Постанова № 4962374, 20.07.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2009 р. Справа № 2-а-32621/08/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Куп'янського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 25.02.2009р. по справі№2-а-32621/08/2070

за позовом Куп'янського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства

до Куп'янської об’єднаної державної податкової інспекції в Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

17.12.2008року, Куп’янське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Харківської області (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Куп”янської об”єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі - ДПІ), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.10.2008року №0002751500/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2009 року в задоволені позову було відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: ст.ст. 7.7, 17.1.7,п.17.1 ст. 17 Закону України “ Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №2181 (далі – Закон №2181), Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168 (далі – Закон № 168).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що працівниками ДПІ була зроблена документальна невиїзна перевірка з питань несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов”язань по податку на додану вартість підприємством – позивачем, про що був складений акт № 1317/15 –03361773 від 06.10.2008 року.

Порушення виявлене під час перевірки складає у порушенні п.п.5.3.1,5.3 ст.5 Закону №2181, п.п.3п.1ст.9 Закону України “Про систему оподаткування”, Закону №168, а саме: порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов”язання з податку на додану вартість по деклараціям з ПДВ №1759 від 19.02.2008 р. та №2739 від 19.03.2008 року.

За результатами перевірки було ухвалене оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002751500/0 від 7 жовтня 2008 року, згідно з яким на позивача покладено зобов”язання сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 104 354,00 грн. за затримку на 164 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов”язання в розмірі 208 708,00 грн.

04.11.2008 року рішенням Куп”янської ОДПІ №5931/10/25-011, скарга позивача на оскаржуване податкове повідомлення - рішення була відхилена.

04.11.2008 року ухвалене податкове повідомлення-рішення №0002751500/1.

03.12.2008 року рішенням ДПА у Харківській області№5263/10/25-203 оскаржувані податкові повідомлення – рішення №0002751500/0, /1, відповідно, від 07.10.2008 року, від 04.11.2008 року залишені без розгляду, у зв”язку з пропущенням строків апеляційного оскарження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що кошти, які надійшли на сплату зобов”язання, податку, збору, спрямовуються на погашення податкових зобов”язань того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів сплати.

Позивач не довів відсутність порушень з його боку

Наявність несплачених податкових зобов”язань за минулі податкові періоди не заперечувалась, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та скасуванню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції , виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.4.1.4п.4.1ст.4 Закону № 2181, податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно до п.п.5.3.1п.5.3.ст.5 Закону №2181, платник зобов”язаний самостійно сплатити суму податкового зобов”язання, зазначену ним у податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п.4.1.4п.4.1ст.4 Закону.

На підставі п.5.1 ст.5 Закону №2181 податкове зобов”язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації.

Пунктом 7.1.1 Закону №2181 зазначено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов”язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнові цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону №2181 визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов”язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов”язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Пунктом 6 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 року № 679-ХІУ передбачено, що Національний банк України, визначає систему, порядок і форми платежів.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22,зареєстрованої міністерством юстиції України від 29.03.2004року №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції), або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно до пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких заповнюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Позивачем під час судового засідання у суді апеляційної інстанції були надані копії платіжних доручень з відміткою у графі призначення платежу - податок на додану вартість за січень, та лютий 2008 року.

Виходячи з вказаного, колегія суддів, вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволені позову є неправильними, з наступних підстав.

Суми податкових зобов”язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов”язань або податкового боргу, визначених платником податків, що й було зроблено позивачем.

А визначення призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Крім цього, колегія суддів, вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень пункту 7.7 статті 7 Закону №2181 про визначення принципу рівності бюджетних інтересів, з наступних підстав.

Законом №2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок зобов”язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов”язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний переліків заходів, які вживають контролюючими органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкового зобов”язання , передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону №2181, податковий орган не наділений правом чи обов”язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, оскаржувані рішення відповідача не відповідають наведеним критеріям тому, їх слід визнати протиправними та скасувати, а позовні вимоги - задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно до п.1ч.1 ст.198КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Куп’янського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Харківської області задовольнити

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25лютого 2009 року по справі №2-а-32621/08/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Куп’янського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Харківської області до Куп’янської об’єднаної податкової інспекції Харківської області про скасування податкового повідомлення рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Куп’янської об’єднаної податкової інспекції Харківської області № 0002751500/0 від 07.10.2008 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О. Судді(підпис)

(підпис) Донець Л.О. Любчич Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Донець Л.О. Повний текст постанови виготовлений 25.07.2009 р.