Рішення № 49965586, 27.08.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р. Справа № 911/3259/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ

до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця», с.Софіївська Борщагівка

про стягнення 922734,74 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі позивач) до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» (далі відповідач) про стягнення 922734,74 грн.

Провадження у справі №911/3259/15 порушено відповідно до ухвали суду від 29.07.2015 року та призначено справу до розгляду на 11.08.2015 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.08.2015 року подав клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості мирно врегулювати спір.

Представник позивача у судовому засіданні 11.08.2015 року проти заявленого клопотання не заперечив. Розгляд справи відкладався до 27.08.2015 року.

В судовому засіданні 27.08.2015 року позивач підтримав уточнені позовні вимоги. Відповідач в судовому засіданні 27.08.2015 року подав заяву в порядку п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України про розстрочення судового рішення та зменшення пені.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

Як зазначено у позовній заяві, між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (позивач) та Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» (відповідач) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 03.08.1999 року № 1541897 (далі - Договір).

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. Договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах, згідно з Додатком 1 до Договору, а відповідач зобовязаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Між сторонами виникли зобовязання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до Звертання-доручення від 03.08.1999 року про укладення Договору - розрахунковим способом за тарифами встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

На підставі п. 5 Додатку 4 до Договору відповідач зобовязаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та рахунок, до якого включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 Додатка 4 до Договору відповідач проводить сплату за вказаними у п.2 цього Додатку не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак, відповідач свої зобовязання за Договором не виконує, внаслідок чого за період з 01.11.2012 року по 01.05.2015 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 597 059,89 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та розрахунком основного боргу за спожиту теплову енергію. Відповідні обставини відповідачем не спростовані.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено обовязок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, а у разі прострочення оплати товару продавець, відповідно до п. 3 цієї ж статті, має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 597 059,89 грн. заборгованості за використану теплову енергію, що відповідачем не спростовано.

У звязку з простроченням відповідачем оплати теплової енергії позивач просить стягнути з відповідача 31 261,04 грн. пені та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні в сумі 271174,54 грн. та 3% річних в сумі 23 239,27 грн.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Здійснені позивачем розрахунки пені відповідають вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими.

В той же час, відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Як визначено п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не передбачають зменшення заявлених на підставі 625 Цивільного кодексу України нарахувань.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, суд вважає за можливе зменшити заявлену до стягнення з відповідача пеню на 50%, проти чого позивач не заперечував. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 15630,52 грн. пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку, нарахування 3% річних та інфляційних проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, таким чином, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних за заявлений позивачем період підлягають задоволенню.

Відповідач в ході розгляду спору позовні вимоги не заперечував, просив суд врахувати його складне фінансове становище та зменшити пеню і розстрочити виконання судового рішення на два роки.

В обґрунтування складного фінансового становища відповідач зазначив, що згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. Договору № 810331 від 01.08.1999 року позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах, згідно з Додатком 1 до Договору, а відповідач зобовязаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідач зазначив, що з 2012 року на виконання наказу Органу управління ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» - Міністерства аграрної політики та продовольства України № 509 від 15.09.2012 року, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 1725 від 03.10.2012 року «Про прийняття безоплатно житлового фонду, обєктів соціальної сфери, зовнішніх інженерних мереж, відокремлених обєктів комунального призначення та електролічильників ДП НДВА «Пуща-Водиця» до комунальної власності територіальної громади міста Києва» намагається передати численний відомчий житловий фонд, зокрема на потреби якого, постачалась теплова енергія за умовами Договору № 810331 від 01.08.1999 року.

Станом на 01.08.2015 року заборгованість мешканців зазначеного відомчого житлового фонду становить 469302,03 грн. і ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» намагається стягувати заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в судовому порядку, однак судові рішення щодо значної кількості боржників не виконуються. Також з ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» не розрахувались і мешканці вже переданого до Комунальної власності територіальної громади міста Києва (Подільський та Оболонський райони м. Києва) відомчого житлового фонду, заборгованість яких перед відповідачем до передачі житлового фонду становить 772 772,66 грн.

ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» є державним сільськогосподарським підприємством, і на даний час знаходиться в скрутному фінансовому становищі. Підприємство намагається не зупиняти виробництво, поставляє продукцію в зону АТО, своєчасно сплачує податки до місцевих бюджетів та виплачує заробітну плату понад 300 працівникам підприємства.

Згідно з п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач надав суду заяву про розстрочку виконання рішення суду, в якій просить розстрочити рішення суду на два роки щомісячними платежами з 01.10.2015 року.

Підставою для розстрочення або відстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року за № 9, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, згоди сторін на вжиття зазначених заходів, не потрібно і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Приймаючи до уваги клопотання відповідача, доводи позивача, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити та надати відповідачу розстрочку виконання судового рішення на два роки.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у звязку зі зменшенням судом пені на 15630,52 грн. З відповідача підлягає стягненню 597059,89 грн. боргу, 271174,54 грн. інфляційних, 23239,27 грн. 3% річних та 15630,52 грн. пені, всього в сумі 907104,22 грн. з розстрочкою виконання на 24 місяці зі щомісячною сплатою рівними частинами по 37796,01 грн. починаючи з 01.10.2015 року.

Як визначено п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Таким чином, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 63, код 00849296) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код 00131305) 597 059,89 грн. основного боргу (на рахунок з спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу АТ «Ощадбанк», р/р № 260323000201, код 00131305, МФО 322669, одержувач - ПАТ «Київгаз»; 271 174,54 грн. інфляційних, 23 239,27 грн. 3% річних, 15630,52 грн. грн. пені (на поточний рахунок № 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669, Одержувач - ПАТ «Київенерго»), що всього складає 907104,22 грн. з розстрочкою виконання на 24 місяці зі щомісячною сплатою рівними частинами по 37796,01 грн. починаючи з 01.10.2015 року.

3. Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 63, код 00849296) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код 00131305) 18 454,69 грн. витрат із сплати судового збору (на поточний рахунок № 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669, Одержувач - ПАТ «Київенерго»).

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

Суддя А.Ю. Кошик