Ухвала суду № 49667697, 02.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2015 р. м. Київ К/800/59088/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Юрченко В.П.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Рябцевої Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання «Будпластик»

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 року

у справі № 826/11155/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання «Будпластик» (далі - позивач, ТОВ «НВПБО «Будпластик»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «НВПБО «Будпластик» звернулось у липні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.07.2014 року № 0007562207.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 року, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі пп. 78.1.1, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та на виконання постанови старшого слідчого СВ ФР Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 24.03.2014 року, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ «СК «Вардат Сервіс» за період з 01.01.2013 року по 01.03.2014 року, за результатами якої складено акт від 23.07.2014 року № 314/1-26-50-22-07-25291151, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 90 340,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014 року № 0007562207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 90 340,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 22 585,00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «НВПБО «Будпластик» в особі директора ОСОБА_5 (замовник) та ТОВ «СК «Вардат Сервіс» в особі директора ОСОБА_6 було укладено ряд типових договорів про надання послуг.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій за вказаними правочинами, позивачем долучено до матеріалів справи копії актів виконаних робіт, податкових накладних, платіжних доручень з відміткою банка.

Судами при дослідженні наявних у матеріалах справи документів встановлено, що усі первинні документи зі сторони ТОВ «СК «Вардат Сервіс» були підписані директором ОСОБА_6.

Однак, відповідно до постанови старшого слідчого з СВ ФР Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 24.03.2014 року про проведення позапланової документальної перевірки, встановлено фіктивність ТОВ «СК «Вардат Сервіс», що ґрунтується на підставі пояснень директора та головного бухгалтера ТОВ «СК «Вардат Сервіс» - ОСОБА_6, з яких встановлено, що дана особа погодилась на прохання іншої особи зареєструвати на своє ім'я дане товариство за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що взаємовідносини між ТОВ «НВПБО «Будпластик» та ТОВ «СК «Вардат Сервіс» не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ТОВ «СК «Вардат Сервіс» договори, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З аналізу статей 198, 201 ПК України вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні положення викладені в п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України відносно змісту ухвали суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

Також, для вирішення спору важливе значення має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Крім того, посилання податкового органу, з якими погодилися суди попередніх інстанцій, на постанову старшого слідчого СВ ФР Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 24.03.2014 року про проведення позапланової документальної перевірки позивача підлягають відхиленню, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення підлягає скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити питання можливості фактичного виконання спірних операцій на підставі належних доказів, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання «Будпластик» - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 року у справі № 826/11155/14 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) І.В. Приходько (підпис) В.П. Юрченко