Постанова № 49713595, 04.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2015 року № 826/10967/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Нагорянський С.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про

стягнення адміністративно-господарських санкцій

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2015 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році у розмірі 69693180,70 грн. та пені за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у сумі 3484659,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі даних, зазначених відповідачем у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма №10-ПІ) відділенням Фонду соціального захисту інвалідів визначено суму адміністративно-господарських санкцій у вказаному розмірі за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до 4-х відсоткового нормативу відповідач повинен був створити 1380 робочих місць для інвалідів та працевлаштувати на них відповідні категорії працівників, але працевлаштовані за звітний період 2014 року було лише 775 осіб).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, оскільки відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, передбачених ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» (надалі-Закон №875-XII). На підтвердження ним були наведені факти про те, що підприємством протягом 2014 року виділялись та створювались робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, структурні підрозділи відповідача надавали державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а також надавались відповідні оголошення у засобах масової інформації, здійснювалось співробітництво із різноманітними громадськими організаціями інвалідів. В якості доказів своїх доводів відповідачем надано пакет документів, залучених судом до матеріалів справи. З урахуванням заяв представників сторін, керуючись ч.4 ст. 122 КАС України, суд перейшов до розгляду даної справи в порядку письмово провадження.

Проаналізувавши пояснення представників сторін, отриманих в судовому засіданні, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд вважає за доцільне зазначити наступне. Судом встановлено, що Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 24584661.

В лютому 2015 року відповідач подав до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2014 рік по формі 10-ПІ (поштова-річна), по формі затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики від 10.02.2007р. № 42 з доповненнями від 12.11.2008р. № 527.

Згідно із звітом середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2014 році становила 34508 осіб.

У відповідності до 4-х відсоткового нормативу встановленого ст.19 Закону №875-XII, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1380 осіб з інвалідністю, але відповідач, за заявою позивача, працевлаштував лише 775 осіб не виконавши вимоги нормативу.

Згідно ст.19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону №875-XII).

Посилаючись на наведені положення зазначених норм законодавства, чинного на момент дії спірних правовідносин, позивач наполягає на необхідності стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 69693180,70 грн., а також пеню в сумі 3484659,00 грн. за порушення строків сплати санкцій.

Обґрунтовуючи свою позицію у даній справі відповідач вказував на фактичну відсутність необхідної кількості інвалідів на обліку в місцевих підрозділах служби зайнятості за місцезнаходженням його територіальних підрозділів, що на його думку об'єктивно унеможливлювало працевлаштування нормативної кількості інвалідів. Так, у довідці до звіту (Форма №3-ПН) про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 р. відповідач серед іншого зазначив кількість інвалідів, які перебувають у міських центрах зайнятості на обліку, а саме (у відповідності до відокремлених підрозділів):

- Енергодарський міський центр зайнятості, перебували на обліку загалом 23 інваліда, згідно звітів Запорізької АЕС за 2014 р. подана інформація про створення 257 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а згідно звітів Атоменергомаш за 2014р. створено 252 робочих місця для працевлаштування інвалідів;

- Южноукраїнський міський центр зайнятості, перебували на обліку 43 інваліда, згідно звітів Южно-Української АЕС за 2014р. подана інформація про 36 створених робочих місць для працевлаштування інвалідів; - Кузнецовський міський центр зайнятості Рівненської області, перебували на обліку 38 інваліда, згідно звітів Рівненської АЕС за 2014р. подана інформація про 145 створених робочих місць для працевлаштування інвалідів;

- Нетішинський міський центр зайнятості, перебували на обліку 53 інваліда, згідно звітів Хмельницької АЕС за 2014р. подана інформація про 25 створених робочих місця для працевлаштування інвалідів;

- Славутицький міський центр зайнятості, перебували на обліку 40 інваліда, згідно звітів Атомремонтсервіс за 2014р. подана інформація про 12 створених робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Також у звіті Аварійно-технічного центру за 2014р. подана інформація про 79 створених місць для працевлаштування інваліда; у звітах Управління справами за 2014р. подана інформація про 34 створених робочих місця для працевлаштування інвалідів;

Вказані фактичні дані не заперечувалися представниками позивача під час розгляду справи та підтверджуються наданими відповідачем листами підрозділів служби зайнятості, а саме: Запорізького обласного центру зайнятості від 11.06.2015р. №1868/01-22 (а.с.32 т.1), Славутицького міського центру зайнятості від 05.01.2015 р. №29/03,від 15.06.2015р. №498/03 (а.с.19 т.1) та від 09.07.2015 № 598/02, Кузнецовського міського центру зайнятості Рівненської області від 11.12.2014 р. №02-20/3655 (т.2 а.с.151), Миколаївський обласний центр зайнятості від 22.06.2015 р. № 04-1783/10/0/18-15.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що не всі структурні підрозділи відповідача щомісяця подавалися до місцевих центрів зайнятості звіти за формою №3-ПН. З тих звітів, що були подані встановлено, що лише 8 з 14 структурних підрозділів виконали цей обов’язок.

Також зібрані у справі докази свідчать про те, що більше половини структурних підрозділів ДП «НАЕК «Енергоатом» щомісяця подавали до центрів зайнятості за місцем реєстрації крім звітів за формою №3-ПН, листи до управлінь праці та соціального захисту населення регіональних відділень Фонду соціального захисту інвалідів з проханням посприяти у направленні для роботи на підприємстві інвалідів, листи до відділень міжнародного фонду інвалідів Чорнобиля, товариств і громадських об'єднань інвалідів з повідомленням про наявність вакансій для інвалідів з проханням повідомити про бажаючих працевлаштуватися на підприємстві, друкувались відповідні оголошення у засобах масової інформації про наявність вакансій тощо. Таким чином, щодо невиконання нормативу вказаними вище структурними підрозділами відповідача, суд вбачає, що наведені обставини, не залежали від його волі та об'єктивно перешкоджали виконанню ним вимог ст.ст. 18, 19 Закону №875-ХІІ у 2014р. і спростовують наявність вини відповідача в частині не створення робочих місць для інвалідів у кількості, яка перевищує загальну кількість перебуваючих на обліку інвалідів. Тому загальну кількість нестворених робочих місць для працевлаштування інвалідів (з урахуванням відомостей від вказаних відокремлених підрозділів) справедливо слід зменшити до фактичної кількості інвалідів, зареєстрованих у відповідному центрі зайнятості за місцезнаходженням відокремленого підрозділу відповідача. За наведених обставин суд дійшов висновку, що передбачений у ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ обов'язок роботодавця з виділення і створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не супроводжується його обов'язком безпосередньо здійснювати пошук інвалідів, тому формальна відсутність працевлаштованого інваліда на виробництві може не розглядатись як достатня підстава для сплати роботодавцем санкцій, якщо роботодавець доведе, що вжив всіх необхідних і залежних від нього заходів, спрямованих на виконання вимог ст.ст. 18, 19 Закону №875-ХІІ, але неможливість такого працевлаштування сталася не з вини роботодавця.

Судом також встановлено, що шість відокремлених підрозділів відповідача взагалі не подавали форми звітності 3-ПН до відповідних територіальних центрів зайнятості, а саме : ВП «Автокомплект», ВП «Науково-технічний центр», ВП Конструкторське бюро «Атомприлад», ВП «Атомпроектінженіринг», ВП «Атоменергомаш», ВП «Донузлавська ВЕС», що підтверджується листом Київського міського центру зайнятості від 23.06.2015 р. №05-6459, лист Києво-Святошинського районного центру зайнятості від 22.06.2015 р. №219. Посилання відповідача на той факт, що він подав звіт у формі 10-ПІ в якому враховані дані по всіх структурних підрозділах, судом не приймається, як доказ підтвердження створення робочих місць для інвалідів у 2014 році на цих підприємствах оскільки частиною 4 статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року N 803-XII "Про зайнятість населення" (в редакції статті, чинної в період спірних правовідносин) передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Відповідні форми звітності та інструкції щодо їх заповнення затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 13 травня 2013 року N 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за N 988/23520.

Цим наказом затверджено форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання.

На підставі комплексного аналізу вищезазначених правових норм та положень підзаконних нормативно-правових актів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і щомісячно звітувати фонду про наявність вільних робочих місць (вакансій) призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН.

Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, неподання звітів за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період та невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та свідчить про невжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення і є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушеня.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2013 року (справа N 21-63а13), від 19 листопада 2013 року (справа N 21-397а13) та від 28 січня 2014 року (справа N 21-476а13).

Обчислюючи кількість не заміщених робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд відповідно до коду професії та вимог до претендента враховував як одне робоче місце зазначену у звітах посаду, яка не була заповнена та повторювалася у наступних місячних звітах протягом 2014р.

При вирішенні справи щодо дотримання відповідачем нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014р. та розрахунку адміністративно-господарських санкцій, суд виходить з наявної у відповідній місцевості на обліку в центрі зайнятості загальної кількості інвалідів та повноти створення відповідачем робочих місць для забезпечення працевлаштування саме такої кількості інвалідів та звітування про наявність таких робочих місць. За результатами співставлення кількісних показників наявних на обліку інвалідів з вказаними відповідачем у звітах вакантними робочими місцями для працевлаштування інвалідів (у розрізі відокремлених підрозділів і територіальних центрів зайнятості), а також віднявши кількість заявлених відповідачем у звітах вакантних робочих місць для інвалідів, як таких що створені, але не заповнені з незалежних від відповідача обставин (не направлення інвалідів на роботу та відсутність вини роботодавця), суд прийшов до висновку, що відповідачем не забезпечено створення 535 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, зокрема по відокремленим підрозділам: ВП «Автокомплект», ВП «Науково-технічний центр», ВП Конструкторське бюро «Атомприлад», ВП «Атомпроектінженіринг», ВП «Атоменергомаш», ВП «Донузлавська ВЕС».

В даному випадку відповідачем не спростована об'єктивна можливість і потенційна спроможність виконати покладене на нього ч.3 ст.18 та ч.1 ст.19 Закону №875-ХІІ зобов'язання з виділення і створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в межах наявної у відповідній місцевості фактичної кількості інвалідів.

Як вбачається з проведеного судом аналізу доданих до матеріалів справи копій звітів 3-ПН за 2014 рік, структурні підрозділи відповідача подали до відповідних центрів зайнятості відомості про створення 845 робочих місць для інвалідів, що на 535 місць менше за норму передбачену Законом № 875-ХІІ, що у свою чергу передбачає застосування адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на наведені обставини суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з розрахунку середньорічної заробітної плати штатного працівника – 115195,34 грн., що загалом становить 61629506,90 грн. та пені в розмірі 3081475 грн.

Посилання відповідача на рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 р. у справі № 21-60а10, від 04.07.2011 р. у справі № 21-166а11, від 20.06.2011 р. у справі № 21-60а11, від 02.04.2013 р. у справі № 21-95а13, як на правову позицію щодо дотримання вимог закону про виконання нормативу судом було враховано, а саме, при розрахунку санкцій та пені не брались до уваги структурні підрозділи відповідача, що подавали звіти 3-ПН та виконували інші дії щодо працевлаштування інвалідів. У відповідності до частини 1 статті 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи встановлені у справі обставини у їх сукупності та виходячи з положень законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

Керуючись ст.ст.69-71, 94, ч.4 ст.122, ст.ст.158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61 629 506,90 грн. і пені за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у сумі 3 081 475 грн.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Нагорянський