Ухвала суду № 49667634, 27.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2015 року м. Київ К/800/62782/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Приходько І.В.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.08.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014

у справі № 826/17439/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Енерджі сервіс"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Енерджі сервіс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 6226552207 від 01.07.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2013 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 6226552207 від 01.07.2013.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Джі Ем. Ем. Експрес" за період з 01.04.2010 по 31.03.2013 та складено акт № 601/22.9/37448815 від 13.06.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 6226552207 від 01.07.2013, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3259596 грн.: 2607677 грн. основний платіж, 651919 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, завищено задекларованих суб'єктом господарювання показників у колонці Б ряд. 10.1 Декларацій "Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів послуг" на 2607677 грн., не встановлено факт передачі товарів (послуг) ТОВ „Джі. Ем. Ем. Експрес" контрагентам-покупцям та отримання товарів (послуг) ТОВ „Джі. Ем. Ем. Експрес" від контрагентів-постачальників у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) первинних документів, реальність здійснення вказаними підприємствами поставок на користь ТОВ „Джі. Ем. Ем.Експрес" документально не підтвердилася.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Виконання договорів, тобто фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, обов'язковість складання яких передбачена законодавством. Придбання товарів пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного/податкового періоду. (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

В силу приписів п.198.1, п.198.2, 198.3 та 198.6 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів, у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України, та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної/контрактної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих/сплачених платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням/будівництвом, спорудженням основних фондів, основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого/нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням, чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті/перерахуванню до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного/податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного/податкового періоду.

Як зазначено у п.201.8 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у передбаченому порядку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу приписів п.185.5 ст.185 Податкового кодексу України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Таким чином, оскільки судами встановлено, що господарські операції між позивачем та контрагентом були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, то встановлення відповідачем завищення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є необґрунтованим.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вірно зазначила, що відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Як встановлено ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Отже, згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем під час розгляду справи судами попередніх інстанції не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції цілком вірно звернуло увагу на те, що надаючи оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності/нікчемності таких правочинів. Якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мали місце недійсність, що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину, або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків, безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку, до бюджету, тобто фактично мало місце суспільно-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

До того ж відповідачем не надано жодних доказів не отримання позивачем товарів (послуг) від його контрагента, не проведення платежів з ними, в тому числі оплату податку на додану вартість, не використання товарів в господарській діяльності платника податків.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі № 826/17439/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі № 826/17439/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович І.В. Приходько