Рішення № 49965620, 03.09.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа № 911/3071/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укролія», Полтавська обл., с. Чернечий ярдо товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська», Київська обл., с. Пухівкапро стягнення коштів,за участю представників:

позивача:ОСОБА_1, довіреність №52 від 11.02.2015 року;відповідача:ОСОБА_2, довіреність б/н від 02.10.2014 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укролія» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (відповідач) про стягнення 200 000,00 грн. основного боргу та 19 538,60 у звязку з неналежним виконанням останнім зобовязань з оплати поставленого товару за договором №ДП/23 постачання товару від 13.05.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 03.09.2015 року.

03.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив суд стягнути з відповідача 164,00 грн. основного боргу та 21 688,95 грн. пені.

03.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області відповідач подав клопотання про залучення доказів та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.05.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Укролія» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (покупець) було укладено договір №ДП/23 постачання товару (договір), за умовами якого постачальник зобовязується протягом дії цього договору передавати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів (у подальшому «товар»), у кількості та асортименті згідно підписаних сторонами специфікацій або видаткових накладних, які є невідємною частиною цього договору, а покупець зобовязується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 10 (десяти) календарних днів з моменту постачання, якщо інше не визначено у підписаних сторонами специфікаціях.

На виконання умов договору позивачем року поставлено відповідачу товар на загальну суму 806 491,57 грн., що підтверджується видатковою накладною №2797 від 15.05.2015 року на суму 419 828,82 грн. та видатковою накладною №2798 від 16.05.2015 року на суму 386 662,75 грн., копії, яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідачем в період з 20.05.2015 по 09.06.2015 року було частково сплачено вартість поставленого позивачем товару у розмірі 606 492,57 грн., а також згідно укладено між сторонами договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.07.2015 року були припиненні взаємні зобовязання між сторонами у розмірі 199 836,00 грн.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобовязання з поставки товару за договором, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобовязання з оплати отриманого товару та має перед позивачем після часткової оплати заборгованість у сумі 163,00 грн.

Доказів сплати відповідачем зазначеної суми боргу суду не надано.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України)

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Статтею 692. ЦК України встановлено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 164,00 грн. є необґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково у розмірі 163,00 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення основного боргу за несвоєчасну оплату товару в позові слід відмовити.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 5.4. договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені встановив, що заявлений позивачем до стягнення розрахунок пені є арифметично невірним, оскільки позивачем нарахована пеня на суму основного боргу у розмірі 164,00 грн., у звязку з чим стягненню підлягає розмір пені, здійснений за розрахунком суду в сумі 21 524,68 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасну оплату товару в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 1 826,89 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» станом на 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв поданих у 2015 році в господарському суді майнового характеру становить не менше 1 827,00 грн. та не більше 73 080,00 грн.

Оскільки позивачем предявлено позовну вимоги про стягнення 21 688,95 грн. з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, то судовий збір мав бути сплачений в розмірі 1 827,00 грн.

Проте, позивачем подане платіжне доручення №6150 від 09.07.2015 року на суму 4 390,78 грн., з якого вбачається, що судовий збір сплачено в розмірі 4 390,78 грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено законом.

Пункт 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин зайво сплачений судовий збір в сумі 2 563,78 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, шляхом винесення в порядку ст.7 Закону України «Про судовий збір» відповідної ухвали.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (07413, Київська обл., с. Пухівка, вул. Радгоспна, код 05513187) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укролія» (38521, Полтавська обл., с. Чернечий Яр, вул. Садова, 4, код 31577685) 163 (сто шістдесят три) грн. 00 коп. основного боргу, 21 524 (двадцять одну тисячу пятсот двадцять чотири) грн. 68 коп. пені, 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 89 коп. судового збору.

В іншій частині в позові відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено: 08.09.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак