Ухвала суду № 49882391, 17.02.2015, Волинський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

про внесення до Конституційного Суду України

подання щодо конституційності закону

17 лютого 2015 року Справа № 803/2640/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Валюха В.М.,

суддів Денисюка Р.С., Лозовського О.А.,

розглянувши в місті Луцьку в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС України), Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі УМВС України у Волинській області) про визнання протиправними та скасування наказів МВС України від 27.10.2014 року № 2239о/с «По особовому складу», УМВС України у Волинській області від 31.10.2014 року № 350о/с «По особовому складу» в частині звільнення з посади, поновлення на службі в органах внутрішніх справ України на посаді заступника начальника УМВС України у Волинській області начальника міліції громадської безпеки та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом МВС України від 27.10.2014 року № 2239о/с «По особовому складу» ОСОБА_1, заступника начальника УМВС України у Волинській області начальника міліції громадської безпеки, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про очищення влади» та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. На підставі вказаного наказу УМВС України у Волинській області видало наказ від 31.10.2014 року № 350о/с «По особовому складу» з формулюванням щодо звільнення позивача, що є аналогічним формулюванні у наказі МВС України від 27.10.2014 року № 2239о/с.

Позивач вважає накази МВС України від 27.10.2014 року № 2239о/с «По особовому складу», УМВС України у Волинській області від 31.10.2014 року № 350о/с «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил такими, що не відповідають чинному законодавству України. Зокрема, при звільненні позивача не були враховані приписи статей 8, 24, 38, 64 Конституції України, порушені вимоги статті 40 Кодексу законів про працю України (звільнення відбулося під час перебування на лікарняному), а також не були враховані положення ряду міжнародних договорів (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Європейської соціальної хартії, Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця). Крім того, були також порушені вимоги Закону України «Про очищення влади», оскільки перевірка із складанням висновку, передбаченого статтею 5 вказаного Закону, відносно позивача не проводилася.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати накази МВС України від 27.10.2014 року № 2239о/с «По особовому складу», УМВС України у Волинській області від 31.10.2014 року № 350о/с «По особовому складу» в частині звільнення з посади, поновити на службі в органах внутрішніх справ України на посаді заступника начальника УМВС України у Волинській області начальника міліції громадської безпеки та стягнути з МВС України грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

В поданих до суду письмових заперечення МВС України від 31.01.2015 року № 12/6-313 (а. с. 49-55) та УМВС України у Волинській області від 02.02.2015 року № 15/212 (а. с. 43-48) відповідачі адміністративний позов не визнали та просять відмовити у його задоволенні з тих підстав, що звільнення позивача проведено з дотриманням процедури, визначеної Законом України «Про очищення влади».

До судового засідання, призначеного на 12:00 17.02.2015 року, особи, які беруть участь у справі, подали до суду письмові клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а. с. 58, 61).

Крім того, 03.02.2015 року позивач подав до суду клопотання про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» та зупинення провадження у справі (а. с. 59-60).

Письмових заперечень щодо заявленого позивачем клопотання від відповідачів на адресу суду не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Як передбачено частиною першою статті 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, оскільки від осіб, які беруть участь у справі, надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а дану справу можливо розглянути і вирішити на основі наявних матеріалів, тому суд приходить до висновку, що судовий розгляд справи необхідно здійснювати в порядку письмового провадження, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.

Клопотання позивача про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, наказом МВС України від 27.10.2014 року № 2239о/с «По особовому складу» полковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника УМВС України у Волинській області начальника міліції громадської безпеки, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-VII та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а. с. 37). На підставі вказаного наказу УМВС України у Волинській області видало наказ від 31.10.2014 року № 350о/с «По особовому складу» з формулюванням щодо звільнення позивача, що є аналогічним формулюванні у наказі МВС України від 27.10.2014 року № 2239о/с (а. с. 38).

Як слідує із письмових заперечень відповідачів, витягу з послужного списку (а. с. 31-36), довідки від 20.11.2014 року (а. с. 9), в період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу, а саме: з вересня 2010 року по жовтень 2011 року на посаді начальника Управління ДАІ УМВС України у Волинській області, з жовтня 2011 року по квітень 2012 року на посаді заступника начальника УМВС України у Волинській області начальника міліції громадської безпеки, з квітня 2012 року по грудень 2012 року на посаді заступника начальника УМВС України у Рівненській області, з грудня 2012 року по лютий 2014 року на посаді заступника начальника УМВС України у Волинській області начальника міліції громадської безпеки. Сукупний період перебування на вказаних посадах станом на 22.02.2014 року становив 2 роки 4 місяці.

Як передбачено частинами першою, другою статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-VII (з наступними змінами та доповненнями), очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього ж Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 6 частини першої статті 2 вказаного Закону визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктом 3 частини другої статті 3 зазначеного Закону визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Поряд з цим, Конституція України як ОСОБА_3 держави та нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили містить ряд положень, які закріплюють та гарантують права та свободи людини і громадянина.

Так, зокрема, згідно із частинами другою, третьою статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною другою статті 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, відповідно до частини першої статті 62 ОСОБА_3 Закону особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а частинами першою, другою статті 64 визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Враховуючи, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, у кожній окремій справі має бути доведена провина особи та провина особи не може бути презумована на основі простої приналежності до категорії службових посад.

На необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується і в документах органів Ради Європи. Так, у резолюції № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», прийнятій у 1996 році Парламентською асамблеєю Ради Європи вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократії та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка буде доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право оскарження до суду (пункти 12, 13).

Крім того, у проміжному висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про очищення влади», схваленому на 101 Пленарній сесії 12-13.12.2014 року, Комісія дійшла, зокрема, висновку про те, ОСОБА_3 про люстрацію містить кілька серйозних недоліків: люстрація повинна стосуватися тільки посад, які можуть дійсно становити значну загрозу для прав людини та демократії; провина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку і не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії державних установ; процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду.

Згідно із частиною пятою статті 9 КАС України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» розяснив, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки у суду при розгляді цієї справи виникли сумніви щодо відповідності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання позивача та звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень зазначеного Закону.

Керуючись частиною пятою статті 9, статтями 41, 122, 165 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» задовольнити.

Звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності вимогам частин другої, третьої статті 22, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої, другої статті 64 Конституції України) окремих положень Закону України «Про очищення влади» (частин першої, третьої статті 1, частин першої, другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади»).

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі, та Верховному Суду України.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя В.М.Валюх

суддя Р.С.Денисюк

суддя О.А.Лозовський