Ухвала суду № 49889322, 02.09.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року справа №805/2360/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 р. у справі № 805/2360/15-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,-

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2015 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу (надалі відповідач) в якому просило стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОСОБА_5 КОМСОМОЛЕЦЬ ДОНБАСУ» на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році, у сумі 3 108 775,80 грн. та пеню у сумі 189 635,58 грн., разом - 3 298 411,38 грн. на р/р 31216230700001 в ГУ ДКСУ у Донецькій обл.: ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 38033949; МФО 834016; код платежу 50070000. ЄДРПОУ відділення Фонду (стягувана) 13492430 (арк.. справи 3-4).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі (арк.. справи 143-145).

Позивач з вказаним судовим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що судом першої інстанції по даній справі не надано належної оцінки обставинам, які мають істотне значення для справи, що призвело до невірних висновків, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що норми ч.1 ст. 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дають підстави говорити про наступні обов'язки суб'єктів господарювання: дотримання ними нормативів по створенню визначеної Законом кількості робочих місць для інвалідів та забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу; сплати ними адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом. Крім того, апелянт вказує на вину підприємства у невиконанні вимог чинного законодавства щодо додержання встановленого нормативу та створення робочих місць для інвалідів, що є порушенням відповідачем правил здійснення господарської діяльності, та як наслідок стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені (арк.. справи 147-149).

Апелянт у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в апеляційній скарзі просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ст. 195 ч.1 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов про недоведеність позивачем підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем не створено робочі місця для інвалідів, відмовлялось інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавалось державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно підприємство звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач Публічне акціонерне товариство ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу (код ЄДРПОУ 05508186; 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1).

Відповідно до наданого до Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми № 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 148 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", повинна складати 189 осіб (арк.. справи 5).

Згідно розрахунку Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання Публічним акціонерним товариством "ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році складає 3 108 775,80 гривень, а сума пені нарахована на заборгованість адміністративно-господарських санкцій за невиконання Публічним акціонерним товариством "ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році складає 189 635,58 гривень (арк.. справи 6,7).

Статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, у відповідності до викладених приписів законодавства, на думку позивача не було виконано нормативу по створенню 41-го робочого місця по працевлаштуванню інвалідів. Згідно до вимог ст. 20 вказаного Закону ПАТ ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу мало сплатити позивачеві адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Суд зазначає, що частиною 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII, передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Державна служба зайнятості здійснює пошук належної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем кожного місяця протягом 2014 року надавались звіти до Кіровського міського центру зайнятості за формою №3-ПН, (а.с. 37-60). Крім того, відповідачем на адресу УПСЗН м. Кіровське направлялись листи щодо сприяння підприємству у працевлаштуванні інвалідів, шляхом направлення інвалідів на підприємство для працевлаштування. Тобто відповідач належним чином інформував Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому Центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Крім того, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем здійснювалось розміщення оголошень в міських засобах масової інформації Наші горизонти, Шахта.Місто.Люди, Життя без обмежень інформації з метою працевлаштування на підприємстві зазначеної категорії осіб у 2014 році.

Втім, центром зайнятості інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.

Проте, вищенаведені заходи не призвели до позитивних результатів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Із зазначеного вбачається, що відповідачем фактично були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2014 році у встановленій Законом кількості.

Проте, підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало непрацевлаштування інвалідів.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів та належне інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для неприпущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях субєкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 02.04.2013 у справі № 21-95а13 та від 26.06.2012 у справі № 21-105а12.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено правомірність застосованих штрафних санкцій та, відповідно, правомірність нарахування пені, оскільки не доведено наявність обєкту для її обчислення та наявність вини субєкту господарювання.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 р. у справі № 805/2360/15-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 р. у справі № 805/2360/15-а залищити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Судді Р.Ф. Ханова

ОСОБА_3