Рішення № 49904746, 04.09.2015, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/1457/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

04 вересня 2015 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Яковенко Н.Л.,

при секретарі Кондра Ю.Ю.,

за участю

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 20 березня 2015 року звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.

В подальшому уточнювала свої вимоги.

Посилалася на те, що з відповідачем перебуває в зареєстрованому шлюбі з 11 січня 2008 року, але проживали однією сімєю з вересня 2006 року, вели спільний бюджет, спільне господарство та придбали майно на загальну суму 355796,04 грн.

Вказувала, що відповідач залишив собі в користування все спільне майно, крім пилососа та плити кухонної. З таким розподілом не погоджується.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на наступне майно: пилосос та плиту кухонну на загальну суму 3164,87 грн. За відповідачем ОСОБА_3 просила суд визнати право власності на решту побутової техніки, унітаз, легковий автомобіль та невідємні покращення нерухомого майна, всього на суму 292504,17 грн.

Також просила суд стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію різниці вартості виділеного майна в сумі 146252,08 грн. та стягнути понесені судові витрати в розмірі 6494,16 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник повністю підтримали вимоги уточненої позовної заяви.

Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, відповідача, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (до шлюбу Пожарова) ОСОБА_4 11 січня 2008 року зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 березня 2015 року, що вступило в законну силу.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, за змістом положень ст.10,11 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

Відповідно до ч. 1ст. 57 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст ч. 3 ст.10, ст.60 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, позивач зазначає перелік такого майна, визначає його вартість, та, відповідно, просить суд стягнути з відповідача грошові кошти, як компенсацію її частки в спільному майні.

В той же час, дослідженими в справі доказами встановлено придбання наступного спірного майна:

-15 грудня 2007 року, плита газова «Горенія К575В», вартістю 2263,82 грн.;

-14 грудня 2007 року, пилосос PHILIPS FC 8714, вартістю 901,05 грн.;

-31 серпня 2008 року, диван «Фієста», вартістю 2771,27 грн.;

-11 вересня 2012 року, автомобіль АУДІ А6, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1;

-31 липня 2013 року, плоско панельний ТВ 37»-42» LG42 LN540V, вартістю 4444,17 грн.

Щодо решти майна, на спільне набуття якого посилається позивач в поданій до суду позовній заяві, то жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог остання суду не надала. Відсутні чеки, квитанції на їх придбання, технічна документація на побутову техніку.

Оскільки в силу норм ст. 60 ЦПК України судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем обставини наявності та придбання решти майна, перелік якого зазначено в поданій до суду позовній заяві.

Відповідно до норм ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

При цьому підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. (Правова позиція у справах N 6-38цс15, N 6-612цс15).

Дослідженими в справі доказами встановлено та не оспорювалося відповідачем, що плита газова «Горенія К575В» та пилосос PHILIPS FC 8714 придбані в 2007 році, тобто, до реєстрації шлюбу між сторонами по справі.

Оскільки дане майно придбане до шлюбу, в силу норм ст. 57 СК України воно є особистою приватною власністю та не є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тому суд не вбачає правових підстав для включення даного майна до обєктів, які підлягають поділу між сторонами по справі як майно, набуте подружжям.

Вирішуючи питання щодо розподілу решти спірного майна, а саме: автомобіля АУДІ А6, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; дивану «Фієста», вартістю 2771,27 грн.; плоскопанельного ТВ 37»-42» LG42 LN540V, вартістю 4444,17 грн. суд виходить з наступного.

Спірний транспортний засіб автомобіль АУДІ А6, 1996 року випуску, придбаний в 2012 році, тобто, в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі.

В той же час дослідженими в справі доказами встановлено, що даний транспортний засіб хоча і придбаний ОСОБА_3 під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1, але за власні кошти.

Придбання даного транспортного засобу ОСОБА_3 за власні кошти підтверджено обставиною отримання відповідачем грошових коштів в результаті укладених ним угод щодо іншого транспортного засобу АУДІ 100, 1990 року випуску, який був ним придбаний до шлюбу та який був його особистою приватною власності.

Крім того, придбання спірного автомобіля відповідачем за власні кошти підтверджено дослідженою в справі борговою розпискою, показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_5

Тому суд приходить до висновку, що автомобіль АУДІ А6, 1996 року випуску, не є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, тому не підлягає поділу. Вимоги щодо нього заявлені ОСОБА_1 безпідставно та не підлягають задоволенню.

Крім того, порушуючи перед судом питання про поділ транспортного засобу, як обєкта спільної сумісної власності, позивач визначає його вартість в сумі 204800 грн., хоча жодного доказу на підтвердження розміру вартості не надає, клопотань про призначення в справі судової експертизи з визначення вартості такого майна не заявляла.

Також судом встановлено, що плоскопанельний ТВ 37»-42» LG42 LN540V, вартістю 4444,17 грн., придбаний відповідачем ОСОБА_3 за кошти, отримані за кредитним договором, зобов'язання за яким виконувались ним особисто, в тому числі і після реєстрації розірвання шлюбу з відповідачем. Тому це майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Диван «Фієста», що придбаний серпні 2008 року, позивач в поданій до суду заяві оцінює в розмірі 2771 грн., відповідно до вартості його придбання. Разом з тим, в даному випадку певна річ, за умови використання за призначенням, втрачає свою вартість. Бувший у використанні понад шість років диван, відповідно втратив свою вартість, жодні документи на підтвердження вартості дивану станом на час вирішення справи судом позивачем надані до суду не були.

Тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо поділу даної речі як обєкта спільної сумісної власності з причин відсутності жодних доказів на підтвердження його вартості.

Згідно з висновком № 46-15 судової оціночно-будівельної експертизи № 46-15 від 06 липня 2015 року, на яку в уточненій заяві посилається позивач ОСОБА_1, ринкова вартість поліпшень, здійснених в квартирі АДРЕСА_1 складає 70359 грн.

Позивач ОСОБА_1 включає вартість таких поліпшень до обєктів спільної сумісної власності та відповідно просить стягнути на її користь суму компенсації.

Але, згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Під майном ч. 1 ст. 190 ЦК України має на увазі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена норма закону передбачає правові підстави визнання права власності другого з подружжя на майно внаслідок поліпшення під час шлюбу особистого майна одного з подружжя.

Здійснення поліпшень нерухомого майна не є окремим обєктом права власності взагалі та не може бути визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, дослідженими в справі доказами встановлено, що відповідач ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 28 грудня 1983 року є власником 3/25 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель в м. Полтаві Майдан Незалежності (стара адреса пл. Дзержинського), № 18.

Будинок по за адресою м. Полтава, Майдан Незалежності, 18 є спільною частковою власністю, частка відповідача ОСОБА_3 складає 3/25.

Твердження позивача ОСОБА_1 в поданій до суду позовній заяві про те, що відповідач є власником квартири № 5 за вказаною адресою спростовано дослідженими в справі доказами.

За правовстановлюючими документами квартира АДРЕСА_2 не є окремим обєктом права власності.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 є лише співвласником домоволодіння за адресою Майдан Незалежності, 18 в м. Полтаві, питання володіння та користування домоволодінням має здійснюватися за згодою всіх його співвласників.

Позивач ОСОБА_1, звертаючись до суду з вимогами про стягнення на її користь грошової компенсації вартості здійснених в квартирі № 5 поліпшень, не врахувала ту обставину, що квартира також не є окремим обєктом права власності, мають місце поліпшення житлового будинку в цілому.

Включення позивачем ОСОБА_1 до обєктів спільної сумісної власності унітазу «Порту» судом оцінюється критично.

Унітаз є засобом, який відноситься до санітарної техніки (сантехніки), що призначена для забезпечення дотримання встановлених санітарним законодавством санітарних норм у будівлях.

Як прилад сантехніки унітаз є річчю, яка призначена для обслуговування іншої (головної) речі, в даному випадку будинку в цілому, тому не є окремим обєктом права власності, а як наслідок здійснених ремонтних робіт є невідємною частиною житлового будинку за адресою Майдан Незалежності, 18 в м. Полтаві.

Крім того, позивач ОСОБА_1, звертаючись до суду з вимогами про поділ спільного майна подружжя та обираючи спосіб захисту порушеного права, фактично просить суд визнати право власності на спірне на її думку майно за відповідачем та стягнути на її користь суму компенсації.

Вимоги позивача щодо визнання за відповідачем права власності на майно, як обєкти права спільної сумісної власності в результаті поділу майна подружжя не ґрунтуються на нормах закону.

Належним способом захисту порушеного права в разі поділу майна подружжя в силу норм ст. ст. 69-71 СК України є саме поділ майна подружжя на засадах рівності часток, а не визнання права власності на всі обєкти за одним із подружжя зі сплатою компенсації іншому.

Перехід відповідної частки в праві власності на спільне майно одного із подружжя до іншого може мати місце лише за згодою останнього.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.

У звязку з відмовою в задоволенні позовних вимог відповідно до ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не підлягають їй відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_6

Суддя Н.Л.Яковенко

04.09.2015