Ухвала суду № 49923601, 30.12.2014, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/742/14-к

Провадження № 1-кп/127/474/14

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.12.2014 Вінницький міський суд Вінницької області

у складі:

головуючого судді Шидловського О.В.,

при секретарі Макаренко С.П.,

за участю прокурора - Кравчука П.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

перекладача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Вінниці, обвинувальний акт у кримінальному проваджені №120130310390004097 від 21.10.2013 за обвинуваченням ОСОБА_4, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

У проваджені Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за №120130310390004097 від 21.10.2013 за обвинуваченням ОСОБА_4, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

30.12.2014 захисник ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу його підзахисному ОСОБА_4 з тримання під вартою, на більш м'який запобіжний захід, а саме на домашній арешт, мотивуючи його тим, що у обвинувачений ОСОБА_4 має постійне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, не має наміру ухилятись від суду та незаконно впливати на свідків та потерпілих, через, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_4 клопотання свого захисника підтримав у повному обсязі і просив суд, його задоволити.

Прокурор щодо задоволення клопотання, захисника ОСОБА_2, заперечив мотивуючи тим, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, не відпали, через що просив суд відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5

Вислухавши думку учасників процесу суд приходить до висновку що клопотання захисника ОСОБА_2 щодо зміни мір и запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зокрема, ухвалою Вінницького міського суд Вінницької області від 28.10.2013, ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу або його зміну, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобовязаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК:

1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків обвинуваченого у місці його постійного проживання, в тому числі наявність у нього родини й утриманців;

5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію обвинуваченого.

7) майновий стан обвинуваченого.

8) наявність судимостей у обвинуваченого;

9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа.

Згідно ч. 3 ст. 176 КПК України суд відмовляє у застосуванні запобіжного засобу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, а саме недостатність застосування більш мяких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, суд має право застосовувати більш мякий запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотання, а також покласти на обвинуваченого обовязки, передбачені частиною пятою цієї статті.

При вирішенні клопотання суд приймає до уваги положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків утримання під вартою» № 4 від 25.04.2003 року, взяття під варту є найбільш суровим запобіжним заходом, у звязку з чим він обирається лише за наявних підстав вважати, що інші (менш сурові) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обовязків.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів та тривалий час утримується під вартою, поряд з цим рішення по справі не прийнято, винуватість підсудного не доведена. Обвинувачений має постійне місце проживання, а саме, м. Вінниці, вул. Грушевського, 21/29, раніше не судимий, зобовязується зявлятися в судові засідання, не перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні.

Враховуючи вищенаведене, а також статті пятої конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої:

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Суд також враховує те, що органами державного обвинувачення не зазначено достатніх даних які підтверджують, що обвинувачений буде ухилятись від судового провадження, перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні чи продовжувати злочинну діяльність. Беручи до уваги, що судом допитано всіх потерпілих. А також майже всіх свідків по даному кримінальному провадженню, крім того, прокурор не довів, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не може запобігти ризику або ризикам.

У звязку з вищенаведеним, суд приходить до висновку що суду не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у разі зміни обраного відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою, на більш м'який запобіжний захід, а саме на домашній арешт.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 181, 194, 196, 331 КПК України, суддя -

ухвалив:

Клопотання захисника ОСОБА_5 задовольнити.

Змінити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, міру запобіжного заходу з утримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю спеціального браслета строком на два місяці до 27 лютого 2015 року.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з під варти з зали суду.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4, такі обовязки:

1) прибувати до Вінницького міського суду Вінницької області за першою вимогою;

2) з 20.00 год. по 07.00 год. не залишати місце постійного проживання будинок №21, квартира, №29 по вулиці Грушевського в м. Вінниці, без дозволу суду.

Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту діє до 27 лютого 2015 року.

Копію ухвали для відома та виконання направити прокурору м. Вінниці та начальнику Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: