Постанова № 49822186, 02.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Справа№ 910/12549/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Волков І. М. - представник за довіреністю № НАН 713808 від 08.06.2015

від відповідача: Штогрин О. М. - представник за довіреністю від 26.08.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015

у справі № 910/12549/15 (суддя Гулевець О. В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Тучака Сергія Борисовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто»

про стягнення 42 241,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 35-36) та пояснень до позовної заяви (а.с. 54-56) (за своєю суттю є заявою про зменшення розміру позовних вимог - примітка суду), заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 32 500 грн. за надані, але неоплачені транспортні послуги, збитків від інфляції в сумі 9 454,53 грн. та 3 % річних в сумі 286,97 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2015, повний текст якого складений 27.07.2015, у справі № 910/12549/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 32 500 грн., збитки від інфляції в сумі 9 454,53 грн. та 3 % річних в сумі 269,96 грн., у решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу та збитків від інфляції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих за спірним договором послуг, а часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних - на помилках у виконаному позивачем розрахунку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/12549/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

На думку відповідача, суд першої інстанції неправильно застосував та порушив положення цивільного законодавства, дав помилкову оцінку наявним у справі доказам, послався на недоведені обставини, а також неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

В обґрунтування зазначеної позиції відповідач фактично послався на ті саме обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Ухвалою від 17.08.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

28.01.2015 позивач як перевізник та відповідач як експедитор підписали замовлення на транспортно-експедиційні послуги №67-1 (далі Замовлення), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання надати послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні по маршруту Голландія - Німеччина - Україна, а відповідач зобов'язався здійснити оплату наданих послуг.

Відповідно до п. 12 Замовлення вартість перевезення складає 34 500 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що спірні послуги ним відповідачу були надані вчасно та у повному обсязі, проте відповідач, у порушення прийнятих на себе зобов'язань, у повному обсязі спірні послуги не оплатив.

На підтвердження факту надання послуг з перевезення вантажу за Замовленням, позивачем надано копії міжнародних товарно-транспортних накладних СМR та акт №16 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.02.2015 (а.с. 10-12).

13.03.2015 відповідач в рахунок оплати спірних послуг перерахував позивачу грошові кошти в сумі 2 000 грн. з призначенням платежу: «часткова оплата за міжнародні автоперевезення згідно рахунку №ТУТ-000015 від 10.02.2015, в т.ч. ПДВ 0%-0,00», на доказ чого до матеріалів справи залучено копію виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 13-14).

Відповідач, як у відзиві (а.с. 41-42) та додаткових поясненнях (а.с 46-47), так і в апеляційній скарзі, проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що позивачем не було надано відповідачу документів, необхідних для виникнення обов'язку оплатити спірні послуги, а саме: примірника міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), а відтак, у відповідача не виникло обов'язку з оплати послуг перевезення на те, що позивач не довів факту надання ним послуг з перевезення, оскільки у міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) відсутні відомості про позивача як перевізника, а також на те, що у Замовленні відсутні печатка відповідача та підпис уповноваженої особи відповідача, і що Замовлення між сторонами не укладалось, у зв'язку з чим посилання позивача на вказане замовлення як на підставу позову є необґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності вказаних посилань відповідача з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

- обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, що шляхом обміну листами за допомогою засобів електронного зв'язку між сторонами було укладено Замовлення, яке за своє правовою природою є договором перевезення.

При цьому, пПосилання відповідача на відсутність у Замовлення підписів його уповноваженої особи та печатка колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки іншими наявними в матеріалах справи доказами, а саме підписаним відповідачем актом №16 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.02.2015, який містить посилання за номер замовлення, електронним листуванням сторін та частковою оплатою відповідачем транспортних послуг підтверджується волевиявлення відповідача щодо підписання Замовлення.

Крім того, з міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) VZ004549/VZ004550, копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається що отримувачем вантажу є ПАТ «ВОЗКО» (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Жовтневої революції, 287), до якого, як вбачається із матеріалів справи, відповідач звертався до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором №12/02-904 від 20.01.2015.

За наслідками розгляду вказаної заяви Господарським судом Миколаївської області 03.06.2015 винесене рішення у справі №915/684/15, яким присуджено до стягнення з ПАТ «ВОЗКО» на користь ТОВ "Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто» основного боргу, в тому числі і за послуги, надані за спірною міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) VZ004549/VZ004550.

Вказані обставини є додатковим доказом того, що спірне перевезення позивач здійснив саме на замовлення відповідача.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 12 Замовлення оплата послуг здійснюється на протязі 14 банківських днів по отриманню оригіналів.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано рахунок-фактуру №ТУТ-000015 від 10.02.2015, два примірники акту №16 здачі-приймання робіт (надання послуг) та три примірники міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR). На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи долучено рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №43021 00787157, з якого слідує про отримання кореспонденції відповідачем 19.02.2015 (а.с. 64).

Факт одержання відповідачем вказаного відправлення підтверджується тим, що один примірник акту №16 був ним підписаний та повернутий позивачу.

Водночас відповідачем не надано доказів, які б спростовували факт отримання міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) разом з іншими документами.

Про факт отримання оригіналів документів свідчить й те, що відповідач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з отримувача вантажу за спірною міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) VZ004549/VZ004550 ПАТ «ВОЗКО» грошових коштів в оплату транспортних послуг, надавши на доказ правомірності своїх майнових вимог необхідні належні документальні докази, які господарський суд прийняв як достатні для задоволення позову.

У встановлені Замовленням строки відповідач надані послуги в повному обсязі не оплатив.

Враховуючи часткову оплату відповідачем спірних послуг в сумі 2 000 грн., неоплаченими залишились послуги на загальну суму 32 500 грн. (34 500-2 000).

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 32 500 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 9 454,53 грн. та 3 % річних в сумі 286,97 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, при розрахунку суми 3 % річних позивач припустився помилки, з огляду на що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 269,96 грн. та повністю - позові вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 9 454,53 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/12549/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто».

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт-Авто» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/12549/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/12549/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12549/15.

Повний текст постанови складено: 07.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха