Рішення № 49920999, 07.09.2015, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1760/15

Справа №754/1437/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

07 вересня 2015 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Панченко О.М.

за участю секретарів - Буцко М.В., Москович В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" про захист прав споживача, стягнення боргу, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до відповідачів Відділення №14 Філії «Центральне Регіональне Управління ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» про захист прав споживача, стягнення боргу, відшкодування моральної шкоди мотивуючи свої вимоги тим, що 23.06.2014 року між нею та Відділенням №14 Філії «Центральне Регіональне Управління Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» було укладено договір-заяву банківського строкового вкладу №300937/37893/7-14 у доларах США строком до 23.01.2015 року. Відповідно до умов договору, сума вкладу складає 13 050.95 доларів США, процентна ставка вкладу становить 12.00% річних та складає 806.19 доларів США. По закінченню терміну дії договору, вона звернулася до Банку з заявою про повернення вкладу в повному обсязі, проте ані вклад, ані проценти їй повернуто не було, тому вона була вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів в примусовому порядку на її користь 13 050.95 доларів США та 12% річних в сумі 806.19 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 23.06.2014 року, а всього 13 857.14 доларів США. За період з 24.01.2015 року по 28.02.2015 року нарахувати солідарно відповідачам на загальну суму боргу в сумі 219898.95 грн., пеню в сумі 6072.83, 3% річних в сумі 650.66 грн., інфляційне знецінення в сумі 226.49 грн. та 6 000 грн. моральної шкоди, які стягнути з відповідачів на її користь, а також всі судові витрати, в тому числі витрати на допомогу адвоката віднести за рахунок відповідача.

В судових засіданнях представник позивача неодноразово уточнював вимоги позову, в останньому судовому засіданні в усній формі уточнив позовні вимоги, просив суд зобов»язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» видати ОСОБА_1 готівкою, одноразовою операцією через касу Банку належні їй грошові кошти за договором банківського вкладу (депозиту) №300937/37893/7-14 у доларах США від 23.06.2014 року у розмірі 13 050.95 доларів США, разом із невиплаченою частиною нарахованих відсотків в розмірі 606.19 доларів США. За період з 24.01.2015 року по 07.09.2015 року нарахувати ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» пеню в розмірі 104 635 грн. 95 коп., 3% річних в розмірі 5 663,79 грн., інфляційне знецінення в сумі 105 713,20 грн. та 6 000 грн. моральної шкоди, які стягнути з відповідача на користь його довірительки. Всі судові витрати, в тому числі на допомогу адвоката віднести на рахунок відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, надіславши свої письмові заперечення проти позову. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 23.06.2014 року між позивачем ОСОБА_1 та Відділенням №14 Філії «Центральне Регіональне Управління Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» було укладено договір-заяву банківського строкового вкладу №300937/37893/7-14 у доларах США строком до 23.01.2015 року. (а.с. 10).

Відповідно до умов договору, сума вкладу складає 13 050.95 доларів США. Процентна ставка по вкладу становить 12.00% річних та складає 806.19 доларів США, з яких 200 доларів США відповідачем було виплачено позивачу по справі.

Позивачем було перерахована на рахунок Банку 13050.95 доларів США, відповідно до меморіального ордеру №13679562 від 23.06.2014 року. (а.с. 11).

В силу вимог ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту договору банківського вкладу (депозиту) від 23.06.2014 року вбачається, що в ньому встановлено всі істотні умови для такого виду договорів, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Укладаючи договір, сторони дійшли згоди щодо його укладання на зазначених у ньому умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов»язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов»язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов»язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Як було встановлено в судовому засіданні 21.01.2015 року позивач звернулася з письмовою заявою до відповідача про повернення вкладу у повному обсязі, нарахуванні та поверненні процентів за договором банківського вкладу (а.с. 12).

На заяву позивача відповідачем відповіді надано не було, ані вклад, ані проценти за договором депозиту повернуто не було.

В подальшому, позивач неодноразово зверталася із заявами та скаргами до відповідача про повернення належних їй коштів (а.с. 13-16, 17, 79-80,150), проте відповідачем умови договору не були виконані, кошти, що їй належить повернуті їй не були.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 629 ЦК України Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, не повернення грошового внеску у термін, передбачений договором банківського вкладу завдали позивачу матеріальних збитків, вона втратила можливість розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч.ч. 5,6 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Згідно п. 1.2 Положення від 03.12.2013 року №516 договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах вкладу (депозиту) на першу вимогу або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язань є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 2.5 Постанови Нацбанку України від 11.10.2008 року банки … повинні виконувати свої зобов»язання за всіма типами договорів із залученням коштів у будь-якій валюті лише у разі настання строку завершення зобов»язань, незалежно від категорії контрагентів.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов»язання внаслідок односторонньої відмови від зобов»язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов»язання;сплата неустойки;відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов»язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов»язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.

Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини)».

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Так, у ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.

Однак, в порушенні цих норм, позивач позбавлена можливості користуватися своїм майном. В даному випадку її майном є грошові кошти, які банк, в порушення вимог договору, відмовляється повернути позивачу.

Відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 27.08.2015 по 27.08.2015 року вхідний залишок по депозиту складає 13 657,14 доларів США (а.с. 214), які підлягають стягненню на користь позивача.

Вимоги позову про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, інфляційного знецінення також підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведеними представником позивача в судовому засіданні.

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди, то судом було встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно в кожній справі з»ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Як було встановлено в судовому засіданні, між позивачем та відповідачем виникли договірні правовідносини, що регулюються Книгою 5 ЦК України - зобов»язальне право, зокрема параграфом 3. Банківський вклад, нормами якого стягнення моральної шкоди за порушення умов договору не передбачено.

Враховуючи те, що умовами договору банківського вкладу не передбачено відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позову про стягнення витрат на правову допомогу, то судом було встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Право на правову допомогу також закріплено і статтею 27 ЦПК України.

Згідно вимог ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать і витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частинами 1,2 статті 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов»язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

В обгрунтування вимог про відшкодування витрат, пов»язаних з оплатою правової допомоги, представник позивача надав суду розрахунки витрат адвоката на правову допомогу (а.с 55, 119, 188), розписки від 21.01.2015 року про отримання ним від позивача в якості винагороди 15 000 грн. та від 03.08.2015 року про отримання ним від позивача в якості винагороди 5 000 грн. (а.с. 66,162).

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи наведене, а також те, що позивачем не надано суду підписаного сторонами акту виконаних робіт, в розрахунку витрат адвоката на правову допомогу зазначено такий його витрачений час на певні дії, що не відповідає дійсності, наприклад, кількість годин, що було ним витрачено у судових засіданнях і зазначено в розрахунку спростовується журналами судових засідань, то суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування витрат, понесених позивачем по оплаті правової допомоги не знайшли обгрунтування в судовому засіданні, та не підлягають задоволенню судом.

Оскільки суд частково задовольняє вимоги позивача, яка звільнена від сплати судового збору на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів», то стягує з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 5 156 грн. 25 коп.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, відмова Банку повернути вкладнику її кошти порушує її права та умови укладеного між сторонами договору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 610, 611, 629, 631, 633, 1058, 1060, 1061 ЦК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов»язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» ЄДРПОУ 09807856 видати ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1 готівкою, одноразовою операцією через касу Банку належні їй грошові кошти за договором банківського вкладу (депозиту) №300937/37893/7-14 у доларах США від 23.06.2014 року у розмірі 13 050.95 доларів США, разом із невиплаченою частиною нарахованих відсотків в розмірі 606.19 доларів США.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» ЄДРПОУ 09807856 на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1 пеню в розмірі 104 635 грн. 95 коп., 3% річних в розмірі 5 663,79 грн., інфляційне знецінення в сумі 105 713,20 грн. за період з 24.01.2015 року по 07.09.2015 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави судовий збір в розмірі 5 156 грн. 25 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Головуючий: