Ухвала суду № 49728451, 29.11.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

29.11.10

№

Суддя Соловйов В.М.

розглянувши матеріали

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод”, м. Миколаїв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталіт”, м. Запоріжжя

про розірвання договору поставки та стягнення заборгованості в сумі 353 032,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ “Сталіт” про розірвання договору поставки № 261-У від 08.08.2008р. та стягнення заборгованості в сумі 353 032,56 грн. за поставлений товар.

25.11.2010р. зазначена позовна заява передана судді Соловйову В.М.

Позовна заява підлягає поверненню в зв’язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином –суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Згідно із п. 3, 3-1 ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

“...3) сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі;

3-1) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

Відповідно до п. 4, 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:

“...4) не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;...”

“...10) не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 “Про державне мито” із позовних заяв з вимогами майнового характеру державне мито сплачується в розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менш 6 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (102, 00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25, 500 грн.).

Згідно листу Головного управління Державного казначейства України № 04-17/108 від 11.01.2007 року “Про надання реквізитів” державне мито зараховується на рахунки, відкриті в управліннях Державного казначейства за місцем знаходження господарських судів, а саме:

- отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району;

- банк отримувач: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області;

- МФО 813015;

- ЄДРПОУ 34677145;

- Рахунок № 31119095700007;

- Код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку – 095;

Надані позивачем платіжні доручення № 4933 та № 4934 від 12.11.2010р. про сплату 3 530,33 грн. та 85,00 грн. судом не може бути прийняте до уваги в якості доказів сплати державного мита, оскільки в них не вірно зазначено отримувача - замість належного Державний бюджет Орджонікідзевського району зазначено Господарський суд Запорізької області.

Отже, позивачем не надані належні докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.

Відповідно до листа Головного управління Державного казначейства України “Оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах” з 21.06.2010р. проводиться по наступним реквізитам:

- отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району;

- банк отримувач: Головне управління Державного казначейства у Запорізькій області;

- МФО 813015;

- ЄДРПОУ 34677145;

- Рахунок № 31218264700007;

- Код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку - 264.

Надане позивачем платіжне доручення № 4935 від 12.11.2010р. про сплату 236,00 грн. судом не може бути прийняте до уваги в якості доказу сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки в ньому не вірно зазначено Отримувача - замість належного Державний бюджет Орджонікідзевського району зазначено Господарський суд Запорізької області.

Отже, позивачем не надані належні докази сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у встановленому порядку та розмірі.

Відповідно до п.2.32 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за N 377/8976, якщо немає змоги встановити належного отримувача, або не надійшли уточнені дані від банку платника, то банк не пізніше четвертого робочого дня зобов'язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини повернення.

Належними доказами в даному випадку будуть вважатися або нові платіжні документи з належними реквізитами, або довідка органу державного казначейства про зарахування державного мита до бюджету згідно платіжних доручень № 4933 та № 4934 від 12.11.2010р. про сплату 3 530,33 грн. та 85,00 грн., а також платіжного доручення № 4935 від 12.11.2010р. про сплату 236,00 грн.

В п. 3.3 роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” значиться, що недодержання вимог статей 54 і 57 ГПК України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.

На підставі викладеного позовна заява підлягає поверненню без розгляду.

Приймаючи судове рішення, господарський суд також враховує наступне.

За змістом Розділів VIII, IX ГПК України всі без виключення вказані в них вимоги до позовної заяви та відомості є обов’язковими для зазначення позивачем у позовній заяві, їх обов’язковість встановлена законодавцем і не може залежати від бажання особи, що звертається до суду, можливості подальшого з’ясування цих відомостей судом після відкриття провадження у справі та під час підготовки справи до розгляду тощо.

Вказані норми носять імперативний характер і не підлягають ігноруванню стороною чи судом з посиланням на будь-які суб’єктивні висновки та обставини.

На підтвердження цього висновку свідчить і ст. 4-1 ГПК України, згідно якої господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 2 Закону України від 07.07.2010р. № v1636323-10 “Про судоустрій і статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 статті 3 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року по справі № 1-2/2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Право на судовий захист своїх прав не може бути обмежене. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Згідно ст. 61 ГПК України, питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Керуючись ст. 50-51, ч. 1 ст. 54, п.3, 3-1 ч.1 ст. 57, п. 4, 10 ч. 1 ст. 63, ст. 86 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Повернути позовну заяву та додані до неї матеріали на 49 аркушах без розгляду (в тому числі оригінал платіжного доручення № 4934 від 12.11.2010р. на суму 85,00 грн., оригінал платіжного доручення № 4933 від 12.11.2010р. на суму 3 530,33 грн., оригінал платіжного доручення № 4935 від 12.11.2010р. на суму 236, 00 грн.).

Суддя Соловйов В.М.