Ухвала суду № 49693416, 02.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №318/3225/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Капустинський М.В.

Провадження № 22-ц/778/4195/15 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі Мельнику З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Великознам'янської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області про встановлення факту володіння будинком та визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Великознам'янської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області про встановлення факту володіння будинком та визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди в порядку спадкування.

В позові зазначала, що після смерті чоловіка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився будинок АДРЕСА_1 на будівництво якого було надано дозвіл. Згідно свідоцтва на забудівлю земельної ділянки в сільських населених пунктах Української РСР земельна ділянка площею 0,10га виділена з земель радгоспу «Знам'янський» на підставі проекту від 08.06.1974 року. На земельній ділянці мав бути збудований житловий будинок на три кімнати, фундамент бутовий, стіни - ракушняк, покрівля - шифер, надвірні будівлі - госпсарай, туалет. Строк початку будівництва - 16.10.1974 року, закінчення -16.10.1977 року. Згідно рішення суду № 10 виконкому Великознам'янської сільської ради народних депутатів від 15.10.1996 року, громадянину ОСОБА_4 було надано право приватної власності на земельну ділянку площею 0,19га для присадибної ділянки. Її чоловіком належним чином було виконано вимоги законодавства, що діяло на той час, маючи дозвіл на будування, проект забудівлі та ввівши будинок в експлуатацію, оскільки до 19.01.1996 року згідно з Інструкцією про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, розташовані в населених пунктах. Обов'язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об'єкти нерухомості введено лише з 29.06.1998 року. Оскільки на момент створення домоволодіння в цілому у 1977 році законодавством не було передбачено обов'язкової реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому домоволодіння, набуте ОСОБА_4 у власність з дотриманням установленого порядку набуття. Спадкодавець мав усі права та ніс усі обов'язки власника будинку, підтримував його у придатному для користування та проживання стані, сплачував всі необхідні платежі. Вона є спадкоємцем за законом, інших спадкоємців немає. Після смерті чоловіка вона неодноразово зверталася з заявами до державної міської нотаріальної контори за оформленням спадщини, але відповіді на свої заяви не отримала. У зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу іншим шляхом, ніж у судовому порядку, встановлення факту володіння будинком ОСОБА_4 на праві власності, неможливе, у зв'язку з його смертю.

В ході судового розгляду ОСОБА_3 уточнила свої позовні вимоги, та просила визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, які розташовані в АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_4, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, земельну ділянку площею 0,19га за адресою АДРЕСА_1, грошові вклади та компенсаційні рахунки в ТББВ «Ощадбанк» (а.с.49).

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, зареєстрованому 27.05.1958р.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_4 на підставі пр. від 8.07.1974р. з земель р-пу «Знаменський» виділено земельну ділянку площею 0,10га на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2

На підставі рішення Великознам'янської сільської ради від 05.10.1996р. №10 передано у приватну власність земельна ділянка площею 0,19га розташована на території Великознам'янської сільської ради АДРЕСА_1 для присадибної ділянки, про що виданий державний акт на право приватної власності на землю (НОМЕР_1).

На ім'я ОСОБА_4 виданий технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою АДРЕСА_1.

Згідно довідки виконавчого комітету Великознам'янської сільської ради №3402 від 25.10.2013р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 проживали з 1976р. до дня смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2.

У КБ «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_4 станом на 25.07.1997р. рахувався вклад на суму 16495,50грн.

За змістом листа 13.01.2015/06/2014/01-14 Кам'янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не зверталася у зв'язку із чим їй надане роз'яснення про надання доказів постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини або права на пред'явлення позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Згідно ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Судом першої інстанції правильно взяті до уваги роз'яснення п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування», де вказано: якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність відмови нотаріуса у оформленні права на спадщину.

Зокрема, позивач просить про визнання права власності на вищевказане майно: житловий будинок, земельну ділянку, грошові кошти у КБ «Ощадбанк», не зазначаючи, які саме обставини унеможливлюють оформлення спадкових прав на усе вказане майно. Зокрема, взагалі не наводяться обставини, які на думку позивача, перешкоджають оформити право спадкування на грошові вклади та земельну ділянку.

Дані позовні вимоги суперечать змісту ст. 3, ч. ст. 15 ЦПК України згідно яких особа має право на захист свого цивільного права чи інтересу лише в разі його порушення або оспорювання.

Переважна частина апеляційної скарги полягає у повторенні змісту позовної заяви та фактичних обставин побудови вищевказаного житлового будинку, що не може спростувати висновки оскарженого рішення.

Доводи апеляційної скарги про необхідність встановити юридичний факт володіння позивачем на праві власності житловим будинком у АДРЕСА_1 суперечать матеріалам справи, з якої вбачається, що позивач змінювала позовні вимоги і у останній редакції позову від 16.01.2015р. не міститься вимог щодо встановлення факту, що має юридичне значення, про який йдеться в апеляційній скарзі (а.с.47-50).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі поданих доказів.

Відповідно, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу у межах заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування ч.3 ст.1268 ЦК України, так як позивач прийняла спадщину фактично і не заявляла про відмову від прийняття спадщини, не мають свого підтвердження, виходячи з наступного.

Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її; не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням; спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Проте, вказана норма матеріального права не може бути застосована судом при вирішенні даної справи, оскільки позивач пред'явила позов з підстав неможливості оформлення права на спадок у позасудовому порядку, що правильно досліджено, оцінено судом першої інстанції і не знайшло свого підтвердження.

Такі доводи виходять за межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому у відповідності до ст.ст.11, 303 ЦПК України знаходяться поза межами апеляційного розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги, що суд не встановив можливості видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом є неприйнятними.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання права власності на вказане спадкове майно позивач в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України зобов'язаний на засадах змагальності переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог, а саме, неможливості оформити право власності на спадкове майно у позасудовому порядку та довести, що має місце невизнання або оспорювання належного позивачу права, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Всупереч наведеним нормам процесуального права необхідних доказів позивач не надала, що призвело до ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у позові.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: