Постанова № 49613103, 01.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2015 р. Справа№ 910/9355/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Руденко М.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників:

від позивача: Довганич О.О.

від відповідача: Калюжний О.О.

розглянувши Ритуальної служби Спеціалізованого комунального

апеляційну скаргу підприємства "Спеціалізований комбінат

підприємств комунально-побутового обслуговування"

на рішення

господарського суду міста Києва

від 15.06.2015 року

у справі № 910/9355/15 (суддя: Плотницька Н.Б.)

за позовом Фізичної особи-підприємця

Унінця Володимира Вікторовича

до Ритуальної служби Спеціалізованого

комунального підприємства "Спеціалізований

комбінат підприємств комунально-побутового

обслуговування"

про стягнення 5 396 861 грн 08 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" (01004, м.Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 3, ідентифікаційний код 03358475) на користь Фізичної особи-підприємця Унінця Володимира Вікторовича (03124, м. Київ, бул. Івана Лепсе, буд. 21-А, кв. 4, ідентифікаційний код 3093718254) вартість втраченої продукції у розмірі 5396861 (п'ять мільйонів триста дев'яносто шість тисяч вісімсот шістдесят одна) грн 08 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн 00 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року у та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 р. апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 26.08.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-реставраційна виробнича фірма "Реставрація" (комітент) та Ритуальною службою Спеціалізованим комунальним підприємством "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" (комісіонер, відповідач) було укладено договір комісії на продаж продукції №106/1, відповідно до якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду вчинити з третіми особами за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів, спрямованих на продаж через торгівельну мережу комісіонера товарів ритуального призначення (п. 1.1. договору).

Перелік продукції, номенклатера (асортимент), умови поставки, ціна та інші умови реалізації вказуються сторонами у специфікації, яка є додатком №1 до договору.

Відповідно до п. 4.4. договору продукція, передана комітентом комісіонеру для реалізації, є власністю комітента.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором комісії.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

На виконання укладеного договору комісії на продаж продукції №106/1 від 26.08.2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-реставраційна виробнича фірма "Реставрація" було передано, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 9828840 грн 00 коп., що підтверджується актами приймання-передачі товару на комісію, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

01.10.2012 року між сторонами договору комісії було підписано акт звірки господарських операцій та взаєморозрахунків за період з 26.08.2010 року по 30.09.2012 року, відповідно до якого нереалізованою залишається передана продукція на загальну суму 8 262 355 грн 80 коп.

01.10.2012 року року між Товариством з обмеженою відповідальністю Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-реставраційна виробнича фірма "Реставрація" (цедент) та Фізичною особою-підприємцем Унінцем Володимиром Вікторовичем (цесіонарій, позивач) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №84К, відповідно до якого цедент передає цесіонарію всі свої права та обов'язки як комітента за договором комісії комісії на продаж продукції №106/1 від 26.08.2010 року (п. 1 договору №84К).

Відповідно до п. 2. договору №84 цедент відступає, а цесіонарій набуває права та обов'язки, належні цедентові, і стає комітентом за договором комісії на продаж продукції №106/1 від 26.08.2010 року.

Згідно статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513 Цивільного кодексу України).

13.10.2012 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відступлення права вимоги (цесії). Вказане повідомлення отримано відповідачем 16.10.2012 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції відповідача.

22.10.2012 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просить надати звіти про виконання комісійного доручення щодо реалізації бетонних намогильних плит у 2011 році. Вказаний лист отримано відповідачем 22.10.2012 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції відповідача.

Відповідно до звітів про виконання договору комісії на продаж продукції №106/1 від 26.08.2010 року за період з жовтня 2012 року по листопад 2014 року відповідачем було реалізовано продукції на загальну суму 2 803 968 грн 00 коп.

Листом №64 від 21.01.2015 року відповідач повідомив позивача про нестачу продукції на загальну суму 5 458 387 грн 80 коп.

Відповідно до Зведеного протоколу голів інвентаризаційних комісій відповідача №1 від 28.05.2015 року встановлено нестачу товару, переданого на комісію по договору №106/1 від 26.08.2010 року на загальну суму 5458387 грн 80 коп.

29.05.2015 року між сторонами проведено звірку по договору комісії на продаж продукції №106/1 від 26.08.2010 року за період з жовтня 2012 року по лютий 2015 року, відповідно до якого станом на 01.06.2015 року за відповідачем рахується нереалізованої продукції на загальну суму 5 396 861 грн 08 коп.

Позивач звернувся до з вимогою про стягнення з відповідача вартості втраченої продукції, яка передана на реалізацію за договором комісії на продаж продукції №106/1 від 26.08.2010 року на загальну суму 5 396 861 грн 08 коп.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статті 1021 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок комісіонера зберігати майно комітента. При цьому комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

П. 6.5. договору комісії встановлено обов'язок сторони, яка порушила договір, відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття заходів щодо запобігання збитками або зменшення збитків, окрім випадків, коли остання своїм винним (умисним або необережним) діянням (дією чи бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків.

Відповідач як підставу для звільнення його від відповідальності зазначає, що нестача продукції за договором комісії на продаж продукції №106/1 від 26.08.2010 виникла в результаті дій колишнього директора відповідача Єрмолаєва Д.І. Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи відповідача як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення вартості втраченої продукції підлягають задоволенню у розмірі 5 396 861 грн 08 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року у справі №910/9355/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/9355/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді М.А. Руденко

Л.Г. Сітайло

Повний текст постанови складено 02.09.2015 року.