Ухвала суду № 49614069, 02.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/12155/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Малинников О.Ф.

Доповідач - Українець Л.Д.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Шебуєвої В.А.,

- Крижанівської Г.В.,

за участю секретаря - Троц В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

У мотивування вимог посилалася на те, що 10.06.1997 року була прийнята на роботу до відокремленого підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на посаду чергового стрілочного посту в технічному цеху.

Під час трудової діяльності з 1997 року по 2014 рік неодноразово була переведена на інші посади.

Так, у листопаді 2013 року її було переведено на посаду заступника начальника вокзалу, на якій вона працювала до звільнення.

10.12.2014 року від керівництва відокремленого підрозділу дізналася, що її звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків (наказ № 610 від 10.12.2014 року).

Однак, систематичного невиконання покладених на неї обов'язків з її сторони не було, заходів дисциплінарних або громадських стягнень до неї не застосовувалось.

Також керівництвом відокремленого підрозділу було проігноровано її твердження про перебування на лікарняному з 09.12.2014 року, чим порушено вимоги ст. 40 КЗпП України.

18.12.2014 року вона звернулась до керівництва відокремленого підрозділу вокзалу станції Київ - Пасажирський Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» з заявою за вх. №6934 від 18.12.2014 року про надання копій документів, які були підставою для її звільнення із займаної посади, проте листом від 23.12.2014 року за вих. №2216 їй було відмовлено у наданні копій запитуваних документів.

Незаконними діями відповідача вона була позбавлена права на працю, що спричинило вимушений прогул з 10.12.2014 року по 30.12.2014 року, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 3032,26 грн (її заробітна плата - 4700 грн).

Окрім того, незаконне звільнення їй завдало моральну шкоду, так як вона не може влаштуватися на постійну роботу. Вона одна виховує двох неповнолітніх дітей, також немає можливості купити необхідні продукти, ліки, тому моральну шкоду оцінює в 21967,74 грн.

06 липня 2015 року ОСОБА_2 подала заяву про зміну позовних вимог, а саме, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2014 року по 30.06.2015 року в розмірі 34121,84 грн, оскільки згідно довідки від 17.04.2015 року за №417, наявної в матеріалах справи, її середньомісячний заробіток становить 5152,27 грн. Також збільшила розмір моральної шкоди, яку оцінила в 35878,16 грн.

З урахуванням наведеного просила суд поновити її на посаді заступника начальника вокзалу Київ - Пасажирський Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» з 10.12.2014 року, визнавши наказ від 09.12.2014 року за №610 року незаконним; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2014 року по 30.06.2015 року в розмірі 34121,84 грн, а також моральну шкоду в розмірі 35878 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано наказ (розпорядження) № 610/ос від 09.12.2014 за №610 року в.о. начальника відокремленого підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» незаконним.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» з 10.12.2014 року.

Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 54798 грн 54 коп. за період з 10.12.2014 року по 10.07.2015 року.

Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 547 грн 98 коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-західна залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що порушення, за яке до позивача застосовано дисциплінарне стягнення - оголошено догану наказом №166/к від 09.12.2014 року, виявлено на оперативній нараді при в.о. начальника вокзалу станції Київ-Пасажирський 04.12.2014 року, що оформлено відповідним протоколом.

09.12.2014 року на початку робочого дня позивачу наказом №166/к від 09.12.2014 року оголошено догану. В другій половині дня 09.12.2014 року було проведено оперативну нараду при начальнику відокремленого підрозділу галузевої пасажирської служби Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця», яка оформлена протоколом №4/75 від 09.12.2014 року. Нарада була присвячена розбору акту від 08.12.2014 року перевірки вокзалу станції Київ-Пасажирський працівниками пасажирської служби та акту ЦКРУ від 09.12.2014 року, під час якої виявлені порушення, вчинені підлеглими позивача, що є результатом повної безконтрольності зі сторони їх керівника - позивача. Зокрема, позивачем порушено п. 2.2, 2.21 посадової інструкції заступника начальника вокзалу (Центрального). З моменту оголошення догани наказом №166/к від 09.12.2014 року вона мала можливість виконати обов'язки, передбачені її посадовою інструкцією, а саме, протягом робочого дня провести раптову щоденну перевірку та оформити її відповідним актом, щоб спростувало її бездіяльність після оголошення догани. Однак такий акт суду наданий не був.

Позивачу була оголошена догана, що підтверджується протоколом наради №4/75 від 09.12.2014 року, а тому висновок суду про те, що позивача звільнено за порушення посадових обов'язків, яке відбулося до оголошення їй догани, є помилковим.

Не погоджується з висновком суду, що під час звільнення позивач була непрацездатною та перебувала на лікарняному, оскільки як на доказ перебування на лікарняному вона посилалась на незасвідчену копію листка непрацездатності. Суд, неодноразово відкладаючи розгляд справи, просив її надати оригінал листка непрацездатності, однак такий наданий не був. При цьому позивачем пояснено, що оригінал листка непрацездатності вона передала секретарю роботодавця, але жодних доказів такої передачі суду надано не було.

Пункт 12 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 року №532/274/136-ос/1406, передбачає, що у разі втрати листка непрацездатності оформлення дубліката листка непрацездатності здійснюється лікуючим лікарем при наявності довідки з місця роботи про те, що виплата за цим листком непрацездатності не здійснювалася.

Отже, у позивача було достатньо часу щоб отримати дублікат листка непрацездатності та надати його суду, але цього зроблено не було, що підтверджує недоведеність перебування позивача на лікарняному під час звільнення.

Звертає увагу й на те, що у рішенні судом зазначено, що відсутні докази ознайомлення позивача з наказом про звільнення та вручення копії наказу, проте судом не вимагалось надати такі докази, а позивачем вказане питання не піднімалось ані в позовній заяві, ані під час судового засідання.

Крім того, не зрозуміло з чого виходив суд, ухвалюючи в резолютивній частині рішення: «стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54798 грн 54 коп.», при тому що в мотивувальній частині рішення наведено розрахунок, згідно з яким розмір середнього заробітку, що підлягає оплаті за вимушений прогул, становить 33549 грн 66 коп.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції підставно виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 10.06.1997 року по 10.12.2014 року працювала у відокремленому підрозділі вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» (а.с. 6-9).

Згідно наказу №461/ос від 18.11.2013 року 19.11.2013 року переведена на посаду заступника начальника вокзалу, на якій працювала до звільнення (а.с. 8).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України про розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно наказу №610/0с від 09.12.2014 року ОСОБА_2 звільнено 10.12.2014 року за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин за п.3 ст. 40 КЗпП. (а.с. 83).

Підставою звільнення зазначено - наказ №166/к від 09 грудня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», протокол оперативної наради від 09.12.2014 року.

З наказу №166/к від 09 грудня 2014 року вбачається, що 04.11.2014 на оперативній нараді при в.о. начальника відокремленого підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський розглядалося питання щодо виконання планів доходів підсобно-допоміжної діяльності за листопад місяць 2014 року. За неналежне виконання п. 2.2 посадової інструкції ОСОБА_2 було оголошено догану (а.с. 81-82).

У протоколі №4/75 від 09.12.2014 року зазначено, що порядком денним оперативної наради були розбір акту від 08.12.2014 року перевірки вокзалу станції Київ-Пасажирський працівниками пасажирської служби та акту ЦКРУ від 09.12.2014 року (а.с. 182-184).

З даного протоколу вбачається, що 08.12.2014 року проводилася перевірка санітарно-технічного стану вокзалу та достовірність ведення обліку грошових надходжень, під час якої встановлено, зокрема, присутність одного пасажира без чеку в платному залі очікування №2, в КМіД кімнати №3 та №5 були зайняті без оплати користування даною послугою.

09.12.2014 року при проведенні перевірки вокзалу працівниками ЦКРУ виявлено, зокрема, в КМіД на час перевірки (06 год 30 хв.) у кімнаті №3 проживання двох осіб, не внесених до книги реєстрації та не проведених через РРО «МІНІ 600», неналежне ведення книги реєстрації пасажирів КМіД, а також безкоштовне перебування 30 осіб у залі Сервісного центру.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_2 було звільнено за дисциплінарний проступок, який був встановлений протоколом перевірки, що проводилась до оголошення догани 09.12.2014 року та у цей же день вранці із виявленням порушень щодо проживання двох осіб, не внесених до книги реєстрації та не проведених через РРО «МІНІ 600», ведення книги реєстрації, безкоштовного перебування 30 осіб у залі Сервісного центру та невиконання плану підсобно-допоміжної діяльності, що призвело до зменшення доходності.

Такий висновок суду відповідає положенням п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, відповідно до якого за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Не заслуговую на увагу посилання апелянта, що оскільки позивачем не надано доказів передачі оригіналу листка непрацездатності відповідачу, а дублікат такого листка не надано суду, тому це підтверджує недоведеність перебування позивача на лікарняному під час звільнення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року зазначено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підтвердження того, що позивач на дату звільнення перебувала на лікарняному ОСОБА_2 надала копію листка непрацездатності (а.с. 17).

До суду апеляційної інстанції представник позивача надав довідку, якою підтверджено факт видачі на філії №3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Голосіївського району м. Києва 09.12.2014 року листка непрацездатності серії АГЗ №703162 з 09.12.2014 року по 12.12.2014 року, що спростовує доводи відповідача про відсутність листка непрацездатності у ОСОБА_2 на дату її звільнення.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями апелянта, що судом не вимагалось надати докази ознайомлення позивача з наказом про звільнення та вручення копії наказу, звернення до профкому з поданням про звільнення, рішення профкому з цього питання, а позивачем вказане питання не піднімалось ані в позовній заяві, ані під час судового засідання, оскільки порядок звільнення за ініціативою роботодавця передбачений ст. 149 КЗпП України і саме на відповідача покладається обов'язок довести, що при звільненні працівника були дотримані всі вимоги, передбачені трудовим законодавством.

Частина 4 статті 149 КЗпП України передбачає, що стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З копії наказу №610/ос від 09.12.2014 року про звільнення вбачається, що позивач ОСОБА_2 з даним наказом не ознайомлена (а.с. 83).

Окрім того, відповідачем при звільненні порушені вимоги ч. 2 ст. 47 КЗпП України, згідно якої у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності доказів ознайомлення ОСОБА_2 з наказом про звільнення та вручення копії наказу.

Також слід зазначити, що в матеріалах справи наявна копія протоколу №105 від 09 грудня 2014 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 є членом профспілки.

Згідно ч. 1 ст. 43 КЗпП України ( в редакції, чинній на дату звільнення) розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Заперечуючи проти позову, відповідач не посилався на те, що питання про звільнення ОСОБА_2 було предметом розгляду первинної профспілкової організації.

Отже, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені в ній доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, який дав їм свою оцінку і в суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для переоцінки доказів.

Заслуговують на увагу лише доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції допустив описку в резолютивній частині рішення суду щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 54 798,54 грн та відповідно судового збору, оскільки в мотивувальній частині рішення наведено повний розрахунок виплат і зазначено, що їх розмір становить суму 33 549,66 грн. (а.с.202).

Зазначена обставина не є підставою для скасування рішення суду, а описка та арифметична помилка можуть бути виправлені згідно ст. 219 ЦПК України судом з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Представник ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтвердив, що до стягнення дійсно підлягає сума 33 549,66 грн, а в резолютивній частині рішення суду допущено описку та арифметичну помилку при визначенні розміру судового збору.

Наведе свідчить про те, що рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: