Рішення № 49611242, 12.08.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.15 Справа№ 914/1640/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства Львівобленерго, м.Львів

до відповідача ОСОБА_2 підприємства Бориславводоканал, м.Борислав, Львівська область

про стягнення 1 786 396,56 грн. заборгованості.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_3 представник (довіреність №502-4279/2 від 25.12.2014р.);

від відповідача ОСОБА_4 представник (довіреність №290 від 04.06.2015р.).

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство Львівобленерго звернулось з позовом до відповідача ОСОБА_2 підприємства Бориславводоканал про стягнення 2 013 596,56 грн. заборгованості, з яких 1418 505,22 грн. за спожиту активну електроенергію, 10 653,61 грн. за перетікання реактивної енергії, 174 936,35 грн. пені, 9 038,97 грн. три проценти річних та 400 462,41 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно заяви про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог до стягнення заявлено 1 786 396,56 грн. заборгованості, з яких 1 191 305,22 грн. боргу за спожиту активну електроенергію, 174 936,35 грн. пені, 9 038,97 грн. 3 % річних; 400 462,41 грн. інфляційних нарахувань та 10 653,61 грн. боргу за перетікання реактивної електроенергії.

Ухвалою суду від 25.05.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 08.06.2015р.

Ухвалою суду від 08.06.2015р. продовжено строк розгляду спору до 05.08.2015р. та відкладено розгляд справи на 27.07.2015р.

В судовому засіданні від 27.07.2015р. судом оголошено перерву до 05.08.2015р.

В судовому засіданні від 05.08.2015р. судом оголошено перерву до 12.08.2015р.

Представником позивача подано клопотання (вх.№33101/15 від 07.08.2015р.), в якому він повідомляє суд про те, що на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ПАТ «Львівобленерго» поступили кошти в рахунок погашення заборгованості за спожиту активну енергію, а саме: 20.05.2015р. в сумі 15000,00 грн. (кошти зараховані згідно платіжного доручення); 04.06.2015р. в сумі 162200,00 грн. (кошти зараховані згідно спільного протокольного рішення щодо погашення бюджетної заборгованості з пільг та субсидій населення перед підприємствами ЖКГ та ВКГ); 16.06.2015р. в сумі 50 000,00 грн. (кошти зараховані згідно платіжного доручення).

В судовому засіданні представник заяву про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог (вх.№3404/15 від 04.08.2015р.) підтримав повністю, просив стягнути з відповідача 1 786 396,56 грн. заборгованості, з яких 1 191 305,22 грн. боргу за спожиту активну електроенергію, 174 936,35 грн. пені, 9 038,97 грн. 3 % річних, 400 462,41 грн. інфляційних нарахувань та 10 653,61 грн. боргу за перетікання реактивної електроенергії.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву за вих.№428 від 11.08.2015р. (вх..№33758/15 від 12.08.2015р.), в якому він заперечив проти позовних вимог в частині стягнення 174 936,35 грн. пені, 9 038,97 грн. 3 % річних, 400 462,41 грн. інфляційних нарахувань, мотивуючи тим, що несплата за спожиту електроенергію сталася не з вини відповідача. Відтак, просить суд відмовити ПАТ «Львівобленерго» у стягненні 3% річних, пені та інфляційних, посилаючись на своє скрутне фінансове становище.

Представник позивача в судовому засіданні категорично заперечив проти доводів викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, суд, -

встановив:

Відповідно до п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства Львівобленерго, затвердженого Загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства Львівобленерго, Протокол №9 від 20 квітня 2012 року (Державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 27.04.2012р., номер запису 14151050019000338), Публічне акціонерне товариство Львівобленерго (даліТовариство) перейменоване з Відкритого акціонерного товариства Львівобленерго відповідно до вимог Закону України Про акціонерні товариства, є правонаступником Державної акціонерної енергопостачальної компанії Львівобленерго, заснованої відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17 серпня 1995 року №156 шляхом перетворення Виробничого енергетичного обєднання Львівенерго у Державну акціонерну енергопостачальну компанію Львівобленерго, згідно з Указом Президента України від 4 квітня 1995 року №282/95 Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України.

19.02.2008р. між Відкритим акціонерним товариством Львівобленерго правонаступником якого є ПАТ Львівобленерго (постачальник) та ОСОБА_2 підприємством Бориславводоканал (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 90133 з додатками (надалі - договір) за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.2.2.2. договору постачальник зобовязувався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах та відповідно до умов цього договору та додатків до нього.

Згідно п.2.3.3 договору споживач зобовязувався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 Порядок розрахунків та №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

03.06.2009р. між постачальником та споживачем було укладено додаток №2 Порядок розрахунків до договору №90133 від 19.02.2008р.

Відповідно до п.2 додатку №2 до договору розрахунковим вважається період з 16 числа попереднього місяця до 15 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Згідно п.4 додатку №2 до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначених за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Відповідно до абз.2 п.6 додатку №2 до договору тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

За розрахунковий період з листопада 2014р. по квітень 2015р. відповідачем спожито 2 274 698 кВт/год. на загальну суму 10 224 243,67 грн. про що відповідачу скеровано рахунки за активну електроенергію.

Відповідач частково оплачував вищевказані рахунки, в результаті чого у нього виникла заборгованість за спожиту активну електроенергію за розрахунковий період з листопада 2014р. по квітень 2015р. в сумі 1 418 505,22 грн.

Представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач скористався наданим йому правом на зменшення суми позову, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Згідно вказаної заяви позивач просить стягнути з відповідача борг зі сплати за спожиту активну електроенергію за розрахунковий період з листопада 2014р. по квітень 2015р. в сумі 1 191 305,22 грн.

Відповідно до п.6.33. ПКЕЕ, Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, погодженої НКРЕ, затвердженої наказом Мінпаливенерго України від 17.01.2002р. №19, було укладено додаток №7б до договору №90133 від 19.02.2008р. Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії. Згідно з п.2.3.4. договору споживач зобов'язується здійснювати оплату за перетікання реактивної електроенергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком №7а (7б).

Враховуючи наведене, КП Бориславводоканал порушило умови договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за перетікання реактивної електроенергії за квітень 2015р. у сумі 10 653,61 грн. Рахунок за реактивну енергію №300304/47655-2 скерований відповідачу 16.04.2015р. на загальну суму 10 653,61 грн.

Проте, відповідач оплату по рахунку за реактивну енергію №300304/47655-2 за квітень 2015р. не здійснив, відтак у нього існує заборгованість за перетікання реактивної енергії на суму 10 653,61 грн.

Позивач, на підставі п.4.2.1. договору, нарахував відповідачу пеню, яка згідно поданого розрахунку позовних вимог становить 174 936,35 грн.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, які згідно поданого розрахунку позовних вимог становлять 9 038,97 грн. три проценти річних та 400 462,41 грн. інфляційних втрат.

Отже, згідно заяви про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути 1 786 396,56 грн. заборгованості, з яких 1 191 305,22 грн. боргу за спожиту активну електроенергію, 174 936,35 грн. пені, 9 038,97 грн. 3 % річних; 400 462,41 грн. інфляційних нарахувань та 10 653,61 грн. боргу за перетікання реактивної електроенергії.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.26 Закону України Про електроенергетику та Правил користування електричною енергією (далі ПКЕЕ), затверджених Національною комісією регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р. (в редакції постанови НКРЕ України від 17.10.2005р. №910 із змінами та доповненнями) постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, який укладається між споживачем та постачальником електричної енергії.

Згідно ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно із п. 5.1 ПКЕЕ, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Відповідно до вимог ст.27 Закону України Про електроенергетику, правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Правопорушенням в електроенергетиці є порушення правил користування електричною енергією.

Судом встановлено, що 19.02.2008р. між позивачем і відповідачем укладено договір №90133 про постачання електричної енергії.

Відповідно до п.2.1 договору під час виконання умов договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобовязуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Як вбачається з матеріалів справи за розрахунковий період з листопада 2014р. по квітень 2015р. відповідачем спожито 2 274 698 кВт/год. на загальну суму 10 224 243,67 грн. про що відповідачу скеровано рахунки за активну електроенергію:

- за листопад 2014р. №300411/37063-1 на суму 1 775 293,59 грн.;

- за грудень 2014р. №300412/39081-1 на суму 2 190 373,32 грн.;

- за січень 2015р. №300401/41255-1 на суму 1 337 748,01 грн.;

- за лютий 2015р. №300402/43431-1 на суму 1 511 717,85 грн.;

- за березень 2015р. №300403/45441-1 на суму 1 761 305,68 грн.;

- за квітень 2015р. №300504/47654-1 на суму 1 647 805,22 грн.

Внаслідок невиконання умов договору у відповідача виникла також заборгованість за перетікання реактивної електроенергії у сумі 10 653,61 грн. Позивач виставив відповідачу рахунок за реактивну енергію №300304/47655-2 за квітень 2015р. на суму 10 653,61 грн.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4 додатку №2 до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Згідно абз.2 п.6 додатку №2 до договору тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Проте, відповідач порушив свої зобовязання, частково оплативши виставлені йому рахунки, в результаті чого у нього існує заборгованість за спожиту активну електроенергію на суму 1 191 305,22 грн. та заборгованість за перетікання реактивної електроенергії на суму 10 653,61 грн.

Слід зазначити, що вказана сума основного боргу відповідачем не заперечується.

Згідно ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за активну електроенергію спожиту за період з листопада 2014р. по квітень 2015р. в сумі 1 191 305,22 грн. та за перетікання реактивної електроенергії в сумі 10 653,61 грн. є обгрунтованими та підлягають до задоволення повністю.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Слід зазначити, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Враховуючи вищенаведене підстав для відмови у стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних немає.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд встановив, що фактично їх сума є більшою ніж просить стягнути позивач, однак зважаючи на те, що при вирішенні спору суд не має права виходити за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак до стягнення з відповідача підлягають нараховані ним інфляційні втрати на загальну суму 400 462,41 грн. та три проценти річних на загальну суму 9 038,97 грн.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення 174 936,35 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За умовами до п.4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Як вбачається із долученого до заяви про зменшення позовних вимог розрахунку, позивачем нараховано пеню за період з 01.01.2015р. по 25.04.2015р. на суму 174 936,75 грн. Однак, у заяві про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути пеню в сумі 174 936,35 грн. Цю суму не змінював відповідно до тієї, що вказана у розрахунку, відтак суд розглядає позовні вимоги про стягнення пені на суму 174 936,35 грн. згідно розрахунку долученого до заяви про зменшення позовних вимог.

Перевіривши правильність нарахування пені згідно розрахунку долученого до заяви про зменшення позовних вимог, суд встановив, що позивач при її нарахуванні дещо завищив суму. Згідно проведеного судом перерахунку сума пені становить 174 651,73 грн.

Відтак, в частині стягнення пені в сумі 284,62 грн. (174 936,35 174 651,73) слід відмовити.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд має право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Враховуючи той факт, що розмір санкцій становить надмірно велику суму, а також те, що стягнення з відповідача нарахованої пені у повному обсязі може негативно позначитися на подальшій господарській діяльності, призвести до банкрутства відповідача та позбавити підприємство можливості належним чином забезпечувати мешканців даної місцевості питною водою, завдати тяжких наслідків для населення відповідного населеного пункту, використовуючи своє право надане ст.83 ГПК України, ст.233 ГК України, ст. 551 ЦК України, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%, відтак, до стягнення підлягає 87 325,86 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку підставності позовних вимог до задоволення частково. З відповідача підлягає до стягнення 1 698 786,07 грн. заборгованості, з яких 1 191 305,22 грн. боргу за спожиту активну електроенергію, 87 325,86 грн. пені, 9 038,97 грн. 3 % річних; 400 462,41 грн. інфляційних нарахувань та 10 653,61 грн. боргу за перетікання реактивної електроенергії.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 87 610,48 грн. (87 325,86 грн. + 284,62 грн.) слід відмовити.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Частиною другою ст. 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

При поданні позову позивачем до стягнення заявлено 2 013 596,56 грн. та сплачено платіжним дорученням №7222 від 13.05.2015р. судовий збір на загальну суму 42 101,93 грн., в той час як судовий збір повинен становити 40 271,93 грн.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Відтак позивачу, на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір, слід повернути 1 830,00 грн. зайво сплаченого судового збору.

Позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог відповідно до якої до стягнення заявлено 1 786 396,56 грн.

Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Відтак позивачу, на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір, слід повернути 4 544,00 грн. судового збору, у звязку із зменшенням суми позовних вимог.

Загальна сума судового збору, яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України становить 6 374,00 грн.

Згідно ст.49 ГПК України з відповідача підлягає до стягнення судовий збір в сумі 35 722,23 грн. Оскільки витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Вказане узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною в п.п.4.3. п.4 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

З огляду на вищевикладене, та керуючись ст.ст. 26, 27 Закону України Про електроенергетику, п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір, ст.ст.11, 525, 526, 530, 549, 551, 610 -612, 625, 627-629 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 233 ГК України, ст.ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 87, 115, 116, 275 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов, згідно заяви про зменшення позовних вимог, задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 підприємства Бориславводоканал (82300, Львівська область, м.Борислав, вул.Володимира Великого, 229А; код ЄДРПОУ 03348531) на користь Публічного акціонерного товариства Львівобленерго (79026, м.Львів, вул.Козельницька, 3; код ЄДРПОУ 00131587) 1 191 305,22 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію, 10 653,61 грн. боргу за перетікання реактивної енергії, 87 325,86 грн. пені, 9 038,97 грн. три проценти річних, 400 462,41 грн. інфляційних втрат та 35 722,23 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 87 610,48 грн. пені відмовити.

4. Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Ухвалою суду повернути Публічному акціонерному товариству Львівобленерго (79026, м.Львів, вул.Козельницька, 3; код ЄДРПОУ 00131587) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 6 374,00 грн. у звязку із надмірно сплаченою сумою судового збору та поданням заяви про зменшення суми позовних вимог.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повний текст рішення

виготовлено 17.08.2015р.

Суддя Сухович Ю.О.