Постанова № 497529, 20.12.2006, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2006 № 10/277/10/7

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Моторного О.А.

Рєпіної Л.О.

при секретарі: Голюк Н.І.

За участю представників:

від позивача - Єнік Є. В. – по довіреності.

від відповідача - Ковальчук О. О. – по довіреності.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.08.2006

у справі № 10/277/10/7 (Пашкіна С.А.)

за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

до Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго"

про стягнення заборгованості 500 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.08.2006 р. у справі № 10/277/10/7 позов ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до ВАТ “Облтеплокомуненерго” про стягнення 500 000,00 грн. був повністю задоволений, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 500 000,00 грн. боргу, 1 700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вказаним вище рішенням, ВАТ “Облтеплокомуненерго” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що воно було прийняте з порушенням норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.1998 р. між Чернігівською філією Дочірньої компанії “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (правонаступником якої є позивач) та відповідачем був укладений договір на постачання природного газу № 4 к. т.

Згідно п. 1.1. договору постачальник (позивач) зобов’язався передати покупцю (відповідачу) природний газ, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. Відповідно до п. 2.1. договору постачальник зобов’язався передати покупцеві в 1999 р. 147 700 тис. м. куб. природного газу.

У п. 5.2. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника вартості об’єму газу, що передається у місяці поставки газу згідно п. 2.1. договору до 15 числа поточного місяця (аванс), до 1 числа наступного за звітним місяця (остаточний розрахунок).

Відповідно до п. 5.4. договору при відсутності коштів на оплату спожитого газу можливі розрахунки векселями Державного казначейства, обласних державних адміністрацій з дисконтом.

Між сторонами була укладена додаткова угода № 90 до договору від 30.12.1998 р. № 4 к. т., згідно якої сторони домовилися про погашення покупцем частини вартості природного газу, здійсненого постачальником у квітні 1999 р. по договору від 30.12.1998 р. № 4 к. т., шляхом передачі постачальнику переказного векселя, емітентом якого є ВАТ НДМО “Діалір” м. Київ (акцептант НАК “Нафтогаз України”) № 300131001869 на суму 500 000,00 грн., а також що решта умов договору залишається незмінною і обов’язковою до виконання сторонами.

Переказний вексель № 300131001869 зі строком погашення 29.12.2000 р. був переданий відповідачем позивачу за актом прийому-передачі в рахунок погашення заборгованості за спожитий природний газ в квітні 1999 р. згідно з договором №4 к. т. від 30.12.1998 р.

Місцевий господарський суд помилково задовольнив позов ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, при цьому колегією береться до уваги наступне.

Статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР (18.07.1963 р.) було встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 76 Цивільного кодексу Української РСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Позивачем пропущено строк позовної давності, 15.03.2001 р. постановою Вищого арбітражного суду України у справі № 9/3 ряд векселів, в тому числі і переказний вексель № 300131001869 було визнано недійсними та такими, що не підлягають оплаті. Позивачу стало відомо про постанову Вищого арбітражного суду України у справі № 9/3 принаймні 02.07.2002 року, що вбачається з листа НАК “Нафтогаз України” № 27/2-362-5673 від 15.11.2002 р.

Місцевим господарським судом помилково не було враховано той факт, що додаткова угода № 90 до договору від 30.12.1998 р. № 4 к. т. являючись невід’ємною частиною основного зобов’язання (договору від 30.12.1998 р. № 4 к. т.) є самостійною підставою для зміни (виникнення, припинення) основного зобов’язання. Адже ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР вказує на те, що цивільні права та обов’язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також з інших дій юридичних осіб та громадян.

Згідно ст. 161 Цивільного кодексу Української РСР, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 220 Цивільного кодексу Української РСР було встановлено, що зобов’язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими ж особами. Додаткова угода № 90 до договору від 30.12.1998 р. № 4 к. т. і є саме такою угодою.

Зі змісту ст. 222 Цивільного кодексу Української РСР вбачається, що зобов’язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає.

Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу Української РСР, особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.

Вина відповідача у тому, що вексель № 300131001869 було визнано недійсним судом першої інстанції встановлена не була. При передачі векселя № 300131001869 (при укладанні додаткової угоди № 90 до договору від 30.12.1998 р. № 4 к. т.) відповідач не знав і не міг знати про ту обставину, що за якихось умов вексель, який був предметом додаткової угоди буде визнаний недійсним, а тому передавши вексель позивачу відповідач повною мірою виконав свої зобов’язання.

Враховуючи викладене вище, колегія прийшла до висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.08.2006 р. у справі № 10/277/10/7 підлягає скасуванню, у позові ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” – необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.08.2006 р. у справі № 10/277/10/7 – скасувати.

2. Прийняти нове рішення, яким у позові Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” – відмовити.

3. Стягнути з Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (03035, м. Київ, вул. Урицького, 45; р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) на користь Відкритого акціонерного товариства “Облтеплокомуненерго” (14000, м. Чернігів, вул. Комсомольська, 55-б; р/р 26004300000976 в ВАТ “Банк “Демарк”, м. Чернігів, МФО 353575, код ЄДРПОУ 03357671) 2 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подану апеляційну скаргу. Видати наказ.

4. Справу 10/277/10/7 повернути Господарському суду Чернігівської області для видачі наказу.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Моторний О.А.

Рєпіна Л.О.

24.01.07 (відправлено)