Рішення № 49880003, 10.08.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6941/15-ц

Провадження №2/761/4081/2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 серпня 2015 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Паночко О.М.

за участю представника відповідача: Ушакової Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання недійсним договору,-

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2015 року до суду надійшла вказана позовна заява.

В позовній заяві позивач просить: визнати недійсним кредитний договір №25/07-Ф від 09.02.2007 року, укладений між АТ «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_2

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09.02.2007 року між ним та АТ «Індустріально-експортний банк» (правонаступником якого є відповідач) було укладено кредитний договір №27/07-Ф. Кошти надавались на споживчі цілі.

Позивач зазначає, що в зв'язку зі зміною курсу долара США виникла ймовірність, що він взагалі не зможе виконувати свої зобов'язання в частині повернення кредиту.

Під час укладення Договору, як зазначає позивач, йому не було надано повної інформації про продукцію у відповідності до п.4 ч.1 ст.4 та ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»; про орієнтовну сукупну вартість кредиту у відповідності з п. д) ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»; договір укладено із застосуванням нечесної підприємницької практики; у сторін договору на момент його укладення відсутні індивідуальні ліцензії НБУ, які б дозволяли використовувати іноземну валюту.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, направили на адресу суду заяву про розгляд справи в їх відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки вони не обґрунтовані на законі.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши думку представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом в судовому засіданні встановлено, що 09.02.2007 року між Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» (правонаступником якого є відповідач) та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №25/07-ф. За умовами Договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 30 000,00 доларів США, строком користування до 08.01.2033 року зі сплатою 13,5% річних (п. 1.1. Договору, з врахуванням умов Договору про внесення змін та доповнень №1 від 30.09.2009 року).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частина 1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Стаття 6 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає право споживача на належну якість продукції та обов'язок продавця надати інформацію про цю продукцію.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, яка інформація повинна бути надана споживачу перед укладенням кредитного договору.

Зокрема, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Суд не може взяти до уваги посилання позивача що істотна зміна курсу долара США це є істотним недоліком, оскільки істотний недолік може мати лише придбаний товар.

В судове засідання позивач та його представник не надали суду доказів, що відповідачем при підписанні кредитного договору були порушення Закону України «Про захист прав споживачів», не було також встановлено порушень вимог зазначеного Закону і при розгляді справи в суді.

Також позивач зазначав, що відповідачем при укладенні договору була застосована нечесна підприємницька практика, проте доказів на підтвердження зазначеного суду надано не було.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки в тому числі і ПАТ «Креді Агріколь Банк» на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Отже, суд під час розгляду справи не встановив підстав, які б могли свідчити про порушення відповідачем вимог діючого законодавства на момент підписання договору, тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 203, 215, 526, 627, 628, 629, 638, 641, 642, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 159, 212, 214, 2015 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання недійсним договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.Г.Притула