Рішення № 49686, 19.07.2006, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

19.07.06 Справа № 119/17-06

За позовом Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Приватне комунально-побутове підприємство "Теплокомунсервіс"

про стягнення 338900,17 грн.

Суддя Суховий В. Г.

Представники:

позивача: Саква Д.Ю.;

відповідача: Бабіч Я.І.

СУТЬ СПОРУ:

В господарський суд Київської області звернулася з позовом Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі –Позивач) до Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” (далі –Відповідач) про стягнення 338 900,17 грн., з яких 218 060,27 грн. –основний борг, 40 875,18 грн. –пеня, 15 264,22 грн. –штраф, 51 129,33 грн. –інфляційних та 13 571,17 грн. –3% річних.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за Договором на постачання природного газу № 06/03-3413-ТЕ-17 від 31.12.2003 та щодо оплати одержаного протягом січня-грудня 2004 року газу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 335 від 19.06.2006 позивні вимоги в частині стягнення 218 060,27 грн. –основного боргу, інфляційних у сумі 51 129,33 грн. та 13 571,17 грн. –3% річних визнає повністю. Позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу відповідач не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні виходячи з наступного. Відповідач є комунально-побутовим підприємством на якого розповсюджується дія Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” № 554-IV від 20.02.2003, у зв’язку з чим підприємство відповідача, на його думку, повинно бути звільнено від сплати пені за несвоєчасні розрахунки. Позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки п. 7.2 Договору не відповідає вимогам ст. 231 ГК України. Крім того, позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, на думку відповідача, не підлягають задоволенню у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

У зв’язку з неявкою представника позивача розгляд справи відкладався. В судовому засіданні оголошувалась перерва.

Відповідачем подано додаток до відзиву на позовну заяву (Вх. № 10002 від 18.07.2006), в якому зазначає про те, що підприємство відповідача внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно енергетичного комплексу”. Крім того, відповідно до звіту про фінансові результати за І квартал 2006 року підприємство є збитковим. У зв’язку з наведеним відповідач просить суд відповідно до п.п 3, 6 ст. 83 ГПК України зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців.

В судовому засіданні 19.07.2006р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. Представник позивача проти заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд в с т а н о в и в:

31 грудня 2003 року між Дочірнєю компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Приватним комунально-побутовим підприємством “Теплокомунсервіс” було укладено договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організації № 06/03-3413ТЕ-17 (далі - Договір), відповідно до якого (п. 1.1) позивач зобов’язується продати відповідачу в 2004 році природній газ, а відповідач зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

Пунктами 3.3, 3.4, 5.1, 6.1 Договору передбачено, що приймання-передача газу, поставленого позивачем відповідачу у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому визначаються фактичні обсяги спожитого газу. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків. Ціна 1 000,0 кубічних метрів газу з врахуванням тарифу на транспортування становить 210 грн. –для платників податку на додану вартість, 241,50 –для неплатників податку на додану вартість (з ПДВ). Оплата за газ та послуги з його транспортування, здійснюються відповідачем грошовими коштами шляхом поточного перерахування на рахунок позивача протягом місяця поставки 100% вартості фактично спожитих та протранспортованих обсягів газу, при цьому, перша частина оплати в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів поставки газу перераховується на рахунок позивача не пізніше 10 числа місяця, в якому здійснюється поставка та транспортування газу, друга і третя частина –у розмірі 33% відповідно, до 20 та 30(31) числа місяця, в якому здійснюється поставка та транспортування газу. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу та послуги з його транспортування здійснюються на підставі акту приймання-передачі до 10 числа, наступного за звітнім місяця.

Відповідно до п.п 10.3 та 11.3 Договору він набирає чинності з 01.01.2004 і діє в частині поставки газу до 30.04.2004р., а в частині проведення розрахунків за газ –до їх повного здійснення. Всі зміни і доповнення до даного Договору повинні бути зроблені в письмовій формі та підписані повноважними представниками сторін.

Додатковою угодою № 1 від 30.09.2004 (копії в матеріалах справи) сторонами були внесені зміни та доповнення до Договору.

На підставі зазначеного Договору позивачем протягом січня-грудня 2004р. було поставлено відповідачу природній газ в об’ємі 3 435,868 тис. м3 на загальну суму 721 532,27 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (належним чином завірені копії в матеріалах справи).

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення своїх Договірних зобов’язань за отриманий протягом січня-грудня 2004 року природній газ розрахувався частково у сумі 503 472 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий протягом січня-грудня 2004 року природний газ за Договором № 06/03-3413ТЕ-17 від 31.12.2003 на постачання природного газу становить 218 060,27 грн. (721 532,27 грн. - 503 472 грн.).

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Заборгованість по основному боргу в сумі 218 060,27 грн. за отриманий у січні-грудні 2004 природний газ за Договором визнається в повному обсязі і відповідачем у відзиві на позовну заяву № 335 від 19.06.2006.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за природний газ отриманий у січні-грудні 2004 року за Договором № 06/03-3413ТЕ-17 від 31.12.2003 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організації у сумі 218 060,27 грн. є обґрунтованими, документально підтверджуються, тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 7.2 Договору № 06/03-3413ТЕ-17 від 31.12.2003 в разі не оплати або несвоєчасної оплати за спожитий природній газ, зазначені у п. 6.1 даного Договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Згідно з п. 7.5 Договору штраф та пеня нараховуються позивачем протягом одного року, що передує моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Укладаючи Договір, сторони в п. 7.5 встановили, що пеня та штраф нараховуються протягом одного року, що передує моменту звернення, зокрема з - позовом.

З огляду на викладе, не є обґрунтованим посилання відповідача на сплив строку позовної давності щодо нарахування пені та штрафу.

Посилання відповідача, як на підставу заперечень проти стягнення штрафних санкцій на те, що на підприємство розповсюджується дія Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” є необґрунтованим, оскільки. Стаття перша зазначеного закону передбачає його застосування лише на заборгованість яка склалася на дату набрання ним чинності, тобто з 1 липня 2003 року. Заборгованість по Договору від 31.12.2003, яка є предметом даного позову виникла у 2004 році, а тому його дія в даному випадку цей Закон не застосовується.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення пені згідно поданого розрахунку у розмірі 40 875,18 грн., а також вимоги про стягнення 15 264,22 грн. штрафу є обґрунтованими.

Що ж до заяви відповідача про закінчення строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені і штрафу, то суд вважає заяву необґрунтованою, оскільки сторони в п. 7.5 Договору встановили порядок нарахування штрафу та пені, що не суперечить чинному законодавству.

Водночас, згідно з п. 3 ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, та зважаючи на те, що невчасна оплата відповідачем отриманого газу є наслідком невчасної оплати населенням вартості спожитого газу суд вважає за необхідне застосувати у вирішенні даного спору п.3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України і зменшити суму штрафу та пені, а саме зменшити суму штрафу до 3 000 грн. та пені до 8 000 грн.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому господарський суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 51 129,33 грн. –інфляційних та 3% річних у розмірі 13 571,17 грн.

Відповідачем заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців з посиланням на включення підприємства відповідача Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно енергетичного комплексу”. Суд не задовольняє подане відповідачем клопотання про розстрочку з урахуванням того, що зазначеним Законом вже встановлено механізм сплати заборгованості підприємств, які підпадають під дію цього Закону.

На підставі ст. 49 ГПК України судові (господарські) витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. К. Маркса, 61; код 19408548) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код 31301827) 218 060,27 грн. - основного боргу, 8 000 грн. –пені, 3 000 грн. - штрафу, 51 129,33 грн. –інфляційних, 13 571,17 грн. –3% річних, а також судові витрати: держмито у розмірі 3 389 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя Суховий В. Г.