Рішення № 49611338, 28.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2015 р.Справа № 916/3057/15

За позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України";

До відповідача: Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт";

про стягнення 74179,83 грн.

Суддя Волков Р.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю).

Від відповідача: не зявився.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: 22 липня 2015 року за вх. №3210/15 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі Позивач, Адміністрація) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі Відповідач, Порт) про стягнення за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №113-П-ІЛФ-13 інфляційних у розмірі 64416,34 грн., 3% річних 9763,49 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання з відповідачем договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №652-О/113-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р., встановлення пунктом 2.3 вказаного договору обовязку відповідача щодо щомісячної оплати сервітуту, виставлення позивачем рахунків для оплати на загальну суму 930020,43 грн., стягнення з відповідача вказаної суми рішенням господарського суду Одеської області від 14.08.2014р. по справі № 916/939/14, фактичне отримання коштів на виконання судового наказу 13.10.2014р.

Позивач вказує на положення ст. 625 ЦК України як на підставу для стягнення інфляційних сум та 3% річних за весь час прострочення до моменту фактичного отримання коштів.

Відповідач надав відзив на позовну заяву (вх. №20705/15 від 17.08.2015р.), у якому вимоги позивача не визнав, посилаючись на необхідність припинення провадження по справі відповідно до ч.1 п.2 ст.80 ГПК України, оскільки вже існує рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Вважає, що таким рішенням є рішення господарського суду Одеської області від 14.08.2014р. по справі № 916/939/14.

Також відповідач зазначає, що позивач не скористався можливістю збільшення розміру позовних вимог під час розгляду справи №916/939/14.

Позивач надав до суду заперечення на відзив відповідача (вх. №21487/15 від 28.08.2015р.), у якому заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на ч.2 ст. 625 ЦК України.

У судовому засіданні 17.08.2015р. відповідно до положень ст. 77 ГПК України оголошено перерву по 28.08.2015р.

28 серпня 2015 року у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30 вересня 2013 року сторони уклали договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №652-О/113-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р. (далі Договір).

Питання щодо наявності та стягнення основної заборгованості за вказаним договором було предметом судового розгляду по справі №916/939/14.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 14.08.2014р. по справі №916/939/14 з Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт на користь Державного підприємства „Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії стягнуто 390020,43 грн. заборгованості та судовий збір у розмірі 7800,40грн.

Вказаним рішенням встановлено, що на виконання вищенаведених умов договору № 652-0/113-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р. Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державному підприємству "Іллічівський морський торговельний порт" були виставлені наступні рахунки по оплаті за користування сервітутом: №Пр/4 452 від 30.09.2013р. на суму 120231,86 грн., №Пр/9 361 від 31.10.2013р. на суму 90907,02 грн., №Пр/9 382 від 30.11.2013р. на суму 87974,53 грн., №Пр/12 857 від 31.12.2013р. на суму 90907,02 грн. на загальну суму 390020,43 грн. Проте відповідачем вищезазначені рахунки оплачені не були в звязку з чим Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості у розмірі 390 020,43 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем прийнятих на себе за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №652-0/113-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р. зобовязань, а також положеннями ГК України та ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішення господарського суду Одеської області від 14.08.2014р. по справі №916/939/14 оскаржувалось в апеляційному та касаційному порядку, але було залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2014р.

Відповідно до п. 2.3 Договору оплата сервітуту здійснюється відповідачем щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку позивача. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття ст.629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з п.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Так, перевіривши здійснений позивачем розрахунок (в матеріалах справи), суд вважає, що позивач не врахував положення п.5 ст. 254 ЦК України, у звязку з чим допустився помилки при обчисленні суми 3% річних за період 01.12.2013-12.10.2014 по рахунку №Пр/9 361 від 31.10.2013р. та не врахував, що 01.12.2013р. неділя, що є вихідним днем, тому днем закінчення строку на оплату по вказаному рахунку є 02.12.2013р. Отже, за вказаним рахунком підлягає стягненню сума 3% річних за період 03.12.2013-12.10.2014 у розмірі 2346,15 грн.

Отже, враховуючи невиконання відповідачем свого обовязку щодо своєчасної сплати, виставлення позивачем рахунків № Пр/4 452 від 30.09.2013р. на суму 120231,86 грн., № Пр/9 361 від 31.10.2013р. на суму 90907,02 грн., № Пр/9 382 від 30.11.2013р. на суму 87974,53 грн., № Пр/12 857 від 31.12.2013р. на суму 90907,02 грн., що загалом становить 390020,43 грн., суд вважає вимоги позивача про стягнення 64416,34 грн. інфляційних та 3% річних у розмірі 9763,49 грн. частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково у загальній сумі.

Доводи відповідача щодо необхідності припинення провадження по справі по ч.1 п.2 ст.80 ГПК України, оскільки вже існує рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, суд вважає безпідставними.

Так, під час розгляду господарської справи №916/939/14 вирішувався спір щодо основного боргу по оплаті сервітуту, тоді як по даній справі позивачем заявлені вимоги про стягнення сум інфляційних та 3% річних, як це передбачено ст. 625 ЦК України. Таким чином, хоча субєктний склад учасників по справах і співпадає, але предмет спору та підстави для стягнення є різними.

Безпідставними є також доводи відповідача про те, що позивач повинен був заявити свої вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних саме під час розгляду справи №916/939/14 і не зробивши це втратив право стягнення цих сум в подальшому. Діюче процесуально законодавство таких обмежень не містить і надає можливість позивачеві заявляти вимоги про стягнення передбачених ст.625 ЦК України сум як під час стягнення основного боргу так і шляхом подачі окремого позову.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню інфляційні у розмірі 64416,34 грн., 3% річних 9748,54 грн.

Відповідно, на підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 625, 629 ЦК України, ст.ст.33, 35, 36, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до відповідача Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 74179,83 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, м. Іллічівськ, вул. Праці, 1, код ЄДРПОУ 01125672, р/р 26009114761 в ПАТ "Марфін Банк" м. Іллічівська, МФО 328168) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (68001, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38728418, п/р 26002010276249 у ПАТ "БАНК ВОСТОК", МФО 307123) 64416 (шістдесят чотири тисячі чотириста шістнадцять) грн. 34 коп. інфляційних, 9748 (девять тисяч сімсот сорок вісім) грн. 54 коп. 3% річних, судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 02 вересня 2015 р.

Суддя Р.В. Волков