Ухвала суду № 49729984, 21.09.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2010 року справа №2а-3834/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючий: Бадахова Т.П.

судді Геращенко І.В., Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання Ковальчук Г.Л.

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_2, за довір.

від відповідача: ОСОБА_3, за довір.

розглянувши апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року по адміністративні справі № 2а-3834/10/1270 за позовом Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2010 року Приватне акціонерне товариство «Луганський патронний завод» звернулось до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення рішення № 000362360/0 від 30 квітня 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) у розмірі 458196,00грн.

07 червня 2010 року позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 000362360/0 від 30 квітня 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) у розмірі 458196,00грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року позовні вимоги задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою і просив апеляційний суд скасувати це рішення і прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не зясував чи сплачувались податки продавцями товару (послуг) та чи мали операції реальний характер та не досліджував укладені з контрагентами угоди, відносно їх спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, і правомірності цих правочинів. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції не встановлено факт використання позивачем отриманої продукції у власній господарській діяльності, що в свою чергу потребує встановлення факту поставки такого товару позивачу. Необхідність встановлення дійсності поставки обумовлена на думку апелянта тим, що за змістом п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ право на податковий кредит виникає саме у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), операції з продажу яких є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, що передбачає реальну наявність предмета продажу, а не просте перерахування грошових сум між суб'єктами господарювання. Враховуючи, що фактично у перівіряємих періодах позивач займався виготовленням боєприпасів до вогнепальної зброї та ліній з виробництва боєприпасів до вогнепальної зброї - що є достатньо специфічним видом діяльності, сталу підприємницьку діяльність позивача на цьому ринку, то на думку апелянта, у позивача була реальна можливість бути обізнаним з учасниками цього ринку, характером їх діяльності та дійсними намірами при здійсненні господарських операцій, а відтак залишається незрозумілим той факт, чому непідтвердженими заявлені суми бюджетного відшкодування у всіх випадках є по першому ланцюгу постачання.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити представник позивача заперечував проти них та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін та перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

21 квітня 2010 року відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодовування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у банку за липень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні 2009 року.

За результатами перевірки було складено акт № 290/23-616/32201889 від 21.04.2010 року, в якому зазначено порушення позивачем п.1.8, ст.1, п.п.7.7.2, п.п.7.7.3 п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищено заявлену суму бюджетного відшкодовування за липень 2009 року на суму 4580196грн.

На підставі вищевказаного акту, були прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2010 року № 000362360/0 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) у розмірі 458196,00грн.

Предметом спірних повідомлень - рішень є сума у розмірі 458 196,00 грн. на яку зменшену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за порушення пп. 7.7.2, п.п.7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підстави прийняття податкових повідомлень-рішень № 000362360/0 від 30.04.2010р

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт правомірності складання податкових декларацій з формування податкового кредиту у розмірі 4580196 грн. за липень 2009 року на підставі наступних податкових накладних, що надавалися позивачу контрагентами по господарським договорам укладеними з наступними контрагентами:

«Торгівельний Дім «Промтехпостач» № 1410 від 21.09.2009 року, підтвердженням надання за цим договором послуг технічного характеру є акт приймання передачі від 30.06.2009 року та податкова накладна № 8 (арк.спр. 25-26), - сума ПДВ 882440,00грн;

ТОВ К «Раритет» № 125/03/03-09 від 02 березня 2009 року, підтвердженням є наявні в матеріалах справи видаткові накладні (арк.спр.36-45), за якими позивач отримав продукцію,- сума ПДВ 510020,03грн.

ДП ДГЗІФ «Укрімаш» договір комісії № 11-3/5Д від 17.01.2008 року, згідно звіту комісіонера від 07.07.2009 року Комісіонер залишив собі із перерахованих Покупцем коштів суму у розмірі 200326,18грн, в тому числі ПДВ 33387,70грн за виконані за договором комісії послуги (а/с.49-50), - сума ПДВ 33387,70грн.

Крім цього, згідно листа від 07.07.2009 року № 197/1, направленого позивачем до ТОВ ТД «Євромет ЛФ» про відвантаження на його адресу проволоку, з гарантією сплати, останнім було відвантажено на адресу позивача продукцію, що підтверджується видатковою накладною про отримання продукції (арк.спр.56) сума ПДВ 426,65грн.

Також, згідно з листа від 17.06.2009 року № 207/1, направленого позивачем до ПП «Промснаб» про відвантаження на його адресу сірної кислоти, з гарантією сплати, останнім було відвантажено на адресу позивача продукцію, про що свідчить видаткова накладна про отримання позивачем продукції (арк.спр. 61) сума ПДВ 2340,00грн.

За всіма вищевказаними договорами, контрагентами були видані позивачу податкові накладні, що і стало підставою для нарахування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та "нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, визначальною умовою для отримання платником права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість по придбаним товарам є використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено в суді першої інстанції та з матеріалів справи вбачається, що податковий кредит за липень 2009 року, сформовано у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), використання яких направлено виключно на отримання доходу, а от же і у межах господарської діяльності.

Правомірність формування позивачем податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість встановлено судом з урахуванням всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

Апелянт не надав суду жодного доказу, про відсутність реального характеру господарських операцій, що здійснював позивач, а тому висновок про порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не ґрунтується на нормах Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилення апелянта, на те, що на факт порушення контрагентами постачальника продавця своїх податкових зобовязань, може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо платник податків діяв без належної обачності не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки податковим законодавством не передбачена відповідальність добросовісного платника податків за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сама по собі несплата (ухилення від сплати) податку продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем на суму бюджетного відшкодування. Тобто якщо, контрагент позивача не виконав свого зобовязання щодо сплати відшкодування, то це тягне відповідальність саме для нього, та це не може бути підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість в разі, якщо ним було виконано всі передбачені законом умови відносно отримання такого відшкодування та документально підтвердження розміру нарахованого податкового кредиту.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1, ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року по адміністративні справі № 2а-3834/10/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року по справі № 2а-3834/10/1270 залишити без змін.

Ухвала складена та підписана у нарадчій кімнаті та проголошена 21 вересня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом двадцяти днів з дня її укладання.

Головуючий: Т.П.Бадахова

Судді: І.В.Геращенко

ОСОБА_4