Рішення № 49820221, 07.09.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" вересня 2015 р. Справа № 918/923/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

до відповідача Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп"

про стягнення в сумі 683 193 грн. 34 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. від 11.06.2015 року

від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 16-ад/12 від 10.01.2014 року

за участю головного бухгалтера позивача - ОСОБА_3, НОМЕР_1 від 12.03.1998 року, головного бухгалтера відповідача - ОСОБА_4, НОМЕР_2 від 10.02.1998 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" (відповідач) про стягнення в сумі 683 193,34 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що :

01.10.2013 року між позивачем (підприємство) та відповідачем (споживач) укладено договір № 1220 на постачання теплової енергії (договір), відповідно до п. 1.1. якого підприємство зобовязалося надавати споживачеві теплову енергію, а споживач, у свою чергу, зобовязався прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Договірні зобовязання відповідач не виконує належним чином, отримані послуги у повному обсязі не оплачує, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в розмірі 683 193,34 грн.

За несвоєчасне виконання грошових зобовязань позивачем нараховано пеню в розмірі 19 736,01 грн., 11 414,23 грн. 3% річних та 198 316,21 грн. інфляційних.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 11-16, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 175, 193, 216 - 217 ГК України.

Ухвалою суду від 12.08.2015 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 25.08.2015 року.

У судовому засіданні 25.08.2015 року оголошено перерву до 01.09.2015 року.

Ухвалою суду від 01.09.2015 року розгляд справи відкладено на 07.09.2015 року, витребувано у Господарського суду Рівненської області справу № 918/240/15, викликано у судове засіданні для дачі пояснень з питань, що виникли під час судового розгляду справи, зокрема що розміру боргу за договором № 1220 на постачання теплової енергії від 01.10.2013 року та порядку зарахування сум, що сплачувалися відповідачем, бухгалтерів позивача та відповідача.

04.09.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності щодо пені.

Перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2013 року між позивачем (підприємство) та відповідачем (споживач) укладено договір № 1220 на постачання теплової енергії (договір), відповідно до п. 1.1. якого підприємство зобовязалося надавати споживачеві теплову енергію, а споживач, у свою чергу, зобовязався прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Пунктами 9.1., 9.4. договору передбачено, що цей договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з дня підписання та поширює свою дію на правовідносини, що виникли з 22.08.2013 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

За п. 1.4. договору теплова енергія подається споживачу за адресою: вул. Кавказька,7, м. Рівне.

Згідно з п. 4.2. договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом згідно з "Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні" та даними, вказаними у додатку № 2 до цього договору.

Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає підприємству звіт про фактичне споживання теплової енергії до 20 числа поточного місяця. В разі неподання звіту в обумовлений термін, нарахування проводиться розрахунковим способом. У випадку, коли 20 число поточного місяця припадає на вихідний день, тоді звіт подається у попередній робочий день (п. 4.4. договору).

Позивач у період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року надав відповідачу теплову енергію на загальну суму 487 226,89 грн. (жовтень 2013 року - 4 469,36 грн., листопад 2013 року - 10 093,55 грн., грудень 2013 року - 51 389,40 грн., січень 2014 року - 54 719,62 грн., лютий 2014 року - 63 968,05 грн., березень 2014 року - 32 313,66 грн., квітень 2014 року - 10 912,11 грн., листопад 2014 року - 14 785,78 грн., грудень 2014 року - 73 357,38 грн., січень 2015 року - 75 095,43 грн., лютий 2015 року - 66 915,17 грн., березень 2015 року - 26 928,61 грн., квітень 2015 року - 2 278,77 грн.), про що свідчать нарахування по об'єктах до рахунку, рахунки за послуги теплопостачання та розрахунок заборгованості.

Відповідно до п. 5.1. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів.

Оплата за спожиту теплову енергію при відсутності приладу обліку нараховується по існуючому тарифу.

За п. 5.3. договору споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства, при цьому споживач самостійно отримує рахунок.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Розрахунки споживача з підприємством за спожиту теплову енергію можуть здійснюватись в порядку планових платежів з обмеженням терміну до одного місяця (п. 5.4. договору).

Пунктом 5.7. договору передбачено, що у платіжних дорученнях споживач повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. При наявності боргу за спожиту теплову енергію кошти, що надходять, зараховуються в погашення боргу за теплову енергію, спожиту в минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Згідно з п. 5.10. договору в інформативному порядку підприємством можуть направлятись рахунки споживачу. В рахунок включається оплата за теплову енергію, пеня, штраф та інші фінансові санкції за порушення умов цього договору.

За підп. 3.2.1. п. 3.2. договору споживач зобовязався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

Усупереч наведеному, відповідач здійснив часткові розрахунки за надану теплову енергію в розмірі 33 500,00 грн., внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в розмірі 453 726,89 грн. (487 226,89 грн. - 33 500,00 грн.).

Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено обов'язок теплопостачальної організацій забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У силу вимог ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Пунктом 40 постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно з п. 20 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Відповідно до п. 30 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення в сумі 453 726,89 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем зобовязань щодо оплати спожитої теплової енергії позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 19 736,01 грн., 11 414,23 грн. 3% річних та 198 316,21 грн. інфляційних.

Підпунктом 6.3.3. п. 6.3. договору передбачено, що за порушення порядку розрахунків за теплову енергію, передбаченого п. 5.4 договору, споживач сплачує пеню в розмірі не менше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних, пені та інфляційних втрат, встановив, що розмір перших складає 11 411,87 грн. (при заявленому 11 414,23 грн.), другої 19 736,03 грн. (при заявленому - 19 736,01 грн.), а останніх - 199 911,27 грн. (при заявленому - 198 316,21 грн.) (розрахунок додається), отже інфляційні та пеня підлягають задоволенню у заявленому розмірі, а 3% річних - частковому.

Стосовно заперечень відповідача, пов'язаних із подвійним стягненням заборгованості, то останні визнаються судом необґрунтованими, оскільки борг, про який йдеться та який був предметом стягнення у справі № 918/240/15, ґрунтувався на інших підставах та виник в інший період часу.

Крім того, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення пені.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України з вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 3-27гс12).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із позовною заявою до суду 12.08.2015 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності в частині стягнення пені (за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року).

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Позивачем не надано належних та достатніх доказів поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з обєктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Враховуючи, що сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовити.

Щодо заяви відповідача про розстрочки виконання рішення, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, зокрема матеріальні інтереси сторін, розмір суми, що підлягає стягненню, період прострочення, ступінь вини відповідача у виникненні спору, розмір фактичного виконання умов договору, дійшов висновку про відсутність підстав для розстрочки виконання судового рішення.

Суд також зазначає, що відповідачем, всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надано доказів того, що виконання судового рішення у цій справі, призведе до його банкрутства (як про це стверджував представник відповідача в судовому засіданні). При цьому сам факт відсутності грошових коштів не звільняє від виконання грошового зобов'язання, а відтак не визнається винятковою обставиною, з якою пов'язується можливість розстрочення виконання судового рішення.

Слід також зазначити, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права позивача, тому з метою вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, слід враховувати закріплені в нормах матеріального права ,і перш за все, у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.

Так, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції, відповідно до якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру…», а у системному розумінні вказаної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин цієї справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у звязку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач довів наявність заборгованості з надання послуг по теплопостачанню, а відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Проектно - вишукувальний інститут "Рівнедніпроводгосп" (вул. Кавказька, 7, к. 312, м. Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 33167357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Рівнетеплоенерго" (вул. Д. Галицького, 27, м. Рівне, 33027, код ЄДРПОУ 36598008) 453 726,89 грн. основного боргу, 11 411,87 грн. 3% річних, 198 316,21 грн. інфляційних та 13 268,98 грн. судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 2,36 грн. 3% річних та 19 736,01 грн. пені відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 07.09.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.