Постанова № 49682883, 04.09.2015, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/5336/15-а

Провадження № 2-а/591/283/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2015 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого суддіКривцової Г.В.

при секретарі Кальченко М.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1 міської ради ОСОБА_2

представника відповідача відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у

Сумській області ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, третя особа: ОСОБА_5, про скасування постанови державного виконавця від 16 липня 2015 року про накладення штрафу та постанови державного виконавця від 30 липня 2015 року про стягнення виконавчого збору,-

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2015 року ОСОБА_1 міська рада звернулась до суду з позовом, який згодом було змінено, та просить суд скасувати постанову державного виконавця про накладення штрафу від 16 липня 2015 року, скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2015 року та зобовязати відділ ДВС ОСОБА_1 МУЮ вчинити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» в порядку ст.. 35 Закону, до 14 серпня 2015 року.

Позивач зазначає, що 20 липня 2015 року на адресу ОСОБА_1 міської ради надійшла постанова державного виконавця від 16 липня 2015 № ВП 47731666 про накладення штрафу на ОСОБА_1 міську раду у розмірі 680 грн.

Вважає, що вказана постанова винесена із порушенням вимог ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказував про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначав, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Позивач вказує, що ОСОБА_1 міська рада є колегіальним органом і складається із 75 депутатів, які відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» на пленарному засіданні ради приймають нормативні та інші акти у формі рішень, рішення приймаються більшістю депутатів від загального складу ради.

Зазначає, що оскільки відсутній механізм виконання рішення для колегіального органу, то ОСОБА_1 міська рада фактично не може виконати будь-яку постанову у семиденний термін.

Департаментом містобудування та земельних відносин ОСОБА_1 міської ради було підготовлено відповідний проект рішення міської ради на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 04 червня 2015 року № 47731666, щодо відведення у власність земельних ділянок площею 0,1000 га ОСОБА_5 та ОСОБА_6, кожному за адресою: м. Суми. вул. І.Франка, 89/2 та вул. І.Франка, 89/3 в місті Суми.

Даний проект рішення був включений за № 126 на чергове пленарне засідання сесії ОСОБА_1 міської ради, яке розпочалося 24 червня 2015 року, але в цей день депутати не встигли розглянути всі питання порядку денного. Пленарне засідання продовжувалося 08 липня 2015 року, але це питання не було розглянуто депутатами в порядку денному, оскільки не було набрано встановленої кількості голосів у кількості 39 і більше.

В позові представник ОСОБА_1 міської ради вказує на те, що позивач не відмовляється виконувати рішення Зарічного районного суду м. Суми, але не може виконати його з поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець накладає штраф лише у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії. В даному випадку ОСОБА_1 міська рада повідомляла відповідача про причини невиконання рішення суду (відповідачу надано копії протоколу засідання сесії ОСОБА_1 міської ради) та не відмовляється від його фактичного виконання, а тому постанова відповідача від 16 липня 2015 року ВП № 47731666 винесена безпідставно і підлягає скасуванню.

Крім того, зазначає, що позивачем 03 серпня 2015 року отримано постанову державного виконавця від 30 липня 2015 року №47731666 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1360 грн., яка відповідно до п. 8 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» може бути оскаржена до суду. Зазначає, що підставою для визначення виконавчого збору стало невиконання ОСОБА_1 міською радою рішення суду у семиденний строк.

Вважає, судове рішення не виконано самостійно з поважних причин, а тому постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню. Крім того, вказує на те, що сума в постанові про стягнення виконавчого збору це мабуть подвійний розмір штрафу, визначений в ч. 2 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження», але цей штраф може бути накладений лише за невиконання рішення без поважних причин. Вважає, що ОСОБА_1 міська рада не відмовляється виконувати рішення суду, а невиконання обумовлене поважними причинами, а тому постанови підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в задоволенні в повному обсязі на тій підставі, що боржником неодноразово надавалися клопотання про відкладення виконавчих дій, які задовольнялись державним виконавцем, і проведення виконавчих дій відкладалось двічі. Вважає, що третє клопотання про відкладення, яке надійшло 10 липня 2015 року є безпідставним, оскільки в ньому не вказані вагомі обставини, що перешкоджають провадженню виконавчих дій і фактично означають ухилення від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Також вважає, що постанова від 30.07.2015 року про стягнення виконавчого збору також відповідає вимогам закону, оскільки вона винесена після встановлення факту невиконання рішення суду та після спливу терміну останнього відкладення провадження виконавчих дій.

Зазначає, що позивач помилково дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 1360 грн. це подвійний розмір штрафу, визначеного ч. 2 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий збір встановлений іншою нормою закону, а саме ст. 28 Закону, він стягується в разі невиконання боржником рішення у строк встановлений ля самостійного виконання рішення, в ст.. 28 Закону також визначено і розмір виконавчого збору 80 неоподаткованих мінімумів з боржника юридично особи.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову (а.с.32-36).

Представник третьої особи з позовом не погодився, просив відмовити в задоволенні в повному обсязі, з тих же підстав, що зазначив представник державної виконавчої служби.

Суд, вислухавши учасників судового розгулу, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як визначено в ч. 1 ст. 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що 02 червня 2015 року прийнято на виконання до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області виконавчий лист № 591/9448/14-а, виданий 26 травня 2015року Зарічним районним судом м. Суми, яким зобовязано ОСОБА_1 міську раду повторно розглянути питання з приводу затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 земельних ділянок площею 0,1000 га кожному для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по вул. І. Франка, 89/2 та вул. І. Франка, 89/3 в м. Суми (а.с.37-38).

Постановою державного виконавця від 04 червня 2015 року відкрито провадження, копію якого надіслано боржнику ОСОБА_1 міській раді, та надано термін для самостійного виконання судового рішення (а.с.39).

Як встановлено судом, 16 червня 2015 року боржник ОСОБА_1 міська рада звернулася до відділу Державної виконавчої служби із заявою про відкладення провадження виконавчих дій, в якій вказувала на неможливість виконати постанову про відкриття виконавчого провадження від 04 червня 2015 у звязку з відсутністю пленарних засідань сесії ОСОБА_1 міської ради до 24 червня 2015 року.

Також було повідомлено, що департаментом містобудування та земельних відносин ОСОБА_1 міської ради у семиденний термін вже підготовлено відповідний проект рішення міської ради у двох редакціях, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.06.2015 року № 47731666, щодо відведення у власність земельних ділянок площею 0,1000 га ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за адресою: м. Суми, вул. І.Франка, 89/2 та вул. І.Франка, 89/3 в місті Суми.

Після чого державним виконавцем 17 червня 2015 року винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій на тій підставі, що боржник не може виконати рішення суду до початку проведення пленарного засідання сесії ОСОБА_1 міської ради до 26 червня 2015 року (а.с.40)

Судом встановлено, що боржник повідомив ВДВС про те, що 24 червня 2015 року депутати не встигли розглянути проект рішення щодо відведення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 земельних ділянок площею 0,1000 га кожному для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по вул. І. Франка, 89/2 та вул. І. Франка, 89/3 в м. Суми, в результаті чого робота сесії ОСОБА_1 міської ради від 27 червня 2015 року була продовжена на 08 липня 2015 року, і тому звернувся з проханням повторно відкласти провадження виконавчих дій.

Клопотання боржника державним виконавцем задоволено, провадження виконавчих дій відкладено до 10 липня 2015 року, про що було винесено відповідну постанову (а.с.41).

Оскільки рішення знову не було виконано боржником до встановленої дати, 16 липня 2015 року державним виконавцем було розпочато примусове виконання судового рішення та винесено постанову про накладення на боржника штрафу у сумі 680 грн.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За змістом ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Зміст дій, які повинен вчиняти державний виконавець з приводу примусового виконання судових рішень, передбачений, зокрема статтею 89 зазначеного Закону, згідно якої у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

На підставі вищевикладеного, штрафні санкції за невиконання рішення суду застосовуються до боржника тільки в разі невиконання такого рішення без поважних причин.

Так, на виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області 16 липня 2015 року винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 680 грн. за невиконання рішення суду.

З наданих суду позивачем та відповідачем копій документів вбачається, що боржнику було запропоновано у добровільному порядку виконати судове рішення та повідомити про його виконання державному виконавцю.

На підтвердження неможливості виконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк ОСОБА_1 міською радою надано копії протоколу засідання сесії ОСОБА_1 міської ради.

При цьому суд приймає до увагу ту обставину, що постанова суду, з приводу невиконання якої виник даний спір, була винесена ще 25 лютого 2015 року (а.с.66-73), дана постанова не оскаржувалась і набрала законної сили 14 березня 2015 року (а.с.38).

Однак, з 14 березня 2015 року (день набрання законної сили) до 04 червня 2015 року (день відкриття виконавчого провадження) боржник ОСОБА_1 міська рада не вчинила жодних дій, направлених на добровільне виконання рішення суду, що і примусило стягуюча звернутися до виконавчої служби з виконавчим листом для примусового виконання рішення суду.

Вказана обставина також свідчить про те, що боржник ухилявся від виконання рішення суду.

Також суд звертає увагу, що і після відкриття виконавчого провадження з 04 червня 2015 року по 19 серпня 2015 року (дата прийняття рішення № 4721-МР ОСОБА_1 міської ради по спірному питанню - а.с. 49), ОСОБА_1 міська рада відкладала та затягувала виконання рішення, хоча державним виконавцем двічі задовольнялись клопотання про відкладення проведення виконавчих дій.

Посилання представника позивача на те, що спірні питання про надання у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_5В та ОСОБА_6 були спочатку під № 126, а потім під номерами 102 та 103 включені в порядок денний пленарного засідання, до них не дійшла черга, а пленарне засідання проводиться згідно Регламенту ОСОБА_1 міської ради по порядку денному, без зміни черговості питань, також бувають зриви пленарних засідань, або їх припинення і перенесення суд не може вважати поважною причиною невиконання рішення суду.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттям з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У своєму рішенні по справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, а також в рішенні у справі «ОСОБА_7 проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватись як складова частина «судового розгляду».

В той же час, статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2013 року по адміністративній справі № К/9991/89129/11.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прийняття постанови про накладення штрафу в межах спірного виконавчого провадження є правомірним та необхідним заходом щодо повного та своєчасного виконання рішення суду, а тому спірна постанова є законною та обґрунтованою.

У звязку з викладеним, суд вважає, що висновок державного виконавця про невиконання в повному обсязі боржником рішення суду є обґрунтованим та правомірним, дії державного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а тому позовні вимоги в частині скасування постанови про накладення штрафу є такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно інших позовних вимог судом встановлено наступне.

30 липня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 міської ради виконавчого збору у розмірі 1360 грн. (а.с.44).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення, за яким боржник зобовязаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у строк встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

В ч. 2 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

При цьому суд вважає хибною думку позивача, що постанова про стягнення виконавчого збору є подвійним штрафом, так як штраф за невиконання рішення суду та виконавчий збір це різні види відповідальності за невиконання рішення, і визначені різними нормами закону «Про виконавче провадження».

Згідно правової позиції, викладеній в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року, слід враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобовязує боржника вчинити певні дії.

Як встановлено судом, боржник ОСОБА_1 міська рада не надала вагомих доказів поважності невиконання рішення самостійно в добровільному порядку, тому суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору винесена без порушень Закону, а отже позов в цій частині також не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, третя особа: ОСОБА_5, про скасування постанови державного виконавця від 16 липня 2015 року про накладення штрафу та постанови державного виконавця від 30 липня 2015 року про стягнення виконавчого збору відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду у повному обсязі складена протягом пяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Суддя Г.В.Кривцова