Рішення № 49868153, 26.08.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/5027/15 Головуючий 1 інст. Ковригін О.С.

Справа № 636/4060/13-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: земельні

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 серпня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

-ОСОБА_2,

за участю секретаря - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, Державного підприємства «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 26 травня 2015 року по справі за позовом Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, Державного підприємства «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: Есхарівська селищна рада Чугуївського району Харківської області, Чугуївська районна рада, про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування реєстрації державного акту на землю, повернення земельної ділянки в придатному для використання стані, -

В С Т А Н О В И Л А :

19 вересня 2013 року до суду звернувся Чугуївський міжрайонний прокурор Харківської області в інтересах держави у особі Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, Державного підприємства «Чугуєво - Бабчанське лісове господарство» з вказаним позовом у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсним Державний акт серії ХР №2679037780 від 04.09.1996 року на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,60 га., виданий на ім'я ОСОБА_3, для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, скасувати запис про його державну реєстрацію, зобов'язати ОСОБА_4 повернути спірну земельну ділянку державі в особі органу, який уповноважений розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, у придатному для використанні стані.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував, що у червні 2013 року Чугуївською міжрайонною прокуратурою Харківської області була проведена перевірка щодо додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок водного фонду та лісогосподарського призначення, а також щодо цільового використання та охорони цих земель. В результаті цієї перевірки встановлено, що на земельну ділянку, яка розташована на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, 04.09.1996 року видано державний акт на право власності на землю серії ХР № НОМЕР_1 від 04.09.1996 р на право власності на земельну ділянку площею 0,60 га, виданого на імя ОСОБА_3 для ведення особистого підсобного господарства.

В цьому акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області за № 8\16 від 06.02.1996 р., однак за даними Есхарівської селищної ради відповідне рішення про надання ОСОБА_3 вказаної земельної ділянки не розглядалося та не приймалося.

Крім того вказана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, яка розташована в прибережній захисній смузі річки Сіверський Донець, і відповідно до матеріалів лісовпорядкування постійним користувачем цієї земельної ділянки є ДП «Чугуєво-Бабачанське лісове господарство», яке не надавало свого погодження на тимчасове користування земельною ділянкою, яка знаходиться за межами населеного пункту, а відповідно до ст. 4 ЗК України в редакції від 18.12.1990 р., не може бути передана в приватну власність.

Посилаючись на викладене, прокурор вказував, що державний акт на землю ОСОБА_3 видано усупереч вимогам ст.ст. 4, 6,11, 17, 56,76,77,100 ЗК України в редакції від 18.12.1990 р., який діяв на час оформлення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку. Вказував, що Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на імя ОСОБА_3, є лише посвідчувальним документом права власності і сам по собі не може бути підставою для виникнення права власності. Вважає, що зазначений акт має бути визнаний недійсним, а державну реєстрацію цього акту слід скасувати.

Також прокурор вказував, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21.12.2010 року ОСОБА_3 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_4, однак цей договір порушує публічний порядок, є нікчемним, а тому, відповідно до положень статті 388 ЦК України, вказана спірна земельна ділянка повинна бути витребувана у добросовісного набувача ОСОБА_4 в належному для використання стані.

Відповідачі у судові засідання не завилялися, 21.03.2014 року суд ухвалив заочне рішення про задоволення позову, яке за заявою відповідача ОСОБА_4 скасоване судом першої інстанції у іншому складі суду в порядку, передбаченому ст.231 ЦПК України.

При новому розгляді справи, під час якого розгляд справи неодноразово відкладався, здійснювався виклик сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у судові засідання жодного разу не зявилися, причину неявки не повідомили.

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 позов прокурора не визнав, вказуючи: що прокурором не доведено неправомірності набуття ОСОБА_3 спірної земельної ділянки; що матеріали прокурорської перевірки не є належними доказами; що в чинному законодавстві існує певний Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, який затверджено Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 312 від 21.12.2003 року, однак у відповідності до вказаного Порядку перевірка компетентними органами не здійснювалася, відповідний акт про наслідки перевірки не складався. Крім того, вказував, що ОСОБА_4 є добросовісний набувач, оскільки спірну земельну ділянки він купив у ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом, перед тим, як посвідчити договір, нотаріусом було перевірено правовстановлюючі документи, жодних ознак неправомірності набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 не було виявлено.

Чугуївська РДА і ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» позов прокурора підтримали і просили його задовольнити, треті особи також просили задовольнити позов.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 26 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, і ухвалити нове, яким позовні вимоги Чугуївського міжрайонного прокурора задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор вказує, що суд однобічно оцінив надані докази, віддавши перевагу доводам відповідача, помилково застосував положення ст.ст.261, 267 ЦПК України, не врахував розяснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» та правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України 26.09.2011р. у справі №6-34цс11, 22.05.2013р. у справі №6-33цс13, 24.12.2014р. у справі №6-212цс14, 21.01.2015р. у справі №6-224цс14, 27.01.2015р. у справі №6-21-570а14, висновки якого щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обовязковими для всіх судів України.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справу в судове засідання апеляційної інстанції не зявилися, а представник відповідача ОСОБА_4- ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав і просив залишити рішення суду без змін. У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора Бережний О.Л. посилався на доводи, надані суду першої інстанції, вважаючи, що прокурор не надав належних доказів неправомірності набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, на відсутність матеріалів перевірки, на відсутність встановленого судом у порядку кримінального провадження факту підробки Державного акту серії ХР №2679037780 від 04.09.1996 року на право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за підробку, на добросовісність набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку та на пропуск прокурором строку позовної давності.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню за таких підстав.

Ухвалюючи рішення від 26.05.2015 року про відмову у задоволенні позову Чугуївського міжрайонного прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено обставини, посилаючись на які він обґрунтовував позовні вимоги, що матеріали прокурорської перевірки не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позову, оскільки в чинному законодавстві існує Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затверджений Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 312 від 21.12.2003 року, згідно якого перевірку здійснюють державні інспектори в присутності власників земельних ділянок чи землекористувачів або уповноважених ними осіб і за наслідками перевірки складають відповідний Акт. Оскільки така перевірка не здійснювалася, то є всі підстави вважати, що перевірки взагалі не було і це є порушенням вимог чинного законодавства. Таким чином, посилання прокурора на проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, у ході якій встановлені порушення безпідставні та необгрунтовані.

Також суд виходив з того, що посилання представника прокуратури про наявність кримінальної справи з приводу підробки спірного Державного акту не підтверджен належними доказами, що суду не надано доказів про порушення кримінальної справи за фактом підробки документів, що не доведено пред'явлення звинувачення у підробці документів і винність особи, яка, нібито, підробила державний акт, що всі ці обставини не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. В рішенні судом зазначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 21.12.2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у письмовій формі, посвідчено нотаріусом, який перевірив правомірність угоди, і на цей час є чинними, що ОСОБА_4 належним чином і добросовісно набув право власності на спірну земельну ділянку, використовував її за цільовим призначенням.

Крім того, судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позову обґрунтовано також і посиланням на ту обставину, що прокурор, оспорюючи правомірність набуття ОСОБА_3 у 1996 році правв власності на земельну ділянку, звернувся до суду з позовом після спливу передбаченого ст.257 ЦК України трирічного строку позовної давності, з заявою про поновлення пропущеного ним строку позовної давності не звертався. Разом з тим відповідач ОСОБА_4 до винесення рішення звернувся з заявою про застосування позовної давності, прокурором не спростовані викладені в цій заяві доводи, а відтак пропуск прокурором позовної даності, згідно ч.4 ст.267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

З таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може у звязку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до не6правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції поклав в основу рішення два взаємовиключні висновки, оскільки у задоволенні позову відмовив як з підстав недоведеності прокурором зазначеного ним у позові факту вибуття спірної земельної ділянки з державної власності поза волею держави у особі уповноваженого органу внаслідок неправомірного заволодіння нею ОСОБА_3 та за відсутності правових підстав її витребування у добросовісного набувача - ОСОБА_4Є, так і з підстав пропуску прокурором встановленого законом трирічного строку позовної давності, що у відповідності до приписів ст.267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові і застосується у тому випадку, якщо суд дійде до висновку про доведеність порушення прав позивача.

Крім того, суд помилково дійшов до висновку про те, що відсутність Акту перевірки, складеного у відповідності до Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 312 від 12 грудня 2003 року, є підставою для висновку про недоведеність обставин, на які посилався прокурор як на підставу своїх вимог, а матеріали прокурорської перевірки таким, що не є належним доказом.

Відсутність перевірки контролюючого органу не позбавляє права прокурора в порядку ст.ст. 1, 19 Закону України «Про прокуратуру» на проведенні перевірки з власної ініціативи з винесенням постанови про проведення перевірки із залученням Державної інспекції сільського господарства в Харківській області.

Згідно ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також у взаємному звязку з іншими доказами у їх сукупності.

Матеріали прокурорської перевірки також мають бути оцінені судом у відповідності до вимог ст.ст.57,58,59, 62,64 ЦПК України і не можуть бути відхилені лише з огляду на те, що державними інспекторами не здійснювалася перевірка дотримання законодавства щодо використання та охорони земель при виданні Державного акту серії ХР №2679037780 від 04.09.1996 року на право приватної власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, як це передбачено Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 312 від 21.12.2003 року.

З наданих прокурором матеріалів вбачається, що 07.06.2013 Чугуївським міжрайонним прокурором винесено постанову про проведення перевірки, за наслідками якої встановлені порушення вимог чинного законодавства, на усунення яких було вжито відповідних заходів прокурорського реагування шляхом предявлення до Чугуївського міського суду Харківської області 19.09.2013 року відповідної позовної заяви.

Згідно листа Інспекції сільського господарства України по Харківській області вбачається, що під час здійснення спільної перевірки встановлено, що відповідно до форми 6-зем спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована в прибережній захисній смузі річки Сіверський Донець, що відображено у акті перевірки, здійсненої на вимогу прокурора.

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції, який діяв на момент надання зазначеної земельної ділянки), землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств та землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і болот, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у колективну та приватну власність.

Згідно з ст. ст. 76, 77 зазначеного кодексу, землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства, землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 36 цього Кодексу.

Крім того, в архівному фонді документації із землеустрою Управління Дерземагентства у Чугуївському районі Харківської області відсутня інформація щодо первинного відведення вищевказаної земельної ділянки, що суперечить ст. 17 зазначеного Кодексу. Статтею 48 Кодексу передбачено, що для ведення особистого підсобного господарства надаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Статтею 56 ЗК України передбачено, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безоплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах вказаних у земельно - облікових документах.

Спірно земельною ділянкою ОСОБА_3 володів з порушенням вимог ст.ст. 4, 17, 22, 48, 56, 76, 77, 78, 100 Земельного кодексу України (в редакції, який діяв на момент надання спірної земельної ділянки), ст. 328 ЦК України, та на підставі вищевказаного державного акту на право власності на землю, згідно якого зазначена земельна ділянка є ділянкою лісогосподарського призначення, що розташована в прибережній смузі річки Сіверський Донець. Це також суперечить ст. ст. 55, 56, 59, 60, 61 чинного Земельного кодексу України, так як в прибережних захисних смугах забороняється розорювання земель та будівництво будь-яких споруд, у звязку з чим, використовувати зазначену земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства було не можливо.

За таких обставин не відповідає обставинам справи висновок суду про те, що відповідач використовує землею за призначенням.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім'я ОСОБА_3, зазначено рішення виконавчого комітету Есхарівської селищної ради № 8/16 від 06.02.1996р. яке в дійсності Есхарівською селищною радою взагалі не приймалось.

Державний акт є лише посвідчувальним документом права власності, та сам по собі не може бути підставою виникнення права власності.

Отже, підстави виникнення у ОСОБА_3 0.0. права власності на спірну земельну ділянку відсутні, право власності відповідно до ст. 116 ЗК України у останнього на спірну земельну ділянку також не виникло.

Враховуючи наведені обставини суд безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. 140 ЗК України, оскільки припинення прав на земельну ділянку відповідно вимогам вказаної статті можливо лише за умови виникнення права власності на земельну ділянку.

Судом невірно оцінено надані прокурором докази, які свідчать про відсутність у Есхарівської селищної ради на час видачі спірного державного акту взагалі повноважень, передбачених ст. 12 ЗК, ст.ст. 26, 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на прийняття рішення про передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_3

Так, відповідно до рішення голови Чугуївської районної ради Харківської області від 27.11.1998 вищевказана земельна ділянка до 1998 року знаходилась у порядкуванні Чугуївської міської ради Харківської області.

Вказане підтверджується інформацією Управління Дерземагентства у Чугуївському районі Харківської області, відповідно до якої встановлено, що у 1996 році діяв Земельний кодекс України в редакції 1992 року, відповідно до якого розпорядником вищевказаної земельної ділянки була Чугуївська районна рада. Вказана земельна ділянка знаходиться на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області (за межами населеного пункту) та обліковуються як землі лісового та водного фонду України.

Належність частини спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується матеріалами лісовпорядкування, інформацією ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», який є постійним користувачем земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка розташована на землях державного лісового фонду (землі лісогосподарського призначення), квартал 104, виділ 4,8 Малинівського лісництва, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Чугуєво - Бабчанське лісове господарство».

Відповідно до п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, що свідчать про право постійного користування відповідними земельними ділянками.

Прокурором в обґрунтування позовних вимог до суду надавались: матеріали лісовпорядкування, планово - картографічні матеріали та лісовпорядні планшети ДП «Чугуєво-Бабчанського лісового господарства», аналіз яких свідчить, що частина спірної земельної ділянки перебуває у постійному користуванні держлісгоспу та розташована на землях лісогосподарського призначення.

Рішення про вилучення земель лісогосподарського призначення Чугуєво-Бабчанського держлісгоспу та зміну їх цільового призначення в порядку ст. ст. 20, 116, 149 Земельного Кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України до теперішнього часу органи місцевого самоврядування та виконавчої влади не приймали.

Відповідно до плану меж дії зон обмежень, виконаного ТОВ «Земледар+», спірна земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі річки Сіверський Донець.

Згідно з положеннями ст. ст. 55,56, 59, 60, 61 ЗК України використання земельної ділянки водного фонду в межах прибережних захисних смугах для ведення особистого підсобного господарства забороняється.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що до 1998 року вирішення питання щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відносилось до повноважень Чугуївської міської ради Харківської області, а відтак Есхарівська селищна рада не мала у 1996 році повноважень на розпорядження цією земельною ділянкою, в тому числі і шляхом прийняття рішення про передачу її у власність ОСОБА_3

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Пункт 5 передбачає, що відповідно до ст. 215 та ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У разі встановлення незаконності вибуття земельних ділянок із державної власності та визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними у звязку з тим, що спірні земельні ділянки первинним власникам у встановленому законом порядку не надавалися, спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду та знаходяться в межах прибережної захисної смуги і згідно зі ст. ст. 60, 61 Земельного кодексу України не могли надаватися для зазначеного в державних актах цільового призначення, у звязку з чим, позов про їх витребування з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню згідно ст. ст. 387, 388 ЦК України.

За таких обставин, прокурор обґрунтовано відповідно до положень ст. 388 ЦК України звернувся з позовом про витребування від добросовісного набувача земельної ділянки шляхом подання віндикаційного позову.

Не відповідає обставинам справи і висновок суду першої інстанції про звернення прокурора до суду з позовом поза встановленим законом трирічним строком позовної давності, оскільки з наданих позивачем матеріалів вбачається, що про порушення земельного законодавства під час надання у власність земельних ділянок, прокурору стало відомо за результатами перевірки, проведеної у 2013 році.

Відповідачами не надано суду доказів, які б спростували ці доводи прокурора щодо початку перебігу строку позовної давності з моменту отримання у 2013 році результатів прокурорської перевірки дотримання земельного законодавства.

Таким чином вбачається, що прокурором не порушені строки давності, а внаслідок безпідставного заволодіння спірною земельною ділянкою порушено інтереси держави, що є підставою для представництва інтересів держави в суді.

Доводи представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 щодо вибіркового застосування прокуратурою законодавства до порушників та безпідставності позбавлення ОСОБА_4 набутого у передбаченому законом порядку права власності на земельну ділянку не свідчать про наявність підстав для відмови у позові прокурора, оскільки встановлення кола осіб, які підробили Державний акт серії ХР №2679037780 від 04.09.1996 року на право приватної власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку та притягнення їх до відповідальності в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним Кодексом України хоча і відповідало б конституційним засадам рівності усіх перед законом та відповідальності за скоєні правопорушення, однак не є безумовною підставою для ухвалення рішення у цивільній справі.

Рішення про задоволення позову прокурора та витребування земельної ділянки у ОСОБА_4 не позбавляє його права звертатися до суду з позовом до осіб, з вини яких йому заподіяні збитки, у порядку, передбаченому ст.3 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.313,314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області Мельника О.В. задовольнити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 26 травня 2015 року скасувати і ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.

Позов Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області задовольнити.

Визнати недійсним Державний акт серії ХР № НОМЕР_1 від 04.09.1996 на право власності на земельну ділянку, площею 0,60 га., виданий на імя ОСОБА_3, для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, скасувати запис про його державну реєстрацію.

Зобовязати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, площею 0,60 га. державі в особі органу, яка уповноважена розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, у придатному для використанні стані.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмір 114 грн. 70 коп. з кожного.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: