Рішення № 49922270, 02.09.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1956/15-ц

Провадження № 2/127/1847/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2015 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі складі головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Куйдан Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 державного нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, про визнання правочину недійсним, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 державного нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, про визнання правочину недійсним, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, мотивуючи свої вимоги тим, що з народження і до свого одруження проживала в будинку по вул. Декабристів, 4 (10) у м. Вінниці, який належав її дідові ОСОБА_5. Окрім нього, в цьому будинку проживали та були зареєстровані вона, баба ОСОБА_6, її мати ОСОБА_7 та відповідач дядько ОСОБА_2. 11.10.1992 року помер власник будинку дід ОСОБА_5 21.06.2005 року померла ОСОБА_6, а 27.11.2011 року померла мати позивача ОСОБА_7. Після смерті матері вона звернулась до Другої вінницької державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини, але їй було відмовлено з посиланням на те, що мати після смерті баби ОСОБА_6 не прийняла спадщини, а написала заяву про відмову від спадщини. Разом з цим, їй стало відомо, що спадщину після смерті баби прийняв дядько ОСОБА_2 Покійний дід ОСОБА_5 на момент його смерті був власником 64,3 % житлового будинку по вул. Декабристів, 4 (10) у м. Вінниці. Після його смерті спадкоємцями першої черги за законом були: дружина померлого баба ОСОБА_6 та діти її матері ОСОБА_7 та ОСОБА_2 Свої права на спадщину заявила дружина померлого ОСОБА_6, звернувшись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтва так і не отримала. Дядько ОСОБА_2 подав заяву про відмову від спадщини, а мати позивача ОСОБА_7 про відмову від спадщини не заявляла і також не подавала заяви про її прийняття. Після смерті баби, яка померла 21.06.2005 року, відповідач ОСОБА_2 подав до Другої вінницької державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва на спадщину і 20.02.2006 року йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Позивач вважає, що її мати ОСОБА_7 є такою, що прийняла спадщину після смерті баби ОСОБА_6 так як на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем і не заявила про відмову від неї протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України. Державний нотаріус ОСОБА_4 в порушення вимог ст. 1270, ч. 1 ст. 1273 ЦК України прийняла заяву ОСОБА_7 про відмову від прийняття спадщини після спливу шестимісячного строку та видала свідоцтво про право на спадщину за законом відповідачу ОСОБА_2 Відповідач ОСОБА_2 оформивши свої права на успадкований будинок, подарував його своїй донці ОСОБА_3, яка є його власником на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Вінницької міської ради 26.04.2012 року згідно з рішенням №1029 від 26.04.2012 року. А тому вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити, надавши суду письмові заперечення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 державний нотаріус Другої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_4 в судове засідання не зявилася, надавши заяву, в якій просила справу розглянути у її відсутність, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

11.10.1992 року помер дід позивача ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії ІІ-ГЮ №272771, виданого міським відділом ЗАГС м. Вінниці 14.10.1992 року.

Свої права на спадщину заявила дружина померлого ОСОБА_6, звернувшись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтва так і не отримала.

Дядько позивача ОСОБА_2 подав заяву про відмову від спадщини, а мати позивача ОСОБА_7 про відмову від спадщини не заявляла, а також не подавала заяви про її прийняття.

ОСОБА_1 Т.В. зверталась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору державного нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про встановлення факту, що ОСОБА_7 прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5, яка складає 643/2000 частки будинку за літ. «А», загальною площею 74,8 кв.м, в тому числі житловою площею 52,1 кв.м по вул. Декабристів, 4 (10) у м. Вінниці; про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на імя ОСОБА_2 у спадковій справі №78/2006 року, зареєстроване в реєстрі за №2-520 в частині 643/2000 частки будинку за літ. «А», загальною площею 74,8 кв.м, в тому числі житловою площею 52,1 кв.м, по вул. Декабристів, 4 (10) у м. Вінниці; визнання за ОСОБА_1 права власності на 643/2000 частки будинку за літ. «А» загальною площею 74,8 кв.м, в тому числі житловою площею 52,1 кв.м, по вул. Декабристів, 4 (10) у м. Вінниці.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 08.06.2015 року залишено без змін, у цивільній справі № 127/1399/14-ц в задоволені вище вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Вище зазначеним судовим рішенням встановлено наступне.

11.10.1992 року в м. Вінниці помер дід позивача ОСОБА_5 згідно з свідоцтвом про смерть серії ІІ-ГЮ №272771, виданого міським відділом ЗАГС м. Вінниці 14.10.1992 року.

Відповідно до пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відносини спадкування регулюються за правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Оскільки дід позивача ОСОБА_5 помер 11.10.1992 року, тобто до 01.01.2004 року, до виниклих правовідносин слід застосовувати положення та норми ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

А тому після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на спадкове майно, яке складається з частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Декабристів, 4 (10).

Так, померлому ОСОБА_5 належало 28,6% вищезазначеного житлового будинку на підставі договору дарування від 06.07.1956 року, посвідченого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №5327; а решта частина будинку у розмірі 71,4% належала померлому ОСОБА_5 та його дружині бабі позивача ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя на підставі договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 08.12.1952 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №30839.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР).

Таким чином, спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 були: його дружина баба позивача ОСОБА_6 та діти : мати позивача ОСОБА_7 та дядько позивача ОСОБА_2

Зі змісту статті 549 ЦК УРСР встановлено, що спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Окрім того, стаття 553 ЦК УРСР визначає, що спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Як вбачається з копії матеріалів спадкової справи Другої вінницької державної нотаріальної контори №156/93 до майна померлого ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_6 28.06.1993 року звернулась до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на половину автомашини марки ВАЗ 21063, 1986 року випуску, реєстраційний номер К1140ВИ, придбану померлим, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з нею, а на іншу частку вищезазначеного транспортного засобу видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, факт прийняття спадщини встановлено на підставі предявлення спадкоємцем ОСОБА_6 технічного паспорта автомашини, виданого ВРЕВ ДАІ УВС Вінницького облвиконкому 08.09.1986 року на імя померлого.

На підставі вищезазначеної заяви державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_6 свідоцтво про право власності від 28.06.1993 року на 1/2 частку автомобіля марки ВАЗ 21063, 1986 року випуску, реєстраційний номер К1140ВИ, зареєстроване в реєстрі за №2-2152, та свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.06.1993 року на 1/2 частку автомобіля марки ВАЗ 21063, 1986 року випуску, реєстраційний номер К1140ВИ, після смерті чоловіка ОСОБА_5.

В матеріалах вищезазначеної спадкової справи міститься заява відповідача ОСОБА_2 за вх.№51 від 28.06.1993 року, відповідно до змісту якої спадкового майна, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_5, ОСОБА_2 не прийняв та на нього не претендує.

Натомість, дочка спадкодавця мати позивача ОСОБА_7 не писала до нотаріальної контори ні заяви про відмову від прийняття спадщини, ні заяви про прийняття спадкового майна за законом після смерті свого батька.

Отже, вищевикладені обставини в системному аналізі зі ст.ст. 549, 553 ЦК УРСР свідчать про те, що мати позивача ОСОБА_7 спадщину після смерті свого батька не прийняла, оскільки не вчинила жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини, а саме: протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не подала державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини та фактично не вступила в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до змісту п. 3.3 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, повязаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених Рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29.01.2009 року, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалась і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обовязковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Разом з тим, відповідно до п. 3.4 вищезазначених Методичних рекомендацій сам по собі факт проживання у будинку, зберігання відсутньою особою реєстрації (прописки) у спадковому будинку не вважається прийняттям спадщини.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічний паспорт, реєстраційний талон) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Позивач як на підставу про задоволення позовних вимог в частині визнання факту прийняття ОСОБА_7 спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5 надала суду акт № 72 від 24.01.2014 року, складений сусідами ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_10, що проживають ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до якого ОСОБА_7 проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 із дня народження по день смерті. Також ОСОБА_7 проживала за вказаною адресою на час відкриття спадщини після смерті її батька ОСОБА_5 та на час відкриття спадщини після смерті її матері ОСОБА_6.

Однак, вищезазначений акт не свідчить про фактичний вступ ОСОБА_7 в управління та володіння спадковим майном, оскільки сам по собі факт проживання спадкоємця зі спадкодавцем в одному житловому приміщенні є недостатнім для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину шляхом фактичного вступу. Оскільки, під вступом спадкоємця в управління або володіння спадковим майном слід розуміти будь-які активні дії, що свідчать про наявність фактичного волевиявлення спадкоємця, спрямованого на володіння, користування та розпорядження спадщиною.

Натомість, дружина померлого ОСОБА_5 ОСОБА_6 спадщину прийняла після смерті чоловіка, вступивши в управління та володіння спадковим майном, отримала свідоцтво на право на спадщину за законом на 1/2 частину транспортного засобу, а відтак і прийняла у спадок спірний будинок, у неї на руках залишились усі правовстановлюючі документи на майно, належне спадкодавцю.

Таким чином, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій, які ОСОБА_7 після смерті свого батька не вчинила, про що й зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 06.02.2013 року № 6-167цс12.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, вище викладені обставини не потребують доказування. Окрім того, судом прийнято до уваги, що під час судового розгляду цієї цивільної справи не було спростовано обставини, які встановлені в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2015 року, а судом не встановлено, що обставини у справі, що розглядається є інакшими, ніж встановлені під час розгляду вище зазначеної справи.

21.06.2005 року померла баба позивача ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-АМ №001667, виданим відділом РАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 21.06.2005 року.

Положеннями ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

А тому після смерті баби позивача ОСОБА_6 відкрилась спадщина на спадкове майно, яке складалось із спірного житлового будинку, який вона прийняла у спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_5, але не оформила своїх спадкових прав.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи з Другої вінницької державної нотаріальної контори №78/06 р. до майна померлої ОСОБА_6, 20.02.2006 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Другої вінницької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами № 10 (4), що по вул. Декабристів в м. Вінниці.

Натомість, в матеріалах вищезазначеної спадкової справи міститься заява ОСОБА_7 до Другої вінницької державної контори від 13.01.2006 року, відповідно до якої ОСОБА_7 повідомляє, що спадкового майна, яке залишилось після смерті її матері, вона не прийняла і на нього не претендує. Також, вона повідомила в цій заяві, що до суду з заявою про продовження строку для прийняття спадщини звертатись не буде.

Однак позивач ОСОБА_1 розтлумачивши цю заяву у бажаний їй спосіб стверджує, що ця заява є відмовою ОСОБА_7 від прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6

Проте, такі висновки суперечать фактичним обставинам справи.

Як після смерті ОСОБА_5, так і після смерті ОСОБА_6 мати позивача протягом свого життя, а саме до 27.11.2011 року не заявляла своїх прав на спадщину, що відкрилась після смерті батьків.

Тобто, вищезазначену заяву ОСОБА_7 не слід розцінювати як заяву про відмову від прийняття спадкового майна, як на тому акцентували позивач та її представник в судовому засіданні, оскільки вищезазначеною заявою ОСОБА_7 лише повідомила, що вона не скористалась правом спадкоємця, яке залежало виключно від її власного волевиявлення, та не здійснила жодних дій стосовно здійснення своїх прав відносно прийняття спадщини.

До того ж, суд звертає увагу, що вищезазначені вимоги були предметом судового розгляду, проте з інших підстав, однак рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.11.2013 року, яке ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13.01.2014 року залишено без змін, у цивільній справі №221/4749/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконкому Вінницької міської ради про визнання правочину недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання незаконним та часткове скасування рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року №1029, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності від 26.04.2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Згідно зі ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Отже, у звязку з тим, що ОСОБА_7 не скористалась своїм законним правом щодо прийняття спадщини після смерті матері державний нотаріус Другої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_4 правомірно видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок від 20.02.2006 року.

Окрім того, суд звертає увагу, що нині власником житлового будинку № 10 по вул. Декабристів в м. Вінниці є відповідач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Вінницької міської ради 26.04.2012 року на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.212 року №1029 взамін рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 09.08.2011 року в справі №2-911/11р., право власності на який зареєстровано КП «ВМБТІ» за реєстраційним №36785537 на підставі ОСОБА_10 про державну реєстрацію прав КП «ВМБТІ» №34334038 від 31.05.2012 року.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов висновку, що оскільки позовні вимоги позивача щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті свої матері ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а відтак задоволенню не підлягають, тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо визнання правочину недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1216, 1218, 1270, 1273, 1301 ЦК України, ст.ст.10, 60, 61,88, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, відсутніми в судовому засіданні, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Суддя