Постанова № 49708193, 04.09.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2015 р. № 820/7538/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сагайдака В.В.,

при секретарі судового засідання Звягіні Я.І.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату недоїмки, рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати повністю вимогу про сплату недоїмки від 11.03.2015 р. № Ф-0013761703, згідно якої ФОП ОСОБА_3 необхідно сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 46769,99 грн;

- скасувати повністю рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № НОМЕР_1 від 24.03.2015 р., яким застосовані штрафні санкції в розмірі 4219,97 грн;

- скасувати повністю податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_2 від 24.03.2015 р., яким нараховано суму грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 30206,23 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки акту документальної планової виїзної перевірки від 11.03.2015р. № 657/20-34-17-03-07/НОМЕР_3 щодо повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладання трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 по 31.12.2014р, на підставі якого були винесені спірні рішення, є необґрунтованими.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що позивачем до складу витрат віднесено вартість частини сировини (кісток) на суму 153915,75 грн., реалізація якої фактично не відбувалась. Це призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 24164,99 грн. та занижено нарахування єдиного соціального внеску в сумі 46769,99 грн. Зазначив, що всі відходи виробництва, які не були реалізовані, не повинні включатись до складу витрат. Вважав податкові повідомлення - рішення контролюючого органу законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3, зареєстрований 22.04.2005р. виконавчим комітетом Харківської міської ради, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 29.04.2005 року за № 26843, перебуває на обліку як платник податків у відповідача.

Органом ДПІ була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача. Результати перевірки викладено в акті від 11.03.2015р. № 657/20-34-17-03-07/НОМЕР_3 ( а.с.9- 21).

Результатами перевірки встановлено наступні порушення норм законодавства:

- п. 177.2, п. 177.4, ст. 177, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, встановлено завищення валових витрат, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 24164,99 грн., у т.ч.: у сумі 18816,43 грн. у 2013 році, та у сумі 5348,56 грн. у 2014 році;

- пп. 2 п. 1 ст. 7, пп. 3.11.25 п. 11.25 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження нарахування єдиного соціального внеску в сумі 46769,99 грн., у т.ч. за 2013 році у сумі 37629,63 грн. та у 2014 році у сумі 9140,36 грн.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 24.03.2015р., яким нараховано суму грошового зобовязання зі сплати податку на доходи фізичних осіб в розмірі 30206,23 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску № НОМЕР_1 від 24.03.2015р., яким застосовані штрафні санкції в розмірі 4219,97 грн.; вимогу про сплату недоїмки від 11.03.2015р. № Ф-0013761703 в сумі 46769,99 грн. ( а.с.31,46,47).

Позивачем було оскаржено спірні рішення в адміністративному порядку, які за результатами розгляду скарг було залишено без змін ( а.с. 32-43, 48-63, 66-69)

Підставою для винесення податкового повідомлення - рішення № НОМЕР_2 від 24.03.2015 р., рішення про застосування штрафних санкцій за своєчасно не нарахований єдиний внесок № НОМЕР_1 від 24.03.2015 р. та вимоги про сплату недоїмки від 11.03.2015 р. № Ф-0013761703 стало те, що позивачем, на думку контролюючого органу, до складу витрат віднесено вартість частини сировини, реалізація якої фактично не відбувалась (кісток).

Перевіряючи спірні рішення відповідача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

У спірному періоді ФОП ОСОБА_3 здійснював оптову торгівлю мясом і мясними продуктами, здійснював виробництво готової їжі та страв (хінкалі, пельмені) на загальній системі оподаткування. З цією метою придбавав сировину (мясо свинини у напівтушках заморожених) та здійснював розжиловку мяса з подальшою реалізацією, та здійснював виготовлення готової продукції, а саме хінкалі, пельменів, вареників, шніцелів, котлет у асортименті. В процесі переробки утворювались відходи у вигляді кісток, хрящів та технічних зачисток і втрат, які у виробництві не використовувались та передавались на утилізацію.

На думку органу ДПІ, зазначені відходи позивач неправомірно відносив до складу витрат.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України (в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій) до переліку витрат, безпосередньо повязаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Згідно пп. 138.8.1. п.138.1 ст.138 ПК України (в редакції, що була чинною на час здійснення господарських операцій), до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 11 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248 "Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві".

Згідно до пункту 12 П(С)БО №16 "Витрати" "До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть безпосередньо бути віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному у пункті 11 Положення (стандарту)".

Поняття відходів дається в абз.1 ст.1 Закону України «Про відходи»: це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Поняття зворотних відходів надається в п.328 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості, затверджених наказом Мінпромполітики України від 09.07.2007 г. № 373, це залишки сировини та матеріалів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, які утворилися в процесі виробництва продукції, повністю або частково втратили корисні споживчі якості вихідної сировини, тому використовуються з завищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використовується по прямому призначенню. Відходи відрізняються від первинної сировини тим, що повністю або частково втратили свої споживчі властивості.

З пояснень представника позивача вбачається, що в процесі переробки мясних туш були отримані відходи у вигляді кісток, хрящів та технічних зачисток і втрат. Ці відходи не підлягають використанню та реалізації. Отримання у майбутньому економічної вигоди, пов'язаної з їх використанням, неможливо.

Суду надані договір щодо утилізації цих відходів та їх вивезення, акти виконаних робіт.

Відповідно до п.6 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 02.11.1999 року за № 751/4044 для цілей бухгалтерського обліку запаси включають сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

Згідно з п.5 П(С)БО № 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, і їх вартість може буди достовірно визначена.

Таким чином, для того, щоб визнати відходи зворотними, які є активом та повинні обліковуватись підприємцем відповідно до П(С)БО № 9 «Запаси», треба довести, що підприємець може отримати економічну користь, а їх вартість можливо достовірно визначити.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано належних доказів з цього приводу, а висновки ґрунтувались на припущенні можливості отримання економічної користі підприємцем. В матеріалах перевірки відсутні будь-які вказівки на фактичне використання відходів позивачем.

За таких обставин відходи виробництва позивача є безповоротними.

Відповідно до п.138.8.1 ПК України та п.12 П(С)БУ №16 «Запаси» прямі матеріальні витрати зменшуються лише на вартість зворотних відходів. Безповоротні відходи, напроти, не мають вартості, не оцінюються, в бухгалтерському обліку не враховуються, не впливають на податковий облік з податку на прибуток. Доходів підприємцю вони не надають, напроти, підприємець витрачає кошти за їх утилізацію.

Що стосується вартості відходів, то вона була визначена відповідачем як вартість частини первинної сировини, з якої були отримані відходи. Замість «вартості відходів» відповідачем визначено «вартість частини сировини, що не була використана в господарській діяльності», яку він помилково ототожнює з відходами.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Головними витратами операційної діяльності, відповідно до п.138.1.1 ПК України (в редакції, що була чинною на день здійснення господарських операцій) є витрати на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Серед інших витрат є витрати на загальновиробничі, адміністративні витрати, витрати на збут та ін. До витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений Кабінетом Міністрів України, або іншим органом, визначеним законодавством України. Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України (в редакції, що була чинною на день здійснення господарських операцій) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

В акті перевірки відсутнє документальне обґрунтування зроблених в ньому висновків щодо складу, кількості та вартості відходів. Чинники, які мають значення для визначення податкового зобов'язання, отримані не з первинних документів бухгалтерського обліку, які навіть не згадуються, а розрахунковим шляхом, на підставі припущень. Тому викладені в акті перевірки судження відповідача не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 ПК України джерел. В акті перевірки від 11.03.2015р. № 657/20-34-17-03-07/НОМЕР_3 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують зазначені в ньому дані про кількість та вартість відходів, на підставі яких розраховано податкове зобов'язання позивача, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про порушення ФОП ОСОБА_3 вимог діючого податкового законодавства.

В ході розгляду справи відповідачем - суб'єктом владних повноважень, не надано доказів правомірності спірних рішень, а факт вказаних порушень позивачем не знайшов свого підтвердження. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94,158-163,185,186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати повністю вимогу про сплату недоїмки Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 11.03.2015р. № Ф-0013761703 згідно з якою ФОП ОСОБА_3 необхідно сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 46769,99 грн.

Скасувати повністю рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області № НОМЕР_1 від 24.03.2015р. яким застосовані штрафні санкції в розмірі 4219,97 грн.

Скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області № НОМЕР_2 від 24.03.2015р. яким нараховане суму грошового зобовязання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізособами за результатами річного декларування в розмірі 30206,23 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код 37999628, банк ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_3, 61146, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 04.09.2015 року.

Суддя Сагайдак В.В.