Постанова № 4970767, 01.09.2009, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

1 вересня2009 року                                                                                               м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справахВерховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,              Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі – СДПІ)  справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (далі – ВАТ) до СДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2004 року ВАТ звернулося до суду із позовними заявами, в яких просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ  від 21 липня 2004 року №00002100203/0 і від 7 жовтня 2004 року №0000210203/2. Господарський суд Запорізької області, керуючись статтею 58 Господарського процесуального кодексу України, об’єднав ці заяви в одне провадження.

У позові ВАТ зазначено, що на підставі акта комплексної документальної перевірки від 19 липня 2004 року №14/32-03-00130926 СДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2004 року №00002100203/0 про визначення  податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 27581780 грн 63 коп., у тому числі – 18387853 грн 75 коп. основного платежу і 9193926 грн 88 коп.  – штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками розгляду повторної скарги до Державної податкової адміністрації у Запорізькій області відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 7 жовтня 2004 року №0000210203/2, яким йому визначено податкове зобов’язання з ПДВ на суму 37809687 грн 50 коп., у тому числі – 25206 458 грн 33 коп. основного платежу і 12603229 грн 17 коп. – штрафних (фінансових) санкцій.

На думку СДПІ ВАТ порушило вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2 і         пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон №334/94-ВР), а також підпункту 7.4.1 пункту 7.4 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон №168/97-ВР).

Вважаючи зазначені висновки відповідача безпідставними, а свої дії – правомірними, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 7 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 27 січня 2006 року, позов задовольнив частково – визнав недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення від 7 жовтня 2004 року, а в іншій частині – провадження у справі припинив.

Ухвалою від 14 березня 2007 року Вищий адміністративний суд України зазначені судові рішення залишив без змін.

У поданій до Верховного Суду України скарзі СДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати ухвалені судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга має бути задоволена частково з таких підстав.

Розглядаючи  справу,суди дійшли висновку, що протягом звітних періодів ВАТ було правомірно включено до складу валових витрат вартість електричної енергії згідно з податковими накладними і рахунками Державного підприємства “Енергоринок” у повному обсязі і не зменшено при цьому валові витрати на суму понаднормативних втрат електричної енергії, яка не була використана в його господарській діяльності та не пройшла через лічильники споживачів, а суми ПДВ, сплачені при її придбанні, – віднесено до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 статті 7 Закону №168/97-ВР (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пунктом 5.1, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону               №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 10 червня 2008 року (справа                       №21-2044во07) було вказано, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства. Ці вимоги є також обов’язковими для підприємств, метою діяльності яких є роздрібний продаж електричної енергії, придбаної оптом. Визначальною ознакою віднесення понаднормативних втрат електроенергії до складу валових витрат вважається її безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме: у підготовці, організації та веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

У зв’язку з тим, що витрати, понесені ВАТ для придбання втраченої понад встановлені нормативи електроенергії, не належать до складу валових витрат, то й суми ПДВ, сплачені в ціні її придбання, не підлягають включенню до податкового кредиту.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставного донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 37809687 грн 50 коп., у тому числі – 25206 458 грн 33 коп. основного платежу і 12603229 грн 17 коп. – штрафних (фінансових) санкцій є неправомірними. Разом з тим, обгрунтованими і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, є рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині припинення провадження у справі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення СДПІ від 21 липня 2004 року №00002100203/0. 

Оскільки при вирішенні справи суди повно, всебічно і правильно встановили її обставини, але неправильно застосували норми матеріального права, то ухвалені ними судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2007 року, ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 27 січня 2006 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 7 квітня 2005 року скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 7 жовтня 2004 року №0000210203/2, у задоволенні позову в цій частині відмовити.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                            В.В. Кривенко

Судді                                                                                                           М.Б. Гусак

                                                                                                          В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

                                                                                                          Ю.Г. Тітов