А за позовом Одеської міської ради до Одеської обласної ради про визнання нечинним зазначеного рішення обласної ради. Постановою господарського суду Одеської області від 25.12.2006 р. у вказаній справі, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 р. та Вищого адміністративного суду України від 06.02.2008 р., у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду України від 26.03.2008 р. Одеській міській раді відмовлено у допуску скарги до провадження за винятковими обставинами.

Відповідно до приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 329 цього Кодексу встановлено, що юридична особа публічного права набуває права власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Пунктом 10 розділу 5 Закону України „Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким, відповідно до Конституції України, здійснюють районні та обласні ради.

Таким чином, при здійсненні розмежування загальнодержавної та комунальної власності Одеська обласна рада як орган місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад області, у встановленому законодавством порядку отримала у спільну власність територіальних громад області об'єкти культурної спадщини, зокрема, спірну будівлю-пам'ятку.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що Одеська обласна рада приймала рішення про передачу спірної будівлі до комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Крім того, факт прийняття нерухомих пам'яток історії та культури місцевого значення, які розташовані на території області, саме до комунальної власності Одеської обласної ради у 1993 році вже було встановлено судами при розгляді інших справ.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.02.2008 р. у справі № 22/401-06-11665А встановлено, що на підставі вищезазначеного рішення, обласна рада прийняла у комунальну власність нерухомі пам'ятки історії та культури.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2008 р. у справі № 22/54-08-1109 також встановлено, що нерухомі пам'ятки історії та культури, які перебували у державній власності, на підставі рішення обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 р. № 449-ХХІ прийняті у комунальну власність Одеської обласної ради.

Аналогічні висновки містяться й у постановах Вищого господарського суду України від 29.07.2009 р. у справі № 30/231-08-4792, від 11.03.2010 р. у справі № 30/95-09-3018.

Частиною 3 статті 35 ГПК України, законодавець визначив, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В свою чергу, обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Отже, саме обласна рада є органом місцевого самоврядування, що уповноважений законом представляти спільні інтереси територіальних громад області та, відповідно, управляти об'єктами їх спільної власності.

За дорученням відповідних рад обласна рада вирішує питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу саме об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку (п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

В силу положень п. 20 ч. 1 ст. 43 названого Закону обласні ради самостійно вирішують в установленому законом порядку питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, які перебувають в управлінні обласних рад.

Відтак, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що Одеська міська рада при прийнятті оскаржуваних рішень, необґрунтовано включила спірний об'єкт до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, чим порушила право спільної власності територіальних громад області. При цьому, посилання ОМР на те, що під час розмежування пам'ятки культурної спадщини не повинні були передаватися окремо, а повинні були передаватися, як частина жилого і нежилого приміщення місцевих рад, судом вірно не прийнято до уваги з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Таким чином, господарським судом першої інстанції обґрунтовано визнано доведеним факт порушення прав територіальних громад, сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, що є підставою для захисту таких прав шляхом визнання недійсним рішень у вищезгаданих частинах.

Враховуючи нерозривний зв'язок між виникненням права власності на нерухоме майно та обов'язковим одержанням його власником відповідного свідоцтва про право власності, яке посвідчує це право, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання недійсним і свідоцтва про право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на спірний об'єкт.

При цьому, суд підставно погодився з твердженням Прокурора про відсутність пропуску ним строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки до спірних правовідносин слід застосовувати положення пп. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20.12.2011 р. № 4176-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", яким виключено п. 4 з ч. 1 ст. 268 ЦК України, та пп. 3 п. 5 Перехідних та прикінцевих положень даного закону, відповідно до якого протягом 3 років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Так, згідно наведених положень вищеназваного Закону, цей позов можна було подати до 15.01.2015 р., в той час як Прокурором подано цей позов 08.08.2014 р., а отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що Прокурором не було пропущено строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Аналізуючи вказану норму ЦК України, судова колегія приходить до висновку, що право на пред'явлення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України належить виключно власнику, тобто такий позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі до особи, яка оспорює право власності на майно. Особою, яка оспорює право власності на майно, є особа, яка заявляє про свої права на річ.

Підставою позову про визнання права власності на підставі вищезазначеної статті ЦК України є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно. Це може випливати з поданих ним правовстановлюючих документів, пояснень свідків, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують належність позивачу спірного майна.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи однозначно свідчать про невизнання Одеською міською радою права власності на спірне майно за Одеською обласною радою, та враховуючи встановлення судом факту належності спірного об'єкта Позивачу, господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у повному обсязі, визнавши також право власності на спірне майно за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради.

Доводи Скаржника про те, що вимоги про визнання недійсними рішення Одеської міської ради та відповідно свідоцтва про визнання права власності підвідомчі адміністративному суду не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Предметом позову в даній справі є матеріально-правова вимога про захист права власності Одеської обласної ради шляхом визнання недійсним в певній частині рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 17.12.2013 р. № 4212-VІ та рішення від 29.07.2010 р. № 410, а також свідоцтва про право власності на спірне майно, видане на підставі рішення від 29.07.2010 р. № 410.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір -господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою відповідно до статті 392 ЦК України.

Як вже зазначено вище, предметом спору у даній справі є саме захист та визнання права власності шляхом визнання частково недійсними рішень та свідоцтва про право власності, тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідно до п. п. 1, 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа чи інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, законодавець, крім іншого, чітко визначив, що для того, щоб спір був публічно-правовим, в ньому повинні приймати участь зазначені в наведеній вище нормі сторони, які здійснюють саме одночасно і владні і управлінські функції стосовно один одного. В даному випадку Одеська обласна рада стосовно відповідачів у справі лише частково наділена законодавцем владними функціями, але в неї відсутні стосовно останніх саме управлінські функції.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Доводи Скаржника щодо скасування вищезгаданого рішенням Одеської обласної ради від 24.04.2003 р. № 154-XXIV „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" рішенням Одеської облради від 04.05.2005 р. № 640-IV не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на чинність зазначеного вище рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 р. №73-V.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відтак, дослідивши наведені вище положення чинного законодавства та наявні у матеріалах справи докази, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Повний текст постанови складено та підписано 08.09.2015 р.

Головуючий суддя М.В. Сидоренко

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя В.І. Жеков