Рішення № 49641250, 26.08.2015, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4130/15

Справа №754/9401/15-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

26 серпня 2015 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Клочко І.В.

за участю секретаря Щедріковій В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автофінанс» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою з вимогою до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, застосування правових наслідків укладення нікчемного правочину, повернення грошових коштів у розмірі 16 790 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 22 січня 2015 року між ним та відповідачем укладено договір фінансового лізингу, при укладанні якого представники відповідача ввели його в оману щодо умов та правової природи даного зобов'язання, а саме не надали реальної можливості ознайомитися з умовами договору перед його підписанням (укладанням) та обіцяли автомобіль однієї марки по одній ціні, а по факту вимагали сплатити іншу суму коштів за інший автомобіль. Відповідно до умов Договору відповідач взяв на себе зобов»язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених договором. В усній формі представник відповідача роз»яснила позивачу, що він повинен спочатку 10% вартості транспортного засобу в розмірі 16 790 грн. і після сплати він отримає предмет лізингу, що позивач зробив у той же день. Однак представником не було роз»яснено призначення платежу, який виявився адміністративним платежем за організаційні заходи, пов»язані з підготовкою та укладенням договору, та не повертається ні за яких умов, а сам позивач необачно вважав, що це є частковою оплатою вартості автомобіля. Можливості ознайомитися з умовами договору представник компанії йому не надала, посилаючись на те, що вона пояснила всі деталі договору і необхідності витрачати час на ознайомлення не має та спонукала його на підписання договору. Позивач вважає, що зазначеним договором порушується принцип рівності сторін договору, так як він містить ряд несправедливих умов, які викликають істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків споживача. Зокрема, договір не містить чіткого визначення істотних ознак як ціна (склад та розмір лізингових платежів), та суперечить принципам добросовісності, справедливості, розумності та рівності сторін у договорі. Відповідач здійснює нечесну підприємницьку практику (діяльність), що вводить в оману споживача, при цьому правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав у повному обсязі, посилаючись на викладене в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 22 січня 2015 року між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» укладено Договір фінансового лізингу, відповідно до якого предметом лізингу є автомобіль «Geely MK basic 1.5., вартістю 167 900 грн.(а.с 17-23, 28)

Відповідно до умов Договору відповідач взяв на себе зобов»язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті З ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому вказаним Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю- продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з п.п. З, 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. У разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у'володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 1 ст. 806 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Строки та порядок сплати лізингових платежів за договором встановлені графіком лізингових платежів, що є додатком № 1 до договору фінансового лізингу від 22 січня 2015 року (а.с.28).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд вивчивши умови договору, встановив, що згідно п.1.4 Договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо.

За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець. Проте, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

В силу ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 1.4 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. Отже такі умови є несправедливими.

Несправедливими також є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов»язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації'від продавця (виконавця, виробника) у зв»язку з розірванням або невиконанням ним договору; визнання ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Частинами 1, 2 , 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно п. 5.4 Договору, лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу.

Але на підставі п. 7.3 Договору, страхування предмета лізингу, здійснюється за рахунок споживача але на користь лізингодавця.

Пунктом 10.15 Договору встановлено, що у разі зміни розміру лізингових платежів, сторони укладають відповідну додаткову угоду до основного договору та підписують акт коригування вартості предмета лізингу. При цьому, передбачено, що у разі відмови споживача від підписання такої додаткової угоди, лізингодавець має право розірвати договір в одностороннбому порядг, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем лізингові платежі поверенню не підлягають.

Таким чином, позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

До істотних умов договору лізингу Закон України «Про фінансовий лізинг» відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Розділом 12 Договору встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем.

Так, пунктами 12.4- 12.13 Договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Відповідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до несправедливих умов договору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Отже, положення розділу 12 Договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму комісії' за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Разом з тим, у договорі № 001188 не погоджено конкретного продавця автомобіля, остаточно не визначена його вартість.

Таким чином, виходячи з аналізу змісту договору лізингу, суд вважає доведеним включення відповідачем у договір несправедливих умов.

Згідно ч. 5,6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. На думку суду, визнання недійсними вказаних положень договору окремо призведе до необхідності зміни інших умов договору, суттєво змінить зміст договору, а тому договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Умови договору про фінансовий лізинг обмежують права позивача як споживача, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі. Його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача і є несправедливими, а тому наявні підстави для визнання договору недійсним. Зокрема, у договорі звужені обов'язки лізингодавця, передбачені діючим законодавством, виключена його відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, значно розширені права лізингодавця, не передбачено його обов'язок надати предмет у стані, який би відповідав його призначенню, не передбачені умови щодо розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача у випадку невиконання зобов'язань відповідачем і відшкодування шкоди, всупереч вимогам діючого законодавства визначено сплату комісійної винагороди у розмірі 10% від вартості предмета договору.

Отже, враховуючи те, що в договорі фінансового лізингу укладеному між позивачем та відповідачем від обмежені права позивача, як споживача, передбачені ЗУ «Про захист прав споживача», ЗУ «Про фінансовий лізинг» та ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, і є несправедливими, а тому є підстави відповідно до вимог ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визнати договір недійсним в цілому.

Відповідно суд вважає обґрунтованим вимогу про визнання договору фінансового лізингу від 22.01.2015 р. №001188 недійсним.

Напідставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 22.01.2015 р. сплачено перший внесок по договору фінансового лізингу від 22.01.2015 р. №001188, що підтверджується рахунком та квитанцією. (а.с. 24,25)

Враховуючи вищевказану норму, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача сплачену ним суму в розмірі 16 790 грн.

На підставі ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 3, 10,57,60, 119-121, 215-230 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автофінанс» про визнання договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір №001188 фінансового лізингу від 22 січня 2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (код ЄДРПОУ 38104479) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) суму коштів в розмірі 16790 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (код ЄДРПОУ 38104479) на користь держави судовий збір в розмірі 243грн. 60коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії .

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Головуючий: