Ухвала суду № 49766210, 17.06.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКУРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

17 червня 2015 р. Справа № 804/3960/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Турлакової Н. В.

при секретарі - Чудновської А.С.,

представника позивача Кім Г.В.,

представника відповідача не з'явився (заява без участі),

представників третьої особи 2 ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вітамін-Фарм» до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірне підприємство «Вітамін-Фарм» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позовними вимогами (із урахуванням змін) про визнання протиправним та скасування рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 12.08.2013 року НОМЕР_1 за заявкою №m201217604 від 10.10.2012 року, на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_2 від 25.10.2013 року на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1»; - визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_2 від 25.10.2013р. на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1».

На адресу суду надійшло клопотання представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 про закриття провадження у вказаній адміністративній справі з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

В обґрунтування заявленого клопотання представником третьої особи зазначено, що вказану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки правовідносини які виникли між сторонами з приводу визнання недійсним документів, які засвідчують право на об'єкти інтелектуальної власності (свідоцтва, патенти), стосуються питань права власності на відповідні об'єкти і за своїм характером є цивільно-правовими чи господарсько-правовими і не належать до числа публічно-правових. Також зазначив, що позивач не обґрунтовує які саме його права порушені, а між позивачем і відповідачем відсутні жодні владні рішення чи дії та відсутній публічно-правовий спір.

В судовому засіданні 17.06.2015р. представники третьої особи 2 заявлене клопотання підтримали посилаючись на доводи викладені в ньому та додаткових поясненнях та просили закрити провадження у вказаній адміністративній справі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності та заперечення на адміністративний позов. В обґрунтування заперечень зазначено, що оскаржуване рішення відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує права позивача.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував, та зазначив, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Оскаржуване рішення, на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_2 від 25.10.2013 року, порушує вимоги чинного законодавства, оскільки суб'єкти фармацевтичної діяльності, які використовують зареєстровані третіми особами знаки для товарів та послуг, логотипи та рекламні позначення, в тому числі «ІНФОРМАЦІЯ_1», отримують привілейоване становище на ринку внаслідок введення споживачів в оману стосовно дійсного рівня цін. Прийняття оскаржуваного рішення створило передумови, які призводять до порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Реєстрація цього знаку впливає на ринок роздрібної реалізації лікарських засобів, в тому числі і на господарську діяльність позивача. Рішень відносно позивача відповідачем не приймалось.

Заслухавши пояснення представників сторін з приводу заявленого клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як встановлено згідно матеріалів адміністративної справи, даний спір виник з приводу прийняття відповідачем Державною службою інтелектуальної власності України, протиправного на думку позивача Рішення від 12.08.2013 року НОМЕР_1. за заявкою №m201217604 від 10.10.2012 року, про реєстрацію знака для товарів і послуг за третіми особами, на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_2 від 25.10.2013 року на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», та визнання недійсним свідоцтва НОМЕР_2 від 25.10.2013р. на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» зареєстрованого за третіми особами, тобто спір стосується права власності на товарний знак.

Разом з тим, ч.1,2 ст. 418 ЦК України передбачено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч.1 ст.420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема належать (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Таким чином знак для товарів і послуг є об'єктом цивільного права.

Ч.3 ст.5 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено, що право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Ч.1,2 ст.15 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено право на оскарження рішення за заявкою, так заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону.

Якщо рішення Установи за заявкою оскаржено у судовому порядку після державної реєстрації знака, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідного свідоцтва.

Крім того, вирішуючи питання щодо підсудності вказаної адміністративної справи суд звертає увагу що наявність публічно-правових відносин визначається наявністю владних управлінських функцій у однієї із сторін відносно іншої сторони.

Судом встановлено, що правовідносини між позивачем та відповідачами при прийнятті оскаржуваного рішення відсутні, оскільки оскаржені рішення прийнято відповідачем не щодо позивача, а щодо третіх осіб у справі - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Відповідно до Інформаційного листа Верховного Суду України № 3.2-2005 від 26.12.2005 р., справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, та, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

У правовідносинах, які склалися між Дочірнім підприємством «Вітамін-Фарм» та Державною службою інтелектуальної власності України, відповідач не наділений компетенцією владно керувати поведінкою позивача, тобто, між ними відсутні відносини влади та підпорядкування.

За таких обставин, з огляду на приписи п.7 ч.1 ст. 3 КАС України, у даних правовідносинах відсутні ознаки публічно - правового спору, предметом даного позову є право власності на товарний знак , тобто об'єкт цивільного права а правовідносини які виникли між сторонами є господарсько-правовими. Отже, вирішення позовних вимог (в межах їх обґрунтування у позовній заяві), не відноситься до компетенції адміністративного суду.

Таким чином, спір з приводу права на об'єкт інтелектуальної власності не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства шляхом скасування рішень суб'єкта владних повноважень про реєстрацію права на об'єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг незважаючи на суб'єктний склад сторін в цій справі, оскільки виникає спір про цивільне право.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення..

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Якщо ж провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України.

За таких обставин, та беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції (що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постановах по справах № 21-493а14 від 11.11.14р. та від 09.12.14р.), суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 3, 4, 17, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -.

УХВАЛИВ:

Провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вітамін-Фарм» до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва - закрити.

Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та у строки, встановлені ст.ст.186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз'яснити Дочірньому підприємству «Вітамін-Фарм», що відповідно до ч.3 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Головуючий суддя (підпис) Суддя (підпис) Суддя (підпис) Н.В. Турлакова В.В. Чорна Д.П. ПавловськийУхвала не набрала законної сили 22.06.15р. Головуючий суддя З оригіналом згідно Головуючий суддя Н.В. Турлакова