Ухвала суду № 49901291, 09.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/298/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2112/2015

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М. П.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Матківського Р.Й.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, - за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Верховинського районного суду від 10 серпня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом, вказавши, що 28.08.2010 року зареєструвала з відповідачем шлюб у Верховинському районному відділі РАЦСу, проте зараз шлюбні відносини фактично припинені та в суді слухається справа про розлучення. За час шлюбу сторони придбали автомобіль марки «Шкода Фабіа», д.н.з. НОМЕР_1 орієнтованою вартістю 200 000 грн., право власності на який зареєстровано за позивачем. В зв'язку з тим, що вказаний автомобіль знаходиться у користуванні та володінні відповідача і він відмовляється передати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу позивачу, остання має бажання отримати при поділі майна подружжя грошову компенсацію за ? частину його вартості, а спірний автомобіль виділити відповідачу.

Рішенням Верховинського районного суду від 10.08.2015 року позов задоволено. Виділено ОСОБА_4 у власність автомобіль марки «Шкода Фабіа», д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 127382 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 грошову компенсацію за ? вартості транспортного засобу в сумі 63691 грн. та 5000 грн. судових витрат.

Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спірний автомобіль був придбаний ним за власні кошти в розмірі 12 000 доларів США 26.06.2008 року у ОСОБА_5, про що свідчить довіреність і розписка власника автомобіля про отримані кошти.

Вказував, що судом було безпідставно відмовлено в витребуванні документів, які необхідні для скасування незаконної, на думку апелянта, реєстрації автомобіля на позивача.

Тому просив, оскаржуване рішення скасувати та постановити ухвалу, якою відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апелянт в судове засідання не прибув, суду надіслав заяву про відкладення розгляду справи в зв'язку з перебуванням його представника за кордоном до 28.09.2015 року, однак жодних підтверджень цьому не надав. Інших доказів та доводів крім тих, що знаходяться в матеріалах справи, апеляційному суду не надіслав. Тому апеляційну скаргу слід розглянути у його відсутності за наявними у справі доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з підставності та доведеності заявлених позовних вимог.

Встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому 28.08.2010 року у Верховинському районному відділі РАЦСу шлюбі, який рішенням Верховинського районного суду від 21.05.2015 року розірвано.

Спір між сторонами виник з приводу поділу спільно набутого за час шлюбу майна, а саме транспортного засобу.

Як вбачається з копії технічного паспорта 05.07.2013 року сторонами придбано автомобіль марки «Шкода Фабіа», д.н.з. НОМЕР_1, право власності на який зареєстрований на ОСОБА_2

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу вимог ч. 2 ст. 61 СК України вказаний автомобіль був об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки будь-яких доказів того, що це майно є особистою власністю ОСОБА_4 у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Тому встановивши об'єм спільного майна, придбаного сторонами в період шлюбу, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за позивачем та відповідачем право власності в рівних частках на спільне майно подружжя та виділив автомобіль, як неподільну річ, відповідачу, оскільки він фактично ним володіє та користується, а позивачу присудив компенсація 1/2 частки його вартості.

Визначаючи розмір компенсації ОСОБА_2 в спільному майні подружжя судом обґрунтовано взято за основу висновок судової авто-товарознавчої експертизи, що виконано судово-технічним експертом-оцінювачем ОСОБА_6, відповідно до якої вартість спірного транспортного засобу складає127 382 грн. Експертні дані по визначенню ринкової вартості транспортного засобу, які знаходяться в матеріалах справи ОСОБА_4 не спростував, своїх доказів на підтвердження вартості проданого автомобіля не надав.

Що стосується посилань апелянта на те, що автомобіль був придбаний ним ще до шлюбу з ОСОБА_2 колегія погоджується з висновком суду про їх недоведеність.

Так дійсно, як вказував апелянт, спірний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_5, який 26.06.2008 року довіреністю уповноважив ОСОБА_4 управляти та розпоряджатись транспортним засобом.

Проте, доводи про те, що саме тоді ОСОБА_4 набув спірний автомобіль у власність суперечить вимогам п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України щодо необхідності вчинення правочинів між фізичними особами у письмовій формі на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, ч.4. ст. 344 ЦК України про реєстрацію договорів, постанову Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», яка також передбачає письмову форму договору купівлі-продажу автомобілів. А відповідно до пункту 4 зазначеної постанови перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, тобто правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Отже, за довіреністю, незалежно від її змісту та обсягу повноважень, представник не набуває права власності на майно, а діє від імені його власника.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були законні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 63961 грн. грн. ? частини вартості спірного автомобіля, як компенсацію частки спільно набутого майна у шлюбі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_4 не повністю оплачено судовий збір.

Тому апелянту слід доплатити 74 грн. 85 коп. судового збору відповідно до вимог ст.4 п.2 пп 1.14 ЗУ « Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, ст.4 ЗУ «Про судовий збір», колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Верховинського районного суду від 10 серпня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 74 грн.85 коп. судового збору на користь Державного бюджету України за реквізитами отримувач - Управління Державної казначейської служби України в м. Івано-Франківську Івано-Франківській області; код ЄДРПОУ отримувача - 37952250; Банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано -Франківській області; код банку отримувача (МФО) - 836014; рахунок отримувача 31212206780002; код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

Я.Ю. Ковалюк

Р.Й. Матківський