Ухвала суду № 49783022, 31.08.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,

при секретарі Івченко О.М.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року в справі за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Брок Буд», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, що існувало до порушення, -

УСТАНОВИЛА:

Унікальний номер справи: 756/14463/14-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7364/2015Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В. У жовтні 2014 року заступник прокурора Оболонського району м. Києва звернувся до суду з позовом до відповідачів Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ТОВ «ГарантБрок Буд» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, що існувало до порушення. Свої вимоги заступник прокурора Оболонського району м. Києва обґрунтовував тим, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1153/3222 ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення Київської міської ради ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований 28 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02496. Як стверджував позивач, згадана земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, і на ній законодавчо заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню її за призначенням, а також яка негативно впливає чи може вплинути на природний стан цієї землі. Крім того, проект землеустрою не погоджено природоохоронним органом, обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки проведена не була. Разом з тим, 03 лютого 2012 між ОСОБА_2 (продавець), від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_3 (покупець), укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нумеріцькою С.П., зареєстрований в реєстрі за номером 174, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га, НОМЕР_2, яка знаходиться у АДРЕСА_1. Оскільки рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1153/3222 "Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1" ухвалено з порушенням вимог закону, позивач просив суд визнати його незаконним та скасувати; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_2, зареєстрований 28 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02496; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 03.02.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нумеріцькою С.П., зареєстрований в реєстрі за номером 174; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться у АДРЕСА_1.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року у задоволенні позову заступника прокурора Оболонського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГарантБрок Буд» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі - продажу земельної ділянки, відновлення становища, що існувало до порушення, - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права -ст.ст. 20, 21, 50, 51, 92, 83, 84, 116, 141, 149, п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 212, 213 Цивільного-процесуального кодексу України, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Вважає, що при ухваленні вказаного рішення судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема, що згідно з визначенням ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать, зокрема, земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, інших аналогічних об'єктів. Рекреаційне призначення спірної земельної ділянки підтверджується даними статистичної звітності за формою №6-зем, які судом безпідставно не взято до уваги.

Зазначає, що посилання суду на дані Генерального плану м. Києва є помилковими, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план є містобудівною документацією, що визначає принципові питання вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту і, при цьому, не доводить віднесення у встановленому законодавством порядку землі до тієї чи іншої категорії.

Посилається, що судом не враховано, що земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними, що передбачено ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України. Отже, оскільки розпорядженням Ради міністрів Української PCP № 72-р від 14.03.1991 є чинним, а право користування указаною земельною ділянкою Управлінню внутрішніх справ Київської області не припинялось, Київська міська рада взагалі не мала права передавати ОСОБА_2 спірну земельну ділянку без проведення у встановленому законом порядку вилучення її у попереднього землекористувача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1153/3222 "Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1" ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1.

28 квітня 2010 року на підставі зазначеного рішення Київської міської ради відповідачеві ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований 28 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02496.

03 лютого 2012 між ОСОБА_2 (продавець), від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_7, та ОСОБА_3 (покупець), укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нумеріцькою С.П., зареєстрований в реєстрі за номером 174, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га, НОМЕР_2, яка знаходиться у АДРЕСА_1.

Також встановлено, що 06 листопада 2014 між ОСОБА_3 (продавець), від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_9, та ТОВ «Гарант Брок Буд» (покупець), укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за номером 1243, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продала ТОВ «Гарант Брок Буд» земельну ділянку площею 0,10 га, НОМЕР_2, яка знаходиться у АДРЕСА_1.

Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 9 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до вимог та в порядку, передбаченому ЗК України.

Також враховано судом першої інстанції, що відповідно до ст. 19 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За приписами ст. ст. 50, 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Ч. 2 ст. 52 ЗК України на землях рекреаційного призначення заборонено діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

За положеннями ст. ст. 38-40 ЗК України, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у містах - не більше 0,10 гектара.

За приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно з пунктами "а", "б", "в", "г" ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. З ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 п. 12 "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений нормами ст. 118 ЗК України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Так, ч. 1 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 123 ЗК України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно- епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. 2 ст. 20 ЗК України).

З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що, реалізуючи своє право на отримання земельної ділянки у власність, відповідач ОСОБА_2 звернувся до Київської міської ради з заявою про передачу у йому приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в Оболонському районі, в порядку безоплатної приватизації. ТОВ "Епоха-Гео" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На виконання законодавчих вимог ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 погоджено з Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальною організацією "Центр містобудування та архітектури", Київською міською санепідемстанцією, Головним управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

При цьому, виконуючи доручення Київської міської ради від 09 жовтня 2008 року № 29/233- Р-20943, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надало висновок від 05 листопада 2009 року №09-25 5 0-В про погодження проекту відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд без права забудови до погодження та затвердження містобудівної документації у встановленому законодавством порядку. У цьому висновку зазначено, що територія земельної ділянки відповідно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, за функціональним призначенням належить до житлової та громадської забудови.

Крім того, про належність спірної земельної ділянки до житлової та громадської забудови вказано також у висновку Управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04 грудня 2012 року №071/04- 4-22/670 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та висновку Головного управління земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14 грудня 2012 року №05-5481.

Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.

Зокрема, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові 29 жовтня 2014 року №6-164цс14 (яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування) наявність висновку Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради є достатнім для погодження проекту відведення земельної ділянки й не потребує подальшого його погодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 червня 2009 року №632/1688 (яке було чинним на момент погодження проекту відведення) до повноважень Головного управління віднесено погодження проектів відведення земельних ділянок.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що для з'ясування цільового призначення земель необхідно керуватися лише рішенням уповноваженого органу. Посилання позивача на дані за формою №6-зем не є належним та допустимим доказом віднесення земельної ділянки за цільовим призначення до земель рекреаційного призначення без наявності рішення уповноваженого органу щодо встановлення певного цільового призначення спірної земельної ділянки.

Разом з тим, необґрунтованими є доводи апелянта і відносно того, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1153/3222 "Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1" змінено цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення без проведення обов'язкової державної експертизи, оскільки судом встановлено, що зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування цільове призначення земельної ділянки не змінювалося.

З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що заступником прокурора Оболонського району м. Києва не доведено протиправність оскаржуваного рішення Київської міської ради, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не надано доказів на спростування такого висновку і під час апеляційного розгляду справи.

Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.

Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: