Ухвала суду № 49718395, 02.09.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/1436/15-ц Головуючий у 1-й інст. Романюк Ю. Г.

Категорія 53 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

Головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.

при секретарі Кучерявому О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної фірми «Альфа-Україна Лізинг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Приватної фірми «Альфа-Україна Лізинг» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом. Вимоги обгрунтовувала тим, що з 04 листопада 2013 року перебувала в трудових відносинах з ПФ «Альфа-Україна Лізинг», працювала на посаді провізора в аптеці «Аптека Здоров»я». 14.08.2014 року її було звільнено з роботи за прогул без поважних причин. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області, наказ про її звільнення визнано незаконним та поновлено на роботі. Уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.08.2014 року по 10.12.2014 року в розмірі 6 636,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду за період з 11.12.2014 року і на момент ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПФ «Альфа-Україна Лізинг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.08.2014 року по 10.12.2014 року в сумі 6 636,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду з 11.12.2014 року 11.06.2015 року в сумі 9 717,00 грн. та 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПФ «Альфа-Україна Лізинг» в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПФ «Альфа-Україна Лізинг» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що виконавчий лист на виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 не пред»явила, однак цей факт не став їй перешкодою для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказує, що у ОСОБА_1 відсутній факт існування вимушеного прогулу, оскільки з 01.09.2014 року і по теперішній час посада провізора, яку займала ОСОБА_1, відсутня у штатному розкладі аптеки.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 4 листопада 2013 року згідно наказу №164-к від 04.11.2013 року була прийнята на посаду провізора ПФ «Альфа-Україна Лізинг» /а.с.16/.

Наказом №1 від 04.08.2014 року за порушення трудової дисципліни і Правил внутрішнього трудового розпорядку ОСОБА_1 оголошено догану, а наказом №111 від 14.08.2014 року її звільнено з роботи за ст. 40 п.4 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 10.12.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 2 лютого 2015 року вказані накази визнано незаконними та скасовано, а ОСОБА_1 поновлено на попередній роботі /а.с.9, 11-12/.

10 грудня 2014 року ОСОБА_1 видано виконавчий лист про поновлення на попередній роботі на посаді провізора ПФ «Альфа-Україна Лізинг» /а.с.8/.

Проте відповідач позивачку на попередній роботі не поновив, посилаючись на те, що посада провізора наказом №7/1-пр від 01.09.2014 року була виключена із штатного розпису аптеки №7 в м. Новоград-Волинський /а.с.60-62/.

Відповідно до положень ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 10.12.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 02.02.2015 року виплата середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу не проводилась, оскільки остання не заявляла таких вимог, сподіваючись, що роботодавець добровільно з нею розрахується.

Врахувавши, що позивачка незаконно звільнена з роботи, що встановлено судовими рішеннями, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення її вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.08.2014 року /дата незаконного звільнення/ по 10.12.2014 року /дата винесення рішення про поновлення на роботі/.

При обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції обґрунтовано керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, та правильно визначив розмір середнього заробітку в сумі 6636грн.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Оскільки рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 10.12.2014 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконано, суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки 9717грн. середнього заробітку за час невиконання рішення суду, розрахувавши період з дати ухвалення рішення по день розгляду даної справи.

Також на підставі ст. 237-1 КЗпП України та керуючись роз»ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» , виходячи із засад розумності та справедливості, суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки 2 000грн. на відшкодування моральної шкоди.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не пред"явила до виконання виконавчий лист, а тому не було підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягають відхиленню.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 10 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримала виконавчий лист про поновлення її на роботі та направила його роботодавцю /а.с.8,17/. Ці обставини вона підтвердила також при розгляді справи в апеляційному суді.

Незважаючи на поновлення в судовому порядку позивачки на роботі та у порушення вимог норм ст. 367 ЦПК України, яка передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, відповідач не виконав відповідного рішення суду.

Окрім того, оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника передбачена ст. 236 КЗпП України.

Цією статтею виплата таких коштів у разі затримки виконання рішення не ставиться в залежність від того, чи було воно звернуто до виконання, та чи було пред'явлено до виконання виконавчий лист, а підставою виплати є сам по собі факт затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Інших умов при настанні яких проводиться виплата зазначених коштів вказаною статтею не встановлено.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що посада провізора скорочена з 1 вересня 2014 року, не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог позивачки, оскільки вказані відповідачем обставини не звільняють останнього від обов"язку виконання рішення суду, яке набрало законної, про що обгрунтовано зазначено судом першої інстанції. До того ж рішення Новоград-Волинського міськрайсуду суду від 10.12.2014 року не містить ніяких посилань на наявність обставин про скорочення попередньої посади позивачки, тобто відповідач не надав доказів про скорочення посади провізора ні до суду першої інстанції, який 10.12.2014 року розглядав справу про поновлення на роботі, ні до апеляційного суду, який переглядав цю справу 02.02.2015 року, хоча, як стверджує відповідач, посада провізора у Новоград-Волинській аптеці №7 була скорочена ще 1 вересня 2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказів, повно і всебічно з"ясувавши обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Приватної фірми «Альфа-Україна Лізинг» відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді