Рішення № 49959452, 01.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Гаращенка Д.Р., Качана В.Я.

при секретарі Басюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про захист прав споживача,

встановила:

у березні 2015р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання дій відповідача з приводу пред'явлення вимоги від 17 березня 2014р. такими, що порушують права споживача, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» та визнати їх нечесною підприємницькою практикою відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 20 червня 2007р. уклала із ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є відповідач, договір про іпотечний кредит № 1.07061325 на суму 77 000 доларів США строком на 240 місяців зі сплатою 10,5% річних для споживчих потреб. У зв'язку із ростом курсу долара на початку 2014р. сплачувати кредит у валюті стало для позивача непомірним тягарем і вона намагалася досягти згоди з банком. Однак, 17 березня 2014р. банк направив вимогу про погашення заборгованості у сумі 67 243,81 доларів США та штрафні санкції у розмірі 6 470,19грн. у 30-денний термін.

Позивач вважала, що вимоги про дострокове повернення кредиту у 30-денний термін не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а саме Закону України «Про захист прав споживачів».

У квітні 2015р. позивач збільшила позовні вимоги і просила визнати її право на отримання інформації, передбаченої ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п.3.3., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007р. № 168, припинити дії відповідача, які порушують її право на отримання інформації та зобов'язати відповідача надати таку інформацію, припинити дії відповідача, які порушують її право на 60 календарних днів для виконання вимоги від 17 березня 2014р. шляхом зобов'язання відповідача відкликати вимогу.

Рішенням суду від 24 червня 2015р. у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати,

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10695/2015Головуючий у суді першої інстанції: Морозов М.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права,

- 2 -

невідповідність висновку суду обставинам справи та безпідставну відмову позивачу у отриманні інформації по кредитному договору.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.97), свого представника у судове засідання не направив, клопотання про перенесення судового розгляду не подав, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 20 червня 2007р. між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» та позивачем був укладений договір про іпотечний кредит, до якого були внесені зміни додатковим договором від 16 листопада 2012р., відповідно до якого позичальник отримала 77 000 доларів США строком на 240 місяців та зобов'язалася сплачувати щомісячно 10,50% річних за користування кредитом та повернути кредит.

У зв'язку із неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором 17 березня 2014р. ПАТ «Платинум Банк», який є правонаступником ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», направив позивачу вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату штрафних санкцій протягом тридцяти днів з моменту отримання вимоги.

17 березня 2015р. позивач звернулася до відповідача із листом про надання інформації щодо реальної процентної ставки за користування кредитом, щодо абсолютного значення подорожчання кредиту та надати у письмовому вигляді методику, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами.

Відповідь на вказане звернення позивача відповідачем надано не було.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», редакція якого діяла на момент укладення сторонами договору про іпотечний кредит, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Пунктом 3.1. договору про іпотечний кредит сторони погодили, що платежі з

- 3 -

погашення суми та процентів кредиту здійснюються у вигляді щомісячного ануітетного (рівномірного) платежу. Сума щомісячного ануітетного платежу за цим договором, що включає в себе частину суми кредиту та нарахованих за місяць процентів, становить 768, 76 доларів США.

Відповідно до змісту п. 4.4. договору кредитор набуває право вимоги від позичальника дострокове погашення кредиту, а позичальник зобов'язується на вимогу кредитора достроково погасити кредит в повному обсязі та сплатити нараховані проценти за користування кредитом, нараховану неустойку та інші платежі та нарахування за цим договором, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту та (або) прострочення сплати процентів за його користування, та (або) сплати неустойки, продовж більш, ніж 5 календарних днів, або у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених цим договором та/або іпотечним договором, іншими договорами забезпечення (якщо такі є), або наявності обставин, які ставлять під сумнів можливість належного чи своєчасного погашення кредиту, а також у разі втрати, пошкодження або зменшення вартості предмету іпотеки, а також зменшення будь-яких прав кредитора за цим договором, іпотечним договором та будь-якими іншими договорами забезпечення (якщо такі є).

Пунктом 4.5. договору сторони визначили, що у разі порушення позичальником основного зобов'язання або обов'язків за цим договором та/або за іпотечним договором кредитор направляє на адресу позичальника рекомендованим листом письмову вимогу про усунення порушення та виконання порушеного зобов'язання з письмовим попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом 30 робочих днів від дати відправлення вимоги кредитора, позичальник не задовольнив її в повному обсязі, кредитор набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, направляючи вимогу позивачу про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів з моменту отримання вимоги, відповідач діяв відповідно до норм матеріального права та умов укладеного договору, оскільки позичальником не сплачений щомісячний платіж у сумі 758,21 доларів США.

Доводи апелянта, що відповідно до п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» право кредитодавця на вимогу про строкове повернення кредиту настає у разі затримання сплати частини кредиту та/або відсотків за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше за три календарні місяці, а дострокове повернення кредиту на вимогу кредитора може бути здійснено споживачем протягом шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу, тому вимоги відповідача про дострокове погашення кредиту протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання вимоги не відповідають даній нормі закону та порушують права позивача, як споживача, колегія суддів вважає безпідставними.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічна норма міститься у ст. 5 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Редакція п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається апелянт, була прийнята законом від 22 вересня 2011р., а тому не може регулювати правовідносини сторін, які виникли у 2007р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-

- 4 -

яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Направлення позивачу вимоги про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів не підпадає під визначення нечесної підприємницької практики, яка надана у вищезазначеній нормі матеріального права.

Крім того, вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позивачу 17 березня 2014р. і на день пред'явлення даного позову (16 березня 2015р.) вичерпала свою дію, так як з моменту її отримання позивачем минуло більше, ніж 60 днів, тому визнання права позивача на погашення кредитної заборгованості протягом 60 календарних днів, а не 30 робочих днів, з моменту отримання вимоги не відновлює будь-яких прав позивача та не породжує юридичних наслідків, тому обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача з приводу пред'явлення вимоги від 17 березня 2014р. такими, що порушують права споживача, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» і визнати їх нечесною підприємницькою практикою відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та зобов'язання відповідача припинити дії, які порушують право позивача протягом 60 календарних днів для виконання вимоги від 17 березня 2014р. шляхом зобов'язання відповідача відкликати вимогу.

Разом з тим, у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України у рішенні суду відсутнє обґрунтування підстав, з яких суд відмовив у задоволенні позовних вимог про отримання інформації, яку позивач запитувала у банку у листі від 17 березня 2015р.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», редакція якої діяла на момент укладення договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідачем суду не було надано доказів, що зазначена інформація була надана позивачу у письмовій формі до укладення договору про іпотечний кредит.

Отримання вказаної інформації передбачено вищезазначеною нормою матеріального права, тому в ухваленні окремого судового рішення з приводу визнання права позивача, як споживача, на отримання даної інформації, потреби не має.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання права позивача на отримання інформації, передбаченої ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п.3.3., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007р. № 168, задоволенню не підлягають.

Згідно п.п. 3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою правління

- 5 -

Національного банку України № 168 від 10 травня 2007р., зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007р. за № 541/13808, набрали чинності 4 червня 2007р., банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням певної формули.

Відповідно до п.п. 3.8. Правил у разі надання кредиту в іноземній валюті банки

зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Відповідачем суду не було надано доказів надання позивачу зазначеної інформації.

17 березня 2015р. позивач звернулася до відповідача із листом про надання зазначеної інформації. Вказаний лист був отриманий банком 20 березня 2015р.

У листі від 22 квітня 2015р. банк на заяву позивача від 17 березня 2015р. повідомляє, що рішення щодо реструктуризації кредитної заборгованості може бути прийнято банком після надання необхідних документів, перелік яких зазначає. Проте, інформації, яку просила надати позивач, банком повідомлено не було, а також не було зазначено причин, з яких відмовлено у наданні такої інформації.

Згідно п.п. 1.3. вищезазначених Правил банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил: у разі поширення інформації про послуги з надання кредитів споживачам; під час укладення кредитних договорів зі споживачами; у разі усних чи письмових звернень споживачів.

Отже, відповідач зобов'язаний забезпечувати виконання Правил, зокрема, надавати необхідну споживачу інформацію на його письмове звернення.

Крім того, відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону України «Про інформацію» будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний був надати позивачу інформацію, яку вона запитувала у листі від 17 березня 2015р., або навести обґрунтовані підстави, з яких у доступі позивачу до цієї інформації відмовлено.

Під час судового розгляду відповідачем не було надано доказів у підтвердження правомірності ненадання такої інформації позивачу, а судом першої інстанції на вказані обставини та норми матеріального права не було звернуто увагу та неправомірно, на думку колегії суддів, відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача надати інформацію, яка зазначена у зверненні позивача у листі від 17 березня 2015р.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору неправильно були застосовані норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

- 6 -

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2015р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» надати ОСОБА_1 письмову відповідь на звернення від 17 березня 2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: