Рішення № 49818365, 29.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа №910/13719/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Гєлліос ЛТД»про стягнення 206 222,91 грн.Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -Довгалюк А.В. дов. № 167від 20.02.2015р.від відповідача -не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гєлліос ЛТД» про стягнення з останнього заборгованості за Тимчасовим договором №10770/5-10 від 24.09.2012 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 128 981,27 грн., з яких 95 964,31 грн. - основного боргу, 8 523,64 грн. - пені, 959,00 грн. - 3% річних, 23 534,32 грн. - інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 2 579,63 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2014 по 31.03.2015 у розмірі 95 964,31 грн. (основний борг). Крім того, у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за вказаним договором позивачем нараховано відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати у визначених вище сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2015 порушено провадження у справі №910/13719/15 та призначено розгляд вказаної справи на 24.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 розгляд справи №910/13719/15 відкладався на 29.07.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

27.07.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява №159/12 від 24.07.2015 про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просили суду стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 206 222,91 грн., з яких 129 257,43 грн. - основного боргу, 16 951,67 грн. - пені, 12 925,74 грн. - 10% штрафу, 1 766,26 грн. - 3% річних, 45 321,81 грн. - інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 4 124,46 грн. також покласти на відповідача.

Представник позивача в судове засідання 29.07.2015 з'явився, надав пояснення по суті справі, відповідно до яких просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача в судове засідання 29.07.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали.

В судовому засідання 29.07.2015 розглянуто клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог, за наслідками якого суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог. Тобто, зазначеною статтею не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог.

Згідно з п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 за №18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог стосовно стягнення заборгованості розмірі 206 222,91 грн., з яких 129 257,43 грн. - основного боргу, 16 951,67 грн. - пені, 12 925,74 грн. - 10% штрафу, 1 766,26 грн. - 3% річних, 45 321,81 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/13719/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.07.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

24.09.2012 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гєлліос ЛТД» (далі - Абонент, Відповідач) укладено Тимчасовий договір №10770/5-10 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору останній укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» і відповідно до умов Договору Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у системі каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід'ємною частиною цього Договору) та на підставі пред'явлених Абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у системі каналізації м. Києва (далі - Умови), а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього Договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод.

Згідно з п. 2.1.1. Договору облік поставленої води здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника. У випадку наявності у Абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за Абонентом.

Пунктом 2.1.2. Договору встановлено, що зняття показань з лічильника здійснюється, як правило, щомісячно, представником Постачальника у присутності Абонента у строки згідно з графіком обслуговування Постачальника. В разі, якщо Абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, що зняті Постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

Сторони погодили, що Постачальник щомісячно направляє до банківської установи Абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів (п. 2.2.1. Договору).

У відповідності до п. 2.2.2. Договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента. За згодою Постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від Абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу першочергово зараховується Постачальником в погашення боргу.

У разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, Абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг (п. 2.2.3. Договору).

Сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених в розрахунковому документі, Абонент зобов'язаний у десятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документа до банківської установи Абонента, письмово повідомити про це Постачальника та у цей же строк направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання Акту. В іншому випадку відмова Абонента оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4. Договору).

Згідно з п. 4.2. Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата Абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

Пунктом 4.6. Договору передбачено, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє Абонента від обов'язку оплатити рахунок Постачальника.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, виникла заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2014 по 30.06.2015 у розмірі 129 257,43 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статей 11, 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Положеннями статей 19, 21 Закону Україну «Про питну воду та питне водопостачання» встановлено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору. Договір про надання послуг з питного постачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону Україну "Про питну воду та питне водопостачання" підприємством питного водопостачання є суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного постачання, а споживачами питної води - юридичні або фізичні особи, які використовують питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення. Відповідач є споживачем послуг з постачання питної води та водовідведення.

Так, згідно з Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом (ст. 1 наведеного Закону).

Також, згідно зі ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я від 12.05.2010 за №400.

Згідно п. 2.1. розділу 2 наведених ДСаПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода) - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з кюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

За умовами укладеного між сторонами Договору, кількість води, що подається Постачальником (позивачем) та використовується Абонентом (відповідачем), визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента (п. 2.1.2 Договору), а кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.1 Правил (п. 2.1.4 Договору).

Як зазначалося раніше, п. 2.2.2. Договору передбачено, що оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента.

Крім того сторони передбачили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у десятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документа до банківської установи Абонента, письмово повідомити про це Постачальника та у цей же строк направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання Акту. В іншому випадку відмова Абонента оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4 Договору).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, та зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 за №190, передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1. наведених Правил користування, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Згідно доданого до позовної заяви розрахунку позовних вимог за період з 01.06.2014 по 30.06.2015 Позивачем було надано Відповідачу перелік послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 131 827,43 грн., проте Відповідачем за надані послуги з водопостачання та водовідведення було сплачено лише 2 570,00 грн. за червень 2014 року, у зв'язку з чим у Відповідача утворилась заборгованість перед Позивачем, яка за розрахунком позивача складає 129 257,43 грн.

При цьому, судом за матеріалами справи встановлено, що обсяг спожитої Відповідачем питної води та прийнятих стоків підтверджується наявними в матеріалах справи актами зняття показників з приладу обліку за спірний період, які підписані представниками сторін, в т.ч. Відповідача.

Крім того, в матеріалах справи наявні розшифровки рахунків Абонента (Відповідача), в яких вказані обсяги спожитих послуг, тарифи, за якими проводились нарахування, та вартість наданих послуг.

Водночас, матеріали справи не містять доказів незгоди Відповідача щодо кількості та вартості отриманих ним послуг з водопостачання та водовідведення, а також щодо тарифів, за якими позивачем проводились нарахування. Так, відповідач про свою незгоду щодо кількості або вартості спірних послуг Позивача не повідомляв, свого представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в термін, передбачений п. 2.2.4 Договору, не направляв, а тому, в силу положень наведеного пункту Договору, дані Позивача про кількість та вартість наданих в період з 01.06.2014 по 30.06.2015 послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими Відповідачем.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача, на підставі Договору, за надані послуги суми заборгованості у розмірі 129 257,43 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 129 257,43 грн. за надані послуги є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг 16 951,67 грн. - пені, 12 925,74 грн. - 10% штрафу, 1 766,26 грн. - 3% річних, 45 321,81 грн. - інфляційних втрат.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, п. 4.2. Договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У п. 4.2. Договору зазначено, що нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки умовами укладеного між сторонами Договору встановлена можливість стягнення пені за кожний день прострочення і нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, зазначеним у статті 232 Господарського кодексу України, то господарський суд вважає за можливе стягнути з Відповідача пеню за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 31.01.2011 року у справі №41/103.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку пені у розмірі 16 951,67 грн. за кожним місяцем окремо, суд приходить до висновку, що указана сума розрахована арифметично правильно, вимога є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Стосовно вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 10% штрафу у розмірі 12 925,74 грн. суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 2. ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.12.2013 за №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як вказувалося раніше, приписами п 4.6. Договору передбачено, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє Абонента від обов'язку оплатити рахунок Постачальника..

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача в частині стягнення штрафу за несвоєчасне виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 12 925,74 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Викладене підтверджується постановами ВСУ від 28.02.2011 у справі №23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 1 766,26 грн. - 3% річних, 45 321,81 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних у розмірі 1 766,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі 45 321,81 грн. за всіма місяцями окремо, суд приходить до висновку, що указані суми розраховані арифметично правильно, вимога є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гєлліос ЛТД» є законними та обґрунтованими щодо стягнення 16 951,67 грн. - пені, 12 925,74 грн. - 10% штрафу, 1 766,26 грн. - 3% річних, 45 321,81 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення заборгованості за надані послуги та/або наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Тимчасовим договором №10770/5-10 від 24.09.2012 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 206 222,91 грн., з яких 129 257,43 грн. - основного боргу, 16 951,67 грн. - пені, 12 925,74 грн. - 10% штрафу, 1 766,26 грн. - 3% річних, 45 321,81 грн. - інфляційних втрат є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому позовні вимоги задоволеному у повному обсязі, покладаються на Відповідача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гєлліос ЛТД» (04075, м. Київ, вул. Курортна, буд. 4; код ЄДРПОУ 37617424) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; код ЄДРПОУ 03327664) заборгованість за Тимчасовим договором №10770/5-10 від 24.09.2012 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі у у розмірі 206 222,91 грн., з яких 129 257,43 грн. - основного боргу, 16 951,67 грн. - пені, 12 925,74 грн. - 10% штрафу, 1 766,26 грн. - 3% річних, 45 321,81 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 124,46 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Дата складання повного тексту рішення 07.08.2015.

Cуддя А.В.Яковенко