Вирок № 49625690, 04.09.2015, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 425/2829/14-к

Провадження № 11кп/782/184/15

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області у складі

головуючого - судді Рябчун О.В.

суддів Кранга Л.С., Тополюк Є.В.

при секретарі Магомедові Ш.Х.

за участю прокурора Ахмедова Р.А.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні апеляційного суду Луганської області, у м. Сєвєродонецьку Луганської області, матеріали кримінального провадження № 12014130000000243, за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Луганської області Цибулі О.М., поданою на вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2015 року щодо ОСОБА_2,

встановила:

Вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у смт.Нижнє м.Первомайська Луганської області, є громадянином України, пенсіонером , раніше не засудженим, зареєстрованим у АДРЕСА_1, а фактично мешкаючим у АДРЕСА_2,

визнаний винним та засуджений за ч.1 ст. 263 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки,

за ч.2 ст. 260 КК України - до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_2 призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування призначеного йому покарання, з випробуванням, терміном на 3 роки і покладенням на нього процесуальних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою, скасований і його звільнено з-під варти у залі суду.

Стягнуто з ОСОБА_2 процесуальні витрати у розмірі 591,36 грн за проведення балістичної експертизи № 42 від 07.11.2014 року.

Доля речових доказів вирішена у відповідності до приписів ст. 100 КПК України.

Вироком суду встановлено, що приблизно у квітні 2014 року ( точний час та дату під час досудового розслідування встановити не виявилось можливим), на території Луганської області іншою особою, яка знаходиться у розшуку, було створене не передбачене законами України воєнізоване та збройне формування, члени та структурні підрозділи якого за попередньою змовою зорганізувались для спільної злочинної діяльності, з метою безпосереднього вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

З моменту створення збройного воєнізованого формування "Армія Юго-Востока" інша особа, яка знаходиться у розшуку, почала проводити роботу, пов'язану з набором особового складу до цього формування, проводити навчально-тренувальну підготовку з особовим складом з визначенням функцій та дій кожної особи, яка входила до структурного підрозділу "Армії Юго-Востока", з метою подальшого вчинення тяжких та особо тяжких кримінальних правопорушень, а саме: заволодіння окремими територіями, їх утримання, силової підтримки окремих владних структур формування, захоплення адміністративних будівель,заволодіння автотранспортом, скоєння розбійних нападів, депортації мирного населення з регіону знаходження даного збройного формування, знищення живої сили супротивника та його матеріальних коштів, з використанням вогнепальної зброї, блокування доріг та створення блокпостів у населених пунктах, підконтрольних незаконному воєнізованому збройному формуванню, та інших транспортних комунікацій.

20 травня 2014 року до структурного підрозділу не передбаченого законами України збройного формування "Армія Юго-Востока", діючого на території, прилеглій до м.Первомайська Луганської області, на добровольній основі вступив ОСОБА_2, з наміром активної участі у діяльності даного збройного формування.

В період часу з 20 травня до початку липня 2014 року ОСОБА_2, виконуючи вказівки осіб, які були рангом вище за нього, маючи при собі вогнепальну зброю - мисливську рушницю "ТОЗ-63 № НОМЕР_1", здійснював облаштування блокпосту,розташованому на поромі через р.Сіверський Донець у с.Світличному м.Первомайська Луганської області, несення служби на ньому, з метою перевірки документів у водіїв та пасажирів, які проїжджали через даний блок-пост, їх речей.

Крім того, у травні 2014 року (більш точного часу під час досудового розслідування встановити не виявилось можливим) ОСОБА_2,діючи у складі вищезазначеного збройного формування, знаходячись на блокпості, розташованому на поромі через р. Сіверський Донець, у с.Світличному м.Первомайська Луганської області, привласнив вогнепальну зброю - пістолет "АТМАСА-2007 light" № НОМЕР_2, до конструкції якого були внесені зміни саморобним шляхом ( у каналі ствола саморобним способом видалена штатна заглушка) для стрільби роздільного заряду, та став носити його при собі, а потім зберігав у вільний від чергування час у смт.Нижнє,вул.Пригородна,1,до 27.08.2014 року, коли ця зброя була вилучена працівниками правоохоронних органів.

На вирок суду прокурором відділу прокуратури Луганської області Цибулею О.М., який приймав участь у розгляді справи у суді 1-ї інстанції, подана апеляційна скарга, де прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи, встановлених судом, та правильності кваліфікації дій ОСОБА_2,просить вирок суду скасувати внаслідок м'якості призначеного ОСОБА_2 покарання, та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст. 263 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, за ч.2 ст. 260 КК України - 4 років позбавлення волі і, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_2 остаточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

При цьому прокурор посилається на те, що судом у недостатній мірі врахована суспільна небезпечність та тяжкість скоєних ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого , який не визнав себе винним у скоєному тяжкому кримінальному правопорушенні, що призвело до безпідставного звільнення його від відбування покарання з випробуванням та порушень судом вимог ст. 65 КК України.

Прокурор також звертає увагу на те, що у резолютивній частині вироку, всупереч вимогам п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, судом не зазначено рішення про залік досудового тримання під вартою, оскільки під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_2 більш, ніж 10 місяців тримався під вартою.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, прокурора, який підтримав у повному обсязі доводи своєї апеляційної скарги та просив про постановлення нового вироку щодо ОСОБА_2 з призначенням йому покарання, пов'язаного із позбавленням волі, думку обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які заперечували проти апеляційних вимог прокурора та просили залишити вирок суду без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим, в тому числі, і за ч.2 ст. 260 КК України, дослідивши матеріали кримінального провадження у межах поданої апеляційної скарги та обговоривши наведені у ній доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок-скасуванню у частині призначення покарання, за таких обставин.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ї інстанції у межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень при обставинах, встановлених судом 1-ї інстанції, і юридична кваліфікація його дій за ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 260 КК України прокурором не оскаржуються і апеляційним судом не переглядаються.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості скоєних кримінальних правопорушень та безпідставне звільнення його від відбування покарання є обґрунтованими.

Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно з роз'ясненнями п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання ( в редакції постанови № 8 від 12.06.2009 року) суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається у скоєнні злочину, мають додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

Проте, ухвалюючи вирок, та звільняючи ОСОБА_2 від відбування призначеного йому покарання, з встановленням іспитового строку відповідно до ст. 75 КК України, суд не обґрунтував належним чином свої висновки і безпідставно послався на положення Закону України "Про внесення до Кримінального та Кримінально-процесуальних кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки" від 07.10.2014 року, які регламентують обрання запобіжних заходів за окремими категоріями злочинів і не застосовуються при розгляді справи по суті.

Посилання суду 1-ї інстанції на ту обставину, що ОСОБА_2, перебуваючи у складі незаконного збройного формування, не вчиняв насильницьких дій щодо мирних громадян, а під час його затримання перебував за місцем свого мешкання і інших протиправних дій не вчиняв, з урахуванням тяжкості скоєного ОСОБА_2 кримінального правопорушення і невизнанням ним своєї провини, не можна, на думку колегії суддів, визнати підставами для висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування ним покарання, пов'язаного із позбавленням волі, та належною профілактикою вчинення ним у майбутньому нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до ст. 65 КК України, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів, при призначенні покарання ОСОБА_2, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких ( ч.2 ст. 260 КК України) класифікується як тяжке і за яким обвинувачений не визнав себе винним, обставини та період суспільно-політичного життя країни, під час яких вони були вчинені, дані про особу ОСОБА_2, який є пенсіонером , за місцем мешкання характеризується позитивно ( т.1 а.п.195 ), відсутність обставин, які б пом'якшували та обтяжували покарання, та вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 260 КК України у вигляді позбавлення волі.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 407, ч.2 ст. 409, 420 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Луганської області Цибулі В.М. задовольнити .

Вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати в частині призначеного йому покарання та постановити новий вирок, яким ОСОБА_2, визнаному винним вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 01.07.2015 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 260 КК України, призначити покарання:

за ч.1 ст. 263 КК України - до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки,

за ч.2 ст. 260 КК України - до покарання у вигляді позбавлення волі, строком на 4 ( чотири) роки.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі, строком на 4 (чотири) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з дня фактичного виконання вироку.

Зарахувати ОСОБА_2 у строк відбування покарання період тримання його під вартою з 28 серпня 2014 року по 01 липня 2015 року

У решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді