Ухвала суду № 49794790, 01.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" вересня 2015 р. м. Київ К/800/11169/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного розрахунку при звільненні.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2014 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, задовольнивши позов.

Відповідач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач працював на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу погашення податкового боргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (реорганізованої після його звільнення в Ізюмську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області).

Наказом начальника Ізюмської ОДПІ від 16 травня 2013 року №36-о «Про звільнення ОСОБА_4.» позивач був звільнений з посади за угодою сторін - п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

В день звільнення 16 травня 2013 року позивач працював і отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення.

Згідно листа Ізюмської ОДПІ від 16 жовтня 2014 року № 290/ш/20-14-05-039 відповідач 26 червня 2013 року перерахував на його розрахунковий рахунок в установі Ощадбанку кошти в сумі 191,56 грн. (премія за травень 2013 року) та 27 червня 2013 року кошти в сумі 206,88 грн. (відшкодування витрат на відрядження).

Позивач вважаючи, що Ізюмська ОДПІ має виплатити йому середній заробіток за час затримки виплати витрат на відрядження в сумі 206,88 грн., а також суми премії з дня, наступного за днем звільнення по день перерахування вказаних коштів в установу Ощадбанку, тобто, з 17 травня 2013 року по 27 червня 2013 року, звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтованості позовних вимог .

З такими висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вбачається з матеріалів справи Звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 54 від 01.06.2013 року та № 86 від 03.06.2013 року (всього на суму 208 грн. 88 коп.) містять розписку невідомої особи відповідача про прийняття їх від позивача 01 та 03 червня 2013 року, що також вбачається із наявних в них підпису, знову ж таки невідомої особи Керівника та підпису на їх звороті позивача з вказівкою на його ПІБ.

В касаційній скарзі, позивач вказує на підроблення вказаних документів, так як з його слів вбачається, що вони ним були здані до бухгалтерії на наступний день після відрядження, дату їх заповнення він не ставив, на прохання бухгалтера, який пояснив відсутністю коштів на їх погашення. Вказані доводи ставлять під сумнів висновки зроблені судом апеляційної інстанції, який обґрунтував своє рішення в цій частині відсутністю вини роботодавця в своєчасності виплати даних коштів з підстав неотримання до 16 травня 2013 року (день звільнення позивача) відповідних Звітів.

З оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій відповідним доводам не було надано правової оцінки, а відтак на думку, колегії суддів Вищого адміністративного суду України необхідно більш досконаліше дослідити наявні в матеріалах справи звіти, шляхом підтвердження доводів позивача в поєднанні з можливими доказами щодо дати їх подання відповідачу (опитати в судовому засіданні свідків, бухгалтера, про якого позивач зауважує у своїх поясненнях, відповідного керівника, який проставив підпис у згадуваних звітах, та відповідальну особу, що їх приймала).

Крім того, як вже було зазначено, Звіти датовані 01 та 03 червням 2013 року відповідно, а виплата зазначених в них сум коштів відбулось аж 27 червня 2013 року, про що вказує відповідне платіжне доручення, копія якого знаходиться в матеріалах справи. Вказаний більш чим двадцятиденний строк затримки у виплаті узгоджених відповідачем сум коштів, судами попередніх інстанції не досліджувалось, що призводить до порушеного права позивача, про що наголошує Верховний Суд України, зокрема Судова палата у цивільних справах Верховного Суду у своїй постанові від 01 квітня 2015 у справі № 6-41цс15.

В поєднанні із зазначеним, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зауважити на висновок, зроблений Верховним Судом України у постанові 27 березня 2013 року, про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Щодо інших доводів позивача про несвоєчасність виплати належних йому сум премії за травень місяць, слід зауважити наступне.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо організації матеріального стимулювання праці працівників підприємств і організацій, рекомендованих Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 2003 р. № 23, премія - це основний вид додаткової, понад основну заробітну плату, винагороди, яка виплачується працівникам за результатами їх трудової діяльності та виробництва в цілому за показниками та умовами оцінки цих результатів, визначеними підприємством.

У відповідності до прийнятого Положення про преміювання працівників Ізюмнської ОДПІ Харківської області ДПС, яке є Додатком 3 до наказу Ізюмнської ОДПІ Харківської області ДПС від 27 червня 2012 року № 247 щомісячне преміювання працівників Ізюмської ОДПІ Харківської області ДПС здійснюється кожного місяця відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи за підсумками роботи у попередньому місяці згідно з наказом Ізюмської ОДПІ Харківської області ДПС (п.п. 1.2 п. 1 даного Положення).

Дане преміювання здійснює начальник Ізюмнської ОДПІ Харківської області ДПС або особа, яка виконує його функції.

Разом з тим, матеріали справи не місять жодного доказу (такі як табель обліку робочого часі, відомості про преміювання та інші рішення відповідальної особи), які би могли вказувати на вірність доводам відповідача про здійснення преміювання позивача через майже півтора місяця після його звільнення з займаної ним посади.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного розрахунку при звільненні скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець