Ухвала суду № 49655508, 27.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2015 року м. Київ К/800/54452/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Приходько І.В.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.08.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014

у справі № 825/2357/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Лайн Груп"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного

управління Міндоходів у Чернігівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Транс Лайн Груп" звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001862200 від 26.07.2014; № 0001872200 від 26.07.2014; № 0001882200 від 26.07.2014.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення від 26.06.2014 № 0001862200, № 0001872200, № 0001882200.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.04.2013 по 30.11.2013 та податку на прибуток за відповідні періоди при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ „Грант Тайм" та складено акт № 1435/22/35884094 від 11.06.2014.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення: № 0001862200, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) на загальну суму 3017176 грн., основний платіж 2011449 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1005727 грн.; № 0001872200, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 813148 грн.; № 0001882200, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3354210 грн.: основний платіж 2683368 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 670842 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200, пп. 14.1.27 пп. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Згідно п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом/виготовленням та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу приписів п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за визначеною датою на підставі визначених документів та складаються з доходу від операційної діяльності та інших доходів.

Положення п.138.2, п.138.4 та п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України передбачають, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивач здійснював господарську діяльність із контрагентом ТОВ „ГРАНТ ТАЙМ" були юридичними особами та зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Виконання договорів, тобто фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, обов'язковість складання яких передбачена законодавством. Придбання товарів пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного/податкового періоду. (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

В силу приписів п.198.1, п.198.2, 198.3 та 198.6 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів, у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України, та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної/контрактної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих/сплачених платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням/будівництвом, спорудженням основних фондів, основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого/нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням, чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті/перерахуванню до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного/податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного/податкового періоду.

Як зазначено у п.201.8 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у передбаченому порядку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу приписів п.185.5 ст.185 Податкового кодексу України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Таким чином, оскільки судами встановлено, що господарські операції між позивачем та контрагентом були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, то встановлення відповідачем завищення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є необґрунтованим.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вірно зазначила, що відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Як встановлено ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Отже, згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем під час розгляду справи судами попередніх інстанції не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції цілком вірно звернуло увагу на те, що надаючи оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності/нікчемності таких правочинів. Якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мали місце недійсність, що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину, або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків, безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку, до бюджету, тобто фактично мало місце суспільно-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

До того ж відповідачем не надано жодних доказів не отримання позивачем товарів від його контрагента, не проведення платежів з ними, в тому числі оплату податку на додану вартість, не використання товарів в господарській діяльності платника податків.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 у справі № 825/2357/14 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 у справі № 825/2357/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович І.В. Приходько