Рішення № 49736772, 28.08.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/17668/14-ц Провадження № 22-ц/772/2244/2015Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.Категорія 33 Доповідач Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.

При секретарі: Франчук О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора м. Вінниці радника юстиції Гуцол О.О. в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України, апеляційною скаргою представника Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області Боценко Д.І. та апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року в справі за позовом

ОСОБА_4 до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, за участю прокуратури м. Вінниці про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що правоохоронними органами було сфабриковано кримінальну справу відносно її чоловіка - координатора Вінницької Правозахисної Групи ОСОБА_6 по факту розповсюдження порнографічної продукції, де він є головним і єдиним підозрюваним.

Так, з ранку 15.10.2010 року співробітниками ВБЗТЛ УМВС України у Вінницькій області був розпочатий обшук в приватному приміщенні, де проживав правозахисник ОСОБА_6, який закінчився в 02:00 годин ночі 16.10.2010 року, в зв'язку з чим останнім було подано до правоохоронних органів заяву про вчинення злочину, а саме: пограбування офісу.

ОСОБА_6 дізнався, що існує кримінальна справа по факту розповсюдження ним порнографічної продукції.

19.10.2010року координатор ВПГ ОСОБА_6 склав та подав до прокуратури заяву про злочин, щодо неправомірних дій співробітників ВБЗТЛ УМВС України у Вінницькій області під час проведення несанкціонованого огляду, та просив порушити кримінальну справу за пограбування офісу ВПГ.

23.11.2010 року та 20.12.2010 року було порушено провадження ще по двох епізодах по факту розповсюдження порнографії та один епізод від 03.12.2010 року по факту вчинення наруги над державною символікою України.

05.11.2010 року заступником прокурора м. Вінниці Добросердовим А.Р. за результатами перевірки винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно співробітників СУ УМВС України у Вінницькій області та ВБЗТЛ УМВС України у Вінницькій області, на підставі cт. 6 п. 2 КПК України, в редакції 1960 року, в зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 162, 186, 364, 365 КК України. Постанова прокурора була оскаржена в судовому порядку.

21.12.2010 року ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 1 ст. 338, ч. 1, ч. 3 ст. 301 КК України та обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

05.01.2011 року був затверджений обвинувальний висновок та справа передана до суду. Під час досудового слідства стороною захисту та самим обвинуваченим ОСОБА_6 заявлялись неодноразові клопотання на спростування сфальсифікованого обвинувачення, збирались докази, подавались скарги, проте всі дії були марними, оскільки не соромлячись, співробітники слідства прямо заявляли, що справа має незважаючи ні на що бути направлена до суду з обвинувальним актом. З цього моменту почалась судова тяжба заради справедливості та боротьби правозахисника із «системою». Відбулось 73 судових засідання на протязі майже трьох років.

04.08.2011 року Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці задоволено частково скаргу ОСОБА_6 на постанову заступника прокурора м. Вінниці від 05.11.2010 року про відмову в порушені кримінальної справи відносно працівників міліції, а матеріали повернуто прокурору для проведення додаткової перевірки. 01.09.2011 року ухвалою Апеляційного суду Вінницької області за апеляцією прокурора постанова Ленінського районного суду м. Вінниці скасована. В задоволенні скарги ОСОБА_6 відмовлено. Від 07.06.2012 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України касаційна скарга ОСОБА_6 задоволена частково. Ухвала апеляційного суду Вінницької області від 01.09.2011 року скасована, а справа направлена на новий судовий розгляд.

03.07.2012 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області апеляцію прокурора залишила без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 04.08.2011 року, якою частково задоволено скаргу ОСОБА_6 без змін. Матеріали з апеляційної інстанції були направлені на доопрацювання в СВ прокуратури м. Вінниці. Від 28.09.2012 року старший слідчий прокуратури м. Вінниці виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно співробітників СУ УМВС України у Вінницькій області та ВБЗТЛ УМВС України у Вінницькій області, на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (в редакції 1960 року), в зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 162, 186, 364, 365 КК України.

Така постанова була оскаржена, але скасована після смерті ОСОБА_6, як і виправдувальний вирок за обвинуваченням ОСОБА_6 було оголошено посмертно.

29.06.2010 року була порушена кримінальна справа на сина ОСОБА_6 неповнолітнього ОСОБА_7, з метою подолання дієвої правозахисної діяльності батька.

Починаючи з 15.10.2010 року позивач спостерігала як «система» знищує правозахисну діяльність її чоловіка, до якої також має пряме відношення, за її безпосередньої участі відбувся обшук та незаконний огляд офісу ВПГ з вилученням всієї документації та оргтехніки правозахисної організації, а також: її особистої.

Крім того разом з чоловіком позивач була присутня на кожному судовому засіданні, вивчала разом з ним матеріали кримінальної справи, будували стратегію захисту, готуючись до судових засідань, а також: була рядом щоб в любу хвилину надати йому необхідну лікарську допомогу по стану здоров»я, яка могла виникнути в любу хвилину у випадку нервового стресу, оскільки стан його здоров»я погіршувався - у ОСОБА_6 була хвороба серця, а позивач була лікарем - реаніматологом.

Кримінальне переслідування чоловіка позивачки відволікало не тільки його від конструктивної щоденної діяльності, але й позивачку, забираючи дорогоцінний час та увагу, яку вона б могла приділити своїй родині, своїй роботі, друзям, улюбленим заняттям.

ОСОБА_6 мусив доводити всьому світові про дзеркальну чистоту та законослухняність. Були надані численні інтерв'ю, проведені прес-конференції. Справа набула наголосу і за межами України.

Під час переслідування ОСОБА_6 останній почав часто скаржитися на серце. Один із випадків сердечного нападу (приступу) стався після судового засідання, яке відбулося 28.07.2011 року.

Нормальний та звичайний спосіб життя в родині був порушений. Вони вимушені були прикладати особливих зусиль для налагодження утрачених та важливих для них соціальних зв'язків та втратили можливість нормального спілкування через кримінальне переслідування.

ОСОБА_4 відчувала разом з чоловіком весь психологічний тиск, який довелось йому пережити під час кримінального переслідування. Минув рік як перестало битись серце її чоловіка, позивач втратила не лише близьку їй людину, її другу половину, батька їхньої дитини, вона втратила друга, видатну індивідуальність, людину яка силою свого духу, та завдяки втрати свого здоров'я працювала задля кращих змін в державі, намагаючись досягнути для України рівня європейських стандартів.

Позивач просила суд стягнути з держави Україна, в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на її користь 1 160 000 гривень моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 213 150 (двісті тринадцять тисяч сто п'ятдесят) гривен. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор м. Вінниці в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України просить скасувати рішення Вінницького міського суду від 18.06.2015 року у справі № 127/17668/14-ц та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому вказується на те, що судом не обґрунтовано, у чому полягає завдана відповідачем моральна шкода позивачу. Позивачем не доведено розмір шкоди та причинний зв'язок цієї шкоди з неправомірними діями відповідача, не визначено яким чином судом встановлено розмір завданої моральної шкоди.

Представник Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області просить скасувати рішення Вінницького міського суду від 18.06.2015 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення винесене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки жодна з процесуальних дій, які вчинялись працівниками УМВС України у Вінницькій області не визнана в установленому порядку незаконною (доказів протилежного суду не надано).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 змінити рішення Вінницького міського суду від 18.06.2015 року в частині відмови в задоволенні вимог позивача в повному обсязі та стягнути на користь позивача моральну шкоду в сумі 1 160 000 грн., посилаючись на те, що в ці частині рішення суду не відповідає встановленим обставинам у справі, порушено та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зазначила, що як доказ душевних страждань позивача до суду подавався висновок психолога ОСОБА_8 від 21.09.2014 року, який не був спростований відповідачем у справі.

У своїх запереченнях на подані скарги, кожна зі сторін їх не визнали, підтримали подані ними скарги.

Представник Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області не визнав скаргу ОСОБА_4, не заперечував проти задоволення скарги прокурора м. Вінниці та скарги Державної казначейської служби України й Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги прокурора м. Вінниці, Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід задовольнити частково.

Частково задовольняючи позов, Вінницький міський суд виходив з того, що оскільки чоловік позивачки незаконно перебував під слідством та судом 35 місяців, ОСОБА_4 заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, які вона зазнала внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування щодо її чоловіка та до неї особисто, що призвело до погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, порушення нормальних життєвих зв'язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що чоловік позивачки ОСОБА_6 незаконно перебував під слідством та судом, оскільки зазначене відповідає ст. 2 Закону України від 01.12.1994 року, № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до якої право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

21.12.2010 року ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338, ч. 1, ч. 3 ст. 301 КК України та обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року підсудного ОСОБА_6 було виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Відповідно до вимог п.п. 8,9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно із вимогами ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Відповідно до вимог ч. ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, підписки про невиїзд, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок його незаконного засудження, незаконного притягнення, як обвинуваченого, а згідно із вимогами ст. 3 цього ж Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода. Згідно із вимогами ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних слідків морального характеру.

Відповідно до п. 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року, яким підсудного ОСОБА_6 було виправдано, набув законної сили. Тому притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, обрання йому запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд є незаконними, а з постановленням виправдувального вироку він отримав право на відшкодування моральної шкоди.

Виправдувальний вирок було оголошено посмертно, оскільки дружина померлого не погодилася на закриття кримінальної справи, наполягала на продовження розгляду справи з метою зняття з померлого усіх обвинувачень, та у цьому разі її статус в ряді Рішень Європейського Суду з прав людини визначається як непрямо потерпілий.

Права та свободи людини гарантуються ст. 5 Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Так, якщо потерпілий від якогось стверджуваного порушення помер до подання заяви, особа, яка має законні інтереси у справі, будучі родичем померлого, може подати заяву, посилаючись на шкоду, пов'язану зі смертю або із зникненням (Varnava та інші проти Туреччини (ВП), §112). Це становить особливу ситуацію, пов'язану з природою стверджуваного порушення із міркуваннями стосовно ефективного застосування однієї з найважливіших статей конвенції (Fairfield проти Сполученого Королівства (ріш.))

У подібному випадку Суд визнав, що близькі родичі, такі, як батьки особи, щодо якої стверджується, що за її смерть чи зникнення має відповідати держава, можуть самі претендувати на статус непрямо потерпілих від порушення статті 2, а питання, чи вони є спадкоємцями померлої особи, не є суттєвим (Van Colle проти Сполученого Королівства, § 86). Стосовно подружжя, див. McCan та інші проти Сполученого Королівства (ВП).

У випадках, коли стверджуване порушення непрямо пов'язане зі смертю або зникненням прямо потерпілого, Суд, як правило, відмовляв іншій особі визнати її статус потерпілого, крім випадку, коли остання, як виняток, могла довести, що вона особисто зацікавлена у клопотанні (Nassau Verzekering Maatschappij N.V. проти Нідерландів, (ріш.) § 20).

При цьому Суд розглядає позитивне зобов'язання проводити ефективне розслідування за ст. 2 Конвенції як окреме зобов'язання, що може покладатися на державу навіть якщо смерть передувала критичній даті (Silih проти Словенії (ВП) § 159). Таким чином, обов'язок проведення розслідування з встановлення причин смерті під час перебування ОСОБА_6 під слідством покладається на державу.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача, оскільки остання довела суду свою зацікавленість у доведенні причин претендувати на статус непрямо потерпілої від порушення від імені свого померлого чоловіка.

Так, ОСОБА_4 пов'язує незаконність дій органів досудового слідства та прокуратури відносно ОСОБА_6 саме з правозахисною діяльністю свого чоловіка, який очолював Вінницьку правозахисну групу, членом якої була і є позивач.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 за правилами ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", суд першої інстанції вірно виходив із аналогії закону за ч. 8 ст. 8 ЦПК України, оскільки вирішення спірних відносин не врегульовано законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, умовою застосування правил цієї статті є визначення позивачем суб'єкта відшкодування шкоди, тобто особи, яка завдала їй шкоди. Позивач повинен довести факти неправомірності поведінки такої особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою та вину завдавача шкоди.

Проте відповідачем у справі позивач вказала державу Україна.

Доводи апеляційної скарги представника Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про те, що останні є самостійними юридичними особами та ніяких порушень прав та законних інтересів позивача не допускали є слушними, а тому судова колегія вважає, що резолютивну частину рішення слід викласти зазначивши, що моральну шкоду на користь позивача слід стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційні скарги прокурора м. Вінниці радника юстиції Гуцола О.О., представника Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області Боценко Д.І. та апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 213 150 (двісті тринадцять тисяч сто п'ятдесят) гривен.

В решті вимог відмовити.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору компенсувати за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

"З оригіналом вірно"

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.