Рішення № 49620637, 02.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7704/15 Справа № 183/2576/15 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі Прудченко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, мотивуючи тим, що він разом з дружиною та сином більше 20 років зареєстрований та мешкає в квартирі АДРЕСА_1.

Зазначав, що 20 червня 2014 року ОСОБА_4 уклала договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за яким вона подарувала ОСОБА_3 належну їй на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2005 року квартиру АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що спірний договір укладений з рядом істотних порушень законодавства, просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений 20 червня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, в обґрунтування свого позову, посилався на порушення відповідачами публічного порядку, у звязку з тим, що договір, в порушення вимог ст.638 ЦК України, не містить такої істотної умови, як його право проживати у зазначеній квартирі, яке передбачено вимогами ст.ст.403,405 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ст.58 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.319 ЦК України).

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2, крім іншого, посилався на те, що оспорюваний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, але на момент вчинення спірного правочину ні нерухоме майно, ні одна із сторін договору не були зареєстровані у м.Дніпропетровську, а отже не відносились до компетенції Дніпропетровського міського нотаріального округу.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 з 25 травня 1982 року зареєстрований та мешкає в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.6).

З договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі 20 червня 2014 року за №1083, вбачається, що дарувальник - відповідач по справі ОСОБА_4 подарувала іншому відповідачу ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 (а.с.4-5).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.2 цієї статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно до ч. 3, 4, 5, 6 цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 надано розяснення, що статтями 215,216 ЦК України передбачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчиненням правочину. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд повинен дати оцінку таким доводам позивача. Як вбачається зі змісту ч.5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно до роз'яснень, зазначених в ч.2 п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пункт 7 даної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснює, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ЦК України).

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

На підставі ст.718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 43 Закону України «Про нотаріат» визначено,що не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Зі спірного договору вбачається, що він не відповідає вимогам закону, оскільки згідно з ч.ч.1,4 ст.55 Закону України «Про нотаріат» угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому. Посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

У договорі дарування, який посвідчений 20 червня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зазначено, що дарувальник ОСОБА_4 мешкає в АДРЕСА_4, а обдарований ОСОБА_3 мешкає по вул.Сільвестрова,66 в м.Новомосковську Дніпропетровської області.

Спірна квартира розташована у будинку №4 по вул.З.Білої у м.Новомосковську Дніпропетровської області.

Як вбачається з довідок адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Дніпропетровській області відповідач ОСОБА_4 (дарувальник) з 16 січня 2004 року, відповідач ОСОБА_3 (обдарований) з 21 лютого 2005 року зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17,18)

Також даний факт підтверджується письмовими запереченнями відповідачів на апеляційну скаргу, де ними зазначені ці самі адреса.

Отже на момент вчинення оспорюваного правочину ні спірне нерухоме майно, ні одна із сторін договору не були зареєстровані у м.Дніпропетровську, а отже не відносились до компетенції Дніпропетровського міського нотаріального округу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи і суперечать нормам цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому ухвалене судом рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_5 З. в м.Новомосковську Дніпропетровської області, укладений 20 червня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, недійсним.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_6