Ухвала суду № 49892383, 18.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" серпня 2015 р. м. Київ К/800/38929/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Приходько І.В.,

Олендера І.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства "Жаклін" (далі - Підприємство) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року у справі № 804/5898/13-а за позовом Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) до Підприємства

про накладення арешту на кошти, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року ДПІ звернулась до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності Підприємства, що знаходяться у банківських установах..

На обґрунтування позову зазначило, що Підприємство протиправно не допустило посадових осіб ДПІ для здійснення перевірки.

24 травня 2013 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що відсутні обов'язкові підстави для застосування арешту коштів Підприємства у банківських установах.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року постанова суду першої інстанції була скасована, позов задоволено.

Накладено арешт на кошти Підприємства на рахунках банківських установ.

Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність податкового боргу не може бути підставою для відмови у позові, оскільки Підприємство відмовило у здійсненні перевірки за наявності законних підстав для її проведення.

Підприємство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і залишення в силі постанови суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що 29.03.2013 року директору Підприємства був вручений наказ №244 від 29.03.2013 року про документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства та направлення на перевірку №196 від 29.03.2013 року.

29.03.2013 року Підприємство відмовило у допуску працівників ДПІ для здійснення перевірки, про що був складений акт №290313 від 29ю03.2015 року.

Статтею 94 (далі - ПК України) Податквого кодексу України передбачено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, а саме: платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Відповідно до пункту 94.6 статті 94 ПК України керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

Пунктом 94.4. ст. 94 ПК України передбачено, що арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно абз. 2 підпункту 94.6.2 п. 96.2 ст. 94 ПК України, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Відповідно до ч.,ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

При розгляді адміністративної справи судами залишено поза увагою наступне.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Перелік підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки наведено в пункті 78.1 статті 78 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок встановлені статтею 81 Податкового кодексу України.

Пункт 81.1 статті 81 Податкового кодексу України встановлює, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови предявлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити субєкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби. Непредявлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або предявлення направлення, оформленого з порушенням вимог, установлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судами не встановлено чи були у ДПІ підстави для здійснення позапланової виїзної перевірки Підприємства, оскільки не надано оцінки запиту ДПІ № 3776/10/22/5-229 від 31.01.2013 року щодо його відповідності вимогам чинного законодавства України, зокрема п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України.

При новому розгляді адміністративної справи судам необхідно врахувати викладене і при оцінці доводів сторін правильно застосувати норми матеріального права, надати належну оцінку наявним у справі доказам щодо обставин які передували здійсненню ДПІ позапланової виїзної перевірки та підстав для її здійснення, а у разі їх недостатності запропонувати сторонам надати додаткові докази, пояснення, у разі необхідності допитати осіб в якості свідків.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню та направленні адміністративної справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Жаклін" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року скасувати, адміністративну справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає,

Судді: Сірош М.В.

Приходько І.В.

Олендер І.Я.