Ухвала суду № 49614106, 27.08.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/7637/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Піхур О.В.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Басюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу БІЛОКОНЬ Раїса Василівна про визнання заповіту недійсним,

встановила:

У лютому 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, зареєстрований у реєстрі за № 517 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам. Зокрема, в судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_6, яка повідомила суд, що бачила ОСОБА_5 за півроку до смерті. Однак, беручи до уваги той факт, що ОСОБА_5 померла 24.10.2012 року, а заповіт був складений ІНФОРМАЦІЯ_2 року, то даний свідок не був присутній на момент складення заповіту, а тому не може повідомити суду про психічний, емоційний та фізичний стан померлої. Тому дані покази свідка є опосередкованими та не могли братись судом до уваги.

Крім того, покази свідка ОСОБА_7 також не могли братись судом до уваги, оскільки свідок бачила померлу за дві місяці до смерті, а не в день вчинення заповіту, та свідка ОСОБА_8, яка хоча і бачила ОСОБА_5 напередодні підписання заповіту, проте судом не було встановлено, коли саме, та не відображено в рішенні суду. Крім того, в матеріалах справи міститься медична документація, яка спростовує покази вказаних свідків. Між тим, при вирішенні даного спору суд повинен був звернути увагу на покази свідка ОСОБА_9, який є спеціалістом в галузі медицини.

Вказувала, що свідок ОСОБА_10, яка підписувала заповіт та пояснювала, що була присутня ІНФОРМАЦІЯ_2 року в квартирі померлої, не змогла чітко відтворити події, які були в момент підписання заповіту.

Крім того, по справі не було проведено судову психіатричну експертизу, хоча були сплачені кошти за її проведення, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити; відповідач ОСОБА_3 та її представник вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 24.10.2012 року померла ОСОБА_5, яка за життя - 04.03.2011 року склала заповіт, яким заповіла все майно ОСОБА_2 Однак після того, як позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона дізналася, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 було складено новий заповіт на ім'я відповідача ОСОБА_3

Вважає, що заповіт, складений померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 року, є недійсним, у зв'язку з тим, що він складений у момент, коли заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки її фізичний стан був тяжким. Крім того, оскаржуваний заповіт не був підписаний особисто ОСОБА_5, хоча ліва сторона в неї не була паралізована і вона фізично мала можливість поставити підпис лівою рукою.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_5 у віці 84 роки.

У заповіті від 04 березня 2011 року ОСОБА_5 заповіла все своє майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_2

Відповідно до оспорюваного заповіту від 27 вересня 2012 року, ОСОБА_5 заповіла належну їй квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 та поклала на неї обов'язок сплатити ОСОБА_2 1/3 частину ринкової вартості вказаної квартири станом на день смерті заповідача.

Ухвалою суду від 29.09.2014 року по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу щодо стану здоров'я та можливої наявності психічних розладів у ОСОБА_5 на час складання заповіту, проте 21.01.2015 року матеріали справи були повернуті без виконання, оскільки позивач відмовилась виконати покладений на неї обов'язок по оплаті вартості експертизи.

Зі змісту заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_2 року встановлено, що на прохання ОСОБА_5 текст заповіту нотаріусом записано з її слів за допомогою комп'ютерної техніки , зачитано вголос її свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Також у заповіті зазначено, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 має вади зору та не може вільно володіти руками, на її особисте прохання та за її дорученням, та в її присутності і присутності нотаріуса і свідків, текст заповіту підписано ОСОБА_10 При посвідченні заповіту нотаріус встановлювала особу заповідача та перевіряла її дієздатність. Особи свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи, встановлено, дієздатність перевірено. У зв'язку з похилим віком заповідача заповіт складено та посвідчено удома за адресою АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення спірного заповіту відбулось із дотриманням усіх вимог чинного законодавства, зокрема ст. 207,1247, 1248,1253 ЦК України. Оцінивши покази допитаних свідків, наявні у справі письмові докази, враховуючи, що у справі відсутній висновок посмертної судово-психіатричної експертизи щодо стану померлої ОСОБА_5 саме на момент підписання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними і обґрунтованими. Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, висновки суду щодо підстав для відмови в задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Підстави для визнання заповіту недійсним визначені, зокрема ч. 2 ст. 1257 ЦК України, якою передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з уточненої позовної заяви, позивач ОСОБА_2 просила визнати недійсним складений від імені ОСОБА_5 заповіт від 27 вересня 2012 року, одночасно посилаючись на такі підстави: - ОСОБА_5 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними ( ч. 1 ст. 225 ЦК України); - заповіт не відповідав волі ОСОБА_5, а її волевиявлення не було вільним внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску ( ч. 1 ст. 231 ЦК України); - при підписанні заповіту не виконано вимог закону щодо підписання заповіту самим заповідачем, оскільки ОСОБА_5 могла підписати заповіт лівою рукою ( ч. 4 ст. 207 , ч. 1, 2 ст. 1247 ЦК України).

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що жодна із зазначених позивачем підстав не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та(або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК України).

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права та не проведення призначеної експертизи - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать матеріалам справи, а також особистим поясненням ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи ( а.с. 222, том 1) ухвалою від 29.09.2014 року Шевченківський районний суд м. Києва призначив у даній справу посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології. На вирішення експертизи поставлено питання: чи страждала будь-яким психічним розладом ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент підписання заповіту 27 вересня 2012 року; чи була здатна ОСОБА_5 за своїм психічним станом, а також враховуючи медичні показники стану здоров'я ОСОБА_5, розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент підписання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Однак, як вбачається з листа Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології за № 04-08/16 від 21 січня 2015 року, матеріали справи та медична документація були повернуті до суду без проведення експертизи, оскільки позивач ОСОБА_2 відмовилась від оплати експертизи.

Крім того, в суді апеляційної інстанції 11.06.2015 року позивач ОСОБА_2 пояснила, що 26.11.2014 року вона здійснила оплату експертизи, проте фахівці зазначеного інституту порадили їй не проводити експертизу, оскільки висновок не буде на користь позивача, адже на обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_5 не перебувала, жодного натяку на психічні захворювання в медичній документації ОСОБА_5 немає. Позивачу також порадили, що у разі, якщо свідки в судовому засіданні під присягою підтвердять певні обставини щодо психічного стану ОСОБА_5, то можливо буде повернутись до даного питання.

Проте, як пояснила позивач, знаючи дійсні обставини щодо стану здоров'я ОСОБА_5, а саме: що ОСОБА_5 за життя була адекватною, дієздатною особою, будучи заслуженим журналістом України, вона до самої смерті працювала, її звільнили з роботи у зв'язку зі смертю, ОСОБА_2 вирішила, що немає необхідності повторно заявляти клопотання про направлення справи для проведення судово-психіатричної експертизи. Тому кошти, сплачені нею на рахунок Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, були повернуті їй за її заявою.

Отже, висновок суду про те, що позивач відмовилась від покладеного на неї обов'язку здійснити оплату, без якої проведення експертизи є неможливим - відповідає матеріалам справи, та підтверджується поясненнями апелянта ОСОБА_2 в судовому засіданні.

В апеляційній скарзі позивач стверджує, що в матеріалах справи наявні докази неспроможності ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій, оскільки з даних медичної документації слід зробити висновок, що ОСОБА_5 у період з 22.09.2012 року по 09.10.2012 року перехворіла на інсульт та що їй було призначене медикаментозне лікування, яке мало наслідком неможливість усвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій та неможливість керувати ними.

Проте зазначені доводи колегія суддів не приймає до уваги, оскільки належних та допустимих доказів зазначених обставин матеріали справи не містять, адже основним належним та допустимим доказом обставин, що дієздатна фізична особа складала заповіт у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, є висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Колегія суддів також звертає увагу, що заявлені позивачем підстави позову: вчинення заповіту у стані, що не надавав можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, та складання заповіту під психічним тиском відповідача - є взаємовиключними. При цьому жодних доказів на підтвердження обставин щодо вчинення оспорюваного правочину під тиском відповідача чи з боку інших осіб матеріали справи не містять.

Обставини дотримання положень ст. 207, 1247, 1248, 1253 ЦК України та вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо порядку складення та посвідчення заповіту ОСОБА_5, яка мала вади зору і не могла вільно володіти руками, - були ретельно перевірені судом першої інстанції і порушень при посвідченні нотаріусом оспорюваного заповіту встановлено не було, про що суд належним чином відобразив у мотивувальній частині рішення.

Посилання апелянта на наявність під текстом заповіту запису про те, що заповідачем є невідома особа ОСОБА_13, - є безпідставними, оскільки у тексті заповіту міститься виправлення, здійснене нотаріусом, з відповідним застереженням, та правильним зазначенням імені заповідача у другому абзаці другої сторінки заповіту.

Решта доводів апеляційної скарги позивача зводяться до переоцінки показів свідків щодо стану здоров'я ОСОБА_5 у період часу перед складанням заповіту та показів свідка ОСОБА_10 щодо обставин посвідчення заповіту. Однак колегія суддів вважає, що ці доводи є несуттєвими, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи чи зроблені з порушенням норм процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вищевказаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду також не встановлено таких обставин. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не вбачається.

Вимогу апеляційної скарги про залишення позову без розгляду, як пояснював представник апелянта в судовому засіданні 11.06.2015 року, для того, щоб у подальшому зібрати належні докази та знову звернутись до суду, - колегія суддів вважає такою, що не ґрунтується на нормах процесуального закону. Чинним Цивільним процесуальним кодексом не передбачено подання заяви про залишення позову без розгляду на стадії апеляційного провадження, адже даний позов уже розглянутий і судовий розгляд закінчений ухваленням рішення суду. Правом на залишення позову без розгляду позивач наділений лише в суді першої інстанції до ухвалення рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: